Іван Біланчук: “Гетиня над Тисою”

Іван Біланчук… Це ім’я стало зараз знайомим і добре відомим всім мешканцям нашої Притисянської долини. Особливо людям, які цікавляться минувшиною нашого краю в різні періоди політичних устроїв і тих нашарувань, які по собі залишили в свідомості наших старожилів: періоди румунської окупації, чехословацької доби за часів правління президента Томаша Гарріга Масарика, угорської доби 1939-1944-х років, приєднання Закарпаття до лона матері-України в листопаді 1944-го і до розпаду колишнього Союзу в серпні 1990-го, проголошення незалежності і суверенітету України, пробудження національної свідомості українців на Майдані Гідності, початок гібридної війни під загальною назвою АТО, вороже вторгнення росії в Україну 24-го лютого 2022-го і початок широкомасштабної кровопролитної війни, яка вже триває понад 900.

За ці останніх 15 років Іван Іванович Біланчук написав, упорядкував і видав такі свої історико-краєзнавчі книги: “Теково. Село на берегах Тиси”, “Виноградів – моє місто, “Онок і оночани”. Непомітно підійшла черга до його четвертої книги з цього циклу – “Гетиня над Тисою”, про яку далі і поведемо нашу мову. У проміжку написання цих пізнавальних краєзнавчих видань, пошуковець Іван Біланчук залишив свій яскравий слід у надрукованих історичних розвідках “Картини з історії міста Виноградова та району”, “Нариси з історії Виноградівщини” з конкретними описами історико-географічних відомостей 49-ти населених пунктів, що входили до складу тодішнього Виноградівського району.

Отже, широкий загал істориків, студентів вищих та середньо-технічних навчальних закладів, учнів гімназії і загальноосвітніх міських і сільських шкіл І-ІІІ ступенів, любителів краєзнавчої літератури з числа бібліотечних читачів отримали таку неочікувано приємну нагоду полистати і зануритись в зібрані автором цікаві відомості про мало кому знане сільське поселення, відірване від доріг і розташоване на березі мальовничої, з плавною течією своїх вод, річкиТиси – село Гетиню. 580-ти сторінкове видання з численними фотографіями вийшло тиражем 350 примірників і видане в червні поточного року видавничим ТОВ “РІК У” м.Ужгород. Коректура Людмили Філь, верстка Андріани Дербак, за обкладинку використали фото аерозйомки, де видно село з висоти пташиного польоту.

Історико-краєзнавчий нарис “Гетиня над Тисою” відкриває така посвята автора, підслухана і запозичена між місцевими людьми як народна мудрість: “Гетиня, ги княгиня – присвячується іменам, помислам, діянням гетинян, що були до нас, є тепер та перебуватимуть в роки і віки прийдешні. Хай нині і прісно святяться вони!”

Некваплива авторська розповідь Івана Івановича переросла в цікаву структурну сюжетну лінію до 19 розділів. Вони стали вдалим доповненням до історико-краєзнавчого нарису “Гетиня над тисою”, сформували чітку уяву для читачів, як село виробило свій міцний і надійний стержень, зберегло свою мову, віру, звичаї, прив’язаність до рідної домівки, де намулена Тисою земля давала щедрі врожаї кабачків, городини, зернових культур, кукурудзи, картоплі – другого хліба в кожній родині; дозволяла вирощувати тютюн, розводити сади і на кожному подвір’ї плекати гінку виноградну лозу, з якої восени виробляли домашнє вино. Пущена на шпалери, вона гарно розвивалась, на сонці наливалась цілющими соками і радувала людський зір пахучими достиглими гронами. Недарма в народі казали: “Кожне сільце – має своє лице”.

26 жовтня 1944-го Червона армія увійшла в Гетиню. 26 листопада цього ж року в Мукачеві проведений І-ий з’їзд Народних комітетів. А вже через два дні в Гетині обраний свій сільський комітет, який очолив Йожеф Фрід. Відкривається клуб, хата-читальня… Нове віяння часу в селі одразу далося взнаки. Почалося розкуркулення земель, наступ на греко-католицьку церкву.

