Всі 30 книжок Василя Кузана ‒ це частинки і знакові епізоди його земного життя

До творчої зустрічі “Карпатський лицар слова” з поетом, прозаїком, літературознавцем, громадським діячем, журналістом, умілим фотографом і весільним тамадою Василем КУЗАНОМ бібліотечні працівниці Катерина Ромушко та завідувачка Мар’яна Марушка готувалися дуже ретельно. Про запрошеного в найтепліше під Чорною горою місто в Закарпатті, зібрали його вичерпні  біографічні відомості та підготували,   уточнюючий про деякі пережиті епізоди життя, відеоролик. На стенді   “Карпатський лицар слова” розмістили його авторські твори, що дало можливість учасникам цієї зустрічі їх уважно переглянути, полистати, детальніше ознайомитися з написаними Василем Кузаном книгами і намітити собі, що кожному  присутньому в залі зустрічі, з побаченого тут, згодом хотілося б почитати.

Всіх оглядачів виставки книг, на місця   знову повернув впевнений голос ведучої цієї зустрічі Катерини Ромушко. Тиша одразу запанувала в залі. На екрані з’явилися  рядки з вірша Василя Кузана: “Поезія не пишеться руками. Вона роками визріває в нитку. І на папір, лягаючи рядками, розмотує клубок людського серця…”

Цікава і непересічна  доля  самого  Василя Васильовича. Народився в  багатодітній сім’ї, в селі Довге Іршавського району на Закарпатті. Прийшов у світ 25-го лютого 1963 року. Змалку звик до того, що в сім’ї у кожного були свої обов’язки. Звідси і пішли витоки його працелюбності. Якщо взявся за будь-яку справу, повинен її до вести до кінця. Потім було навчання в школі. Вірші писати почав у третьому класі. Але матуся не схвалила його починання. Пояснила  йому так, що цією витівкою в житті не прогодуєшся. Вдруге наважився написати про своє щире захоплення і  перше чисте почуття  своїй однокласниці. Старався, слова підбирав і на трьох з половиною сторінках  душу свою виливав, але  очікуваної реакції не дочекався.

Після закінчення Довжанської середньої школи поїхав і чотири роки провів в Ленінграді. Там закінчив училище, здобув робітничу професію. Взяв участь у конкурсі поетів-початківців, де зайняв друге місце. Потім була служба в армії. Навчання  на фізматі в Ужгородському державному університеті.  Дипломованим вчителем математики повернувся в рідну школу. Його запросили проректором по виховній роботі в Довжанський вищий  економічний коледж  імені Василя Якуба, який готував майбутніх  бакалаврів.

Життя вело його далі за межі рідного Довгого. У Іршаві обіймав посади  начальника відділу організаційної та кадрової роботи  апарату місцевої РДА, директора Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, начальника  відділу культури та туризму Іршавської РДА. Та де б відповідально не трудився, віршування жило з ним поруч. Він знаходив час, щоб писати,  постійно творити свою поезію, якою захоплювався змалку, йшов по життю  і зараз не бачить себе без цього творчого горіння…

Його сумлінне віршотворення як автора Василя Кузана, поступово росло, мужніло, набирало сили і стало надбанням української літератури. Про це свідчать високі нагороди: був відзначений Дипломом Міжнародного конкурсу “ГРАНОСЛОВ-93”,  дипломами фестивалів “Пісня року” та “Шлягер року”, літературними  преміями імені Федора Потушняка, Ярослава Дорошенка, Пантелеймона Куліша, Леся Мартовича, Юрія Яновського та найдорожчою для нього ‒ Петра Скунця…

Поява кожної  нової книжки Василя Кузана стає вагомою і знаковою подією  в українській  літературі й одразу знаходить своїх шанувальників його творчості. Його вірші ‒ глибоко ліричні.  Понад 200 текстів покладені на музику. Їх одразу підхоплюють та включають у свої концертні програми народні артисти України Іван Попович (Пісня “Золото Карпат” стала шлягером 2000-го року), Степан Гіга, Петро Матій,  Валентина Степова та інші. Улюблена  його пісня “Мамин вальс” двічі ставала лауреатом фестивалю “Пісня  року”…

