Людям дарує радість і сама від цього щаслива

Її рідне село Приборжавське на Іршавщині. Існує майже сім віків. Розташоване у долині мальовничої Боржави. Славиться виробництвом вапна і вапнякового борошна, декоративно-керамічної плитки, садівництвом і виноградарством. Славу йому приносять не лише розкішна мальовнича природа, але і його працелюбні люди. Куди б  її доля не вела, після успішних виступів звідки би сюди не поверталась, мов на крилах  летить до рідної домівки. Тут її з чоловіком чекають і привітно зустрічають двоє  любих синочків, затишок і домашній спокій. Тут вона розслабляється і відновлює свої сили і знаходить неймовірну щирість, приязнь і доброту.

Запитаєте, чи це для неї важливо!? Так.  Це ‒ найважливіше  для неї як фронтмена, скрипачки, співачки і людини, яка несе людям фольклорне пісенне надбання Срібної землі і сама  стає щасливою від цього. Це ‒  стержень  відчуття її родинного щастя. Це ‒ потік  її осмислених вражень і відчуттів, пережитих нею від чергової зустрічі  з   незнайомими  людьми, яким дарувала позитивні емоції і радість, відчуття, що життя  треба сприймати у всіх його проявах і цінувати  кожну  його  мить, бо вона неповторна.

Цього разу поверталася з Виноградова. Сюди її запросили з нагоди  святкування  першої річниці  ресторанного комплексу з літньою терасою та зеленим садом “Пузатий шеф”, власником якого є також  вроджено здібний і  талановитий організатор, ведучий багатьох культурно-розважальних заходів у місті та по Закарпаттю ‒ Золтан Вайда. Не сподівалася тут на таку зворушливо-теплу зустріч.

Про неї їй зараз нагадують пишні букети білих гладіолусів та  бордових троянд, від запаху який обертом йде голова…

Музикою живе і надихається майже 35 років поспіль. Почалося все з одного випадку. З матусею поверталися з Іршави в рідне село Приборжавське. Їхали напів порожнім автобусом. На кожній зупинці пасажирів ставало менше й менше. Аби не нудьгувати, п’ятирічній  Мариночці  спало на думку собі заспівати. Спочатку несміло, потім голосніше. Пісня пташиною полинула салоном і водій підбадьорив дівчинку і весело  прореагував: 

“Це у нас  нова співачка росте. Як Іван Попович та Степан Гіга веселитиме  нашу чилядь. Дай Боже твому таланту розквітнути!”. 

Як у воду дивився. Мариночка не забула слів водія. 

Через рік батьки записали доню  до дитячої музичної школи.  Стала мала старанною ученицею  класу гри на скрипці. І не випадково: дідусь по татовій ліній грав на весіллях, по маминій ‒ співав у хорі. І батьки її ‒ біологи, теж  полюбляли музику. У школі любов до співу, до народних пісень, які постійно звучать серед наших  людей  і їх супроводжують по життю, на своїх уроках Маринці привила її  вчителька співів Ольга Кукла.

Настирливості  своїй учениці, передав грати на скрипці годинами і  приучив її, скрипач Олександр Томчик.  Замість 7 вчилася 9 років. Далі навчалася в Ужгородському державному  музичному училищі  імені  Дезидерія Задора. З такою щирістю і теплотою  сьогодні згадує своїх наставників, яким завдячує своєю музичною культурою, злету у виконавській кар’єрі і народному визнанню, тій популярності народних пісень, яких повертає з минувшини і дає нову путівку в  життя.

Викладач училища Наталія Шіпош дала їй грунтовні знання сольфеджіо, гармонію і  теорію музики надійно в ній заклав Петро Кульбовський… і ось уже 26 років сама проходить свій вишкіл, наробляючи і поглиблюючи свої знання, вміння, досвід  працювати, рухатись, жестикулювати і передавати своєму глядачеві пережиті  в озвучені у виконуваній пісні емоції і почуття, драматичну чи  жартівливу, повчальну чи зневажливу основу її.

Знаючи свою потребу у вивченні іноземних  мов   Марина  Полончак успішно закінчила  факультет романо-германських мов Дрогобицького державного педагогічного  університету імені Івана Франка. Але викладацька робота її не вабила. Музика, народна  пісня і сцена стали змістом її насиченого повнокровного життя.

Їй  швидко вдалося згуртувати  творчий гурт і розпочати  спільну діяльність. Люди тепло сприйняли їхні виступи. Посипалися запрошення  на корпоративи, хвилюючі і знаменні  в житті  події: зірчини, срібні, золоті, діамантові  весілля, проводи на заслужений  відпочинок, вшанування пам’ятних подій у житті колективів, закладів, установ… Навіть  назва гурту “Марина і компанія”  пішла від людей. Коли ділилися з друзями своїми приємними  враженнями, неодмінно додавали, що веселила їх Марина і її компанія. Так 17 років тому і закріпилася за колективом ця назва, хоча  вони грають і співають для людей 27 років. За цей час змінився  сам  склад  колективу, оновлювалися програми виступів, записувалися  нові відеоролики з піснями на слуху найпопулярнішими між людьми. На свої слова  Марина Полончак і сама написала близько 15 пісень,  які іноді  охоче виконує  на прохання  молодіжної публіки, котра співачку  не  хоче відпускати зі сцени.

Як жінка, Марина щаслива у подружньому житті. Зі своїм чоловіком Василем Чегілем вперше побачилась у будинку кудьтури. 15-річним дівчам прийшла сюди на репетицію. А молодий підприємець  завіз  сюди замовлену  музичну апаратуру.  Уваги  тоді на нього особливої не звернула. Для неї куди важливою була сцена і  її спів. Та недарма  в  народі кажуть, що судженого і конем  не об’їдеш, і на печі тебе знайде. Згодом з Василем зустрілися знов. І поговорити їм про що було, і спільних точок дотику в музиці  досить  знайшлося. Він щиро вболівав за її  задуми і мрії і цей вантаж і досі терпляче несе  по життю. Що не зробиш для єдиної  коханої дружини, матері двох його синів, наслідників їхнього роду.

Того вечора у Виноградові  пройшов заливний дощ. Але важкі вайлуваті хмари надовго  зависли над містом. Та на виступ співачки  зібралось  чимало людей. І вона    підкорила їх своєю харизмою, простотою і щирістю  виконання  озвучених пісень. 15 тисяч  гривнів  за цю благодійну дружню зустріч буде нею переведено на  підтримку Збройних Сил України. Червоною ниткою цієї зустрічі стала хвилина мовчання за  полеглих за  всі  роки війни  синів і дочок України, її  авторська пісня, що стала  “Гімном материнства” і  нова глибоко правдива “Пісня про поганого сусіда” (її дуетом виконали з євгеном Ломпеєм).

Співачка вдячно згадала  всіх, з ким творчо співпрацювала на  протязі 27-ми років існування цього творчого колективу. Особливу подяку склала Віктору Янцо та  Михайлові  Карпенку. Тривалий час з ними  успішно долають круті перевали успіхів і завойовують світовий простір  визнання і симпатії інтернету. Подякувала присутнім за зворушливу і теплу зустріч і побажала всім, щоб у цьому світі  жили  без хвилювань і тривог. Музика ‒ культурний фронт, який теж підіймає людський дух і сприяє перемозі України над ненависним ворогом.

Марія КОНКІНА

Фото-скріншоти сторінки Fb “Пузатий шеф”