Автору вдалося зібрати вичерпний матеріал, який знайомить читачів з подальшим розгортанням подій в Гетині… Важко переоцінити увагу самого автора, який прискіпно підняв питання появи назви села, вказав на найпоширеніші прізвища і їх походження, звернув увагу на практичні знання місцевих мешканців, їхню спостережливість і уміння передбачати природні явища, перебіг кліматичних умов та їх вплив на врожайність, здоровий спосіб життя, харчування мешканців села, обряди і звичаї, вміння вибирати місце під забудову хати, під колодязь з питною водою. Цікаво вникаєш в ремесла, що колись були поширені в Гетині і уміло простими людьми освоювалися, приносячи користь односельцям.

З весни до осені люди трудилися в полі. Взимку готували реманент, турбувались про зберігання насіння, закладали парники під розсаду помідорів, огірків, капусти.

Сторінки видання невимушено проллють яскраве світло на пережиті людьми часи, життєвий устрій села в різні періоди і епохи, його талановитих, працелюбних і простих людей… Автор допоможе читачам воскресити відлік початку заснування села Гетені 1273 рік, тоді як Чепи-1320-й, а Затисівки, яка мала відношення і до мого дитинства – 1323-ій рік.

В грудні 1948-го в Гетині організовується колективне господарство імені Молотова; в Затисівці – імені Мікояна, в Чепі – імені Кірова. Та в серпні 1950-го об’єднати всі три господарства в єдине Чепівське господарство, що надалі носитиме ім’я колгоспу імені Кірова. Його головою став колишній завідуючий відділом сільського господарства окружкому ВКП (б) Юліан Стабецький, а заступником голови цього колгоспу обрали Йожефа Фріда з колишнього гетенського господарства, який на керівній роботі з людьми уміло проявив себе. Поступово укріплювалась матеріально-технічна база господарства, яку надійно обслуговувала місцева машино-тракторна станція (МТС). У соціалістичному змаганні проявилися передовики виробництва Вільма Мондич, Марія та Андрій Макари, Юрій Терпай…

Гетиняни були причетними до всіх важливих в країні подій. В жовтні 1956-го були серед тих, кому випало усмиряти угорську контрреволюцію. В серпні 1968-го подавляти непокору чехів. Квітень 1986-о Трагедія в Чорнобилі і участь в ліквідації її наслідків. Будівництво нових поселень в Макарівському районі.1979-1989 роки інтернаціональна допомога і участь в афганських подіях 1985-1990 роки. Горбачовська перебудова і прискорене здобуття незалежності Україною в серпні 1991-го. Життя Гетині в незалежній Україні. Розпаювання і майнові сертифікати, грошова реформа, введення в обіг гривні.

Автор нарисів Іван Біланчук вдало описав сільське самоврядування, культуру і спорт, розвиток і удосконалення побуту сільських мешканців, видатні постаті людей, що принесли честь і славу рідному селу. Шкода лише, що Іван Іванович не згадав двох молодих сількорів, активних з Гетині дописувачів до районної газети “Прапор комунізму” Юрія Макара та Йосипа Кіша. Обидва стали журналістами, перший – в обласній газеті “Молодь Закарпаття”, другий – в районці завідуючим відділом сільського господарства… Але автор, відчуваючи, що кожний читач знайде щось своє, дуже влучно вибрав цитату відомого в краї історика Михайла Лучкая: “Той критик, що більше знає від мене, найкраще зробить, якщо напише мовчки щось ліпше”. Ото мені хочеться щиро подякувати автору за пророблену вагому і глибоко-пізнавальну роботу над поглибленим вивченням історії села Гетині; Василю Качуру за практичну допомогу у віднайдених в Державному архіві Закарпатської області цінних документальних матеріалів; Максиму Молнару за високу якість і цінність фотографій; керівнику Ужгородського видавництва “РІК У” Євгену Станішевському за високу поліграфічну культуру і естетичний вигляд та смак видання цього історико-краєзнавчого нарису “Гетиня над тисою”; всім меценатам і спонсорам з ближнього і дальнього зарубіжжя, які ділилися спогадами і вклали свої відчутні внески у створення цієї доленосної книги про їхню малу Батьківщину, землю, невичерпну силу і нерозривний зв’язок з якою вони завжди відчувають у своєму житті.