Василь Васильович ‒ непосидючої вдачі людина. Він ‒ активний   громадський діяч. Засновник Премії  “Ордену Карпатських Лицарів” та літературного фестивалю “Карпатський Пегас”. У свій час був ініціатором створення і відкриття меморіального музею письменника Юрія Мейгеша в його рідному селі Великому Раковці, краєзнавчого музею при районному Будинку дитячої творчості, кімнат-музеїв Степана Жупанина в  першій  Іршавській ЗОШ І-ІІІ ступенів, Федора Потушняка в селі Осій; долучився до роботи скульптора   Михайла Беленя, який виготовив меморіальні дошки видатних людей  Феодосія Злоцького (установлена на будівлі школи в селі Білки) та Федора Потушняка (в селі Осій). Недавно брав участь у відзначенні 90-ої  річниці від Дня народження  видатного земляка ‒ академіка Василя Німчука (в селі  Довге народився  6 липня 1933-го,  помер 25 листопада 2017-му  і похований в рідному селі). Вченому світового рівня, доктору філологічних наук, професору, дійсному члену-кореспонденту НАН, колишньому директору Інституту  української мови який у спадок філфаку Ужгородського національного університету заповів передати 5 тисяч книг та Атлас укранської мови, людині глибинної наукової обізнаності і людської простоти і скромності, з цієї нагоди, теж  у Довгому,  відкрили меморіальну стелу, на увіковічнення  його великих  заслуг у сучасному мовознавстві.

З ініціативи та за активної участі Василя Кузана Іршавською районною  радою була прийнята та профінансована  “Програма підтримки місцевого книговидання та книгорозповсюдження”. Завдяки їй, написані літераторами Василем Керечанином, Володимиром Проданом, Михайлом Ломагою, Василем Ковачем,  Катериною Попович, Василем Шкіря та іншими авторами, твори своєчасно потрапили до рук місцевих читачів.

Василь Васильович обирався головою  

Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України. Входить до Національної спілки журналістів України. Сам багато друкується, пише публіцистичні статті. Автор 30 книжок. Серед найчитабельніших його творів  “Улюблені вірші”, “Три по сто”, “Дьондята”,  “Різдво метелика”, “Сингулярність”, “Експрес-наречений”, “Тінь перемоги”, “Все по 14 копійок  або Сонетний двір”, “Втомоповінь”, “Пірсинг”, “Загублене мовчання”, “Демони діючих дегустацій”, “Золото Карпат”… 

З дружиною, відомою письменницею з Прикарпаття, авторкою трьох збірок поезії та  рідкісних книг-романів, що одразу стали бестселлерами  “Кролівна” та “Сонце в в подолку” заснували літературну Агенцію “ЗІЛЛЯ” і видали альманах жіночої поезії 44-х молодих авторок “М’ЯТА” та “ІМБИР”, як своєрідну енциклопедію чоловічої сучасної поезії. Ці альманахи як 1, 2 томи з часом матимуть своє продовження.

Найціннішою автор вважає свою останню книгу, яку зараз презентує ‒ збірку поезії “Червона риба”. У Японії, в кожній сім’ї  є акваріуми. В них  господарі запускають і там вільно плавають червоні рибки. По їхній   активності і  рухливій поведінці господарі на добу заздалегідь   відчувають і передбачають природні   катаклізми і  одразу намагаються   унеможливити їхні наслідки.

У поезії Василя Кузана відчувається   його лірична, відкрита і щира душа. Його книги швидко розходяться і перекладені на польську, словацьку, німецьку, іспанську, англійську, французьку, угорську та сербську мови. До речі, Василь Васильович експерт Всеукраїнського рейтингу,  “Книжка року”, член редколегії видавництва “Український пріоритет”, академік  Міжнародної  академії літератури і журналістики.

В березні 2023-го, з нагоди його  60-ти річчя, Василю Кузану вручили найвищу відзнаку регіону ‒ відзнаку обласної ради та обласної державної адміністрації “За розвиток Закарпаття”, а  Народний депутат України Ігор Кривошеєв передав поету Грамоту Верховної Ради України з відповідним до неї нагрудним знаком.

Зараз  Василь Васильович бере активну участь і  ознайомлюється з книгами, які подані для участі в конкурсі на здобуття поетичної премії імені Дмитра Креміня. Результати цього престижного конкурсу і імена   переможців та їхнє нагородження будуть оприлюднені і пройдуть на території Довжанської територіальної  громади  Закарпатської області, 21 серпня цього року, в День народження самого поета, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка  Дмитра Креміня.

Найвищою від життя нагородою  для Василя Кузана стало те, що в  60 років він знову став батьком малого КУЗАНА. Це ‒ плід  щирого кохання  двох зрілих, умудрених долею творчих особистостей. І віриться, що немовлятко успадкувало від батьків всі найкращі риси, бо старший син Валюша, якому за продані колись “Жигулі” і заощаджені в родині кошти,  подарував престижний фотоапарат і він став одним з провідних фотографів в десятці визнаних світових фотомайстрів. І як батько, він дуже пишається професійними досягненнями сина.

Швидко злетіли 120 хвилин щирої невимушеної зустрічі з карпатським лицарем слова. Йому було чим  подивувати своїх читачів і прозвітувати перед ними.

Марія КОНКІНА       

очільниця  Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ

Фото з сторінки “КЗ Виноградівська публічна бібліотека”