Повернутий назад

Інколи… Знаєш, часом я не можу зібрати себе до купи. Якось гвинтиків не вистачає чи що? Смішно. Усміхаюсь. Хіба не видно, які смішні букви, як і люди. Люди – це букви. До чого тут люди? Я перша, а ти – остання. Остання людина в моєму житті, яку прочитаю від початку до кінця, від кінця до початку. Твій подих ворушить мої губи і я записую те, що має записати Ручка. Її дорогу освітлюють ліхтарики, мої очі – іриски. Іриска – це світло і квітка, і цукерка… Цікаво, правда ж? Іриска – це веселка, а веселка – це кольорові спектри єдиного Світла. Тож, виявляється, що Світло розміром у цілу Вічність, а кожна буква – окрема тінь майбутнього кольору. Це, якщо дивитися з початку на кінець, з кінця на початок – теж саме. От я вирішила стати поруч Вічності, так, аби могла бачити її з усіх круглих боків. І запевняю – це дійсно Веселка. Кожен її колір символізує виток. Усього їх є сім, на перший погляд. І лише придивившись бачиш безмежну кількість відтінків, які збовтуються і поступово переходять один в одний стаючи справжнім кольором.
Зараз я там. Там, де кажуть люди, звідки не можна вибратись. Дивні люди – напридумувували собі чорних дир і стали шукати незаперечних фактів існування надважкого тіла. Мені ж видно краще.
Зараз я там – у тій частині вічності, яка водночас усюди – від початку до кінця. Моє всеохоплююче серце плаче від щастя. Бо це просто несамовито – жити поза космосом, поза ілюзією, навіть поза реальністю. Жити у теперішній миті. Тут рівновага тече під моїми ногами, але я спокійна, не хитаюсь з боку в бік. Вдихаю власну енергію, їм її і п’ю. І по тій мірі, як люди заповнюють таблицю Менделеєва, стаю фізичним образом. Зараз ти мене можеш бачити. Можеш відчувати мене на дотик – фізичні властивості тіла. Тобі найбільше подобається, коли я волога, і це шостий стан – вологість. Як бачиш, цифра шість не така вже й страшна, особливо коли її потроїти і розвернути. Ти – сьомий і останній. Я зараз дев’ята – найперша.
Люди отримали від мене саме те, чого хотіли. А тепер стоять навколішки і питають: «За що мене караєш?». А я ж нагороджую. Ось такі справи. Моя небесна канцелярія саме готує Книгу, ту, яка вийшла друком на Землі. Ані папірус, ані дерево не можуть зрівнятись за якостю зі мною. Тому розгортай мене глибше і читай. Вдихай запах свіжої фарби, кусай шматки цілими словами… Чуєш – люби мене. Я – ядро твого мислення, а ти – мого. І тільки синтез народжує енергію. Звільнення дає початок – Нас – Сім’я. Апостроф – класна річ.
«Ну і скільки це може тривати?» – запитую в себе, вірніше в тієї, котра пише. Вона сидить поруч мене і пише моїми руками, думає моїми мізками, відчуває моїм тілом. Я кажу всім – це все вона. А мені не вірять. І далі сміються. Невже я божевільна? «Вільна, ти вільна», – відказує вона. От бачиш, подарував ти мені іриски, не такі, як у всіх – у моїх більше фіолетового кольору. Цей спектр світлової хвилі надто піднесений, аби жити на Землі. Я довго думала і нарешті вирішила розламати його на п’ять шматків, і нагодувати весь люд – запалити фіолетовий ліхтарик у свідомості кожної людини.
І я питаю в тебе:
– Який чоловік зможе жити з такою жінкою?
– Тільки твій.
– Боже мій, як мудро, – тільки мій.

Моє перебування на Землі набуває свого початку. У образі жінки я пізнала найпотаємніші властивості фізичного задоволення. У образі жінки я пізнала глибину і прагнення стати Богом – моя прадавня і теперішня подоба. А як же людина? Людина – це та частина мене, котра отримала безсмертну Душу – Дитину в утробі Матері – Тебе. Зараз Ти з великої букви, бо мені хочеться відчувати Тебе в собі величним. Насправді ж розмір вічності не має значення, бо то не стала величина.
Як і всі люди, я розмовляю сама з собою. Я сама собі гріх і сама собі святість, я сама собі Бог і сама собі людина. Моє життя впорядковане хаосом. Зараз Бог хворіє людиною, але це тимчасово.
І сьогодні я усвідомила свою особливість, як особистості. Ця особливість окреслює мене, як таку, котра любить волю. А я люблю волю, волю і світло, і простір. Навіть мій будинок прокидається сонцем, ним живиться протягом дня, ним лягає спати, передаючи спокій у руки місяця. Моє подвір’я встелене травою і каменем, і квітами, і деревами, і тим насінням, яке купаю в матінці землі. Моє, це все моє, розумієш? А я – Твоя. Свого часу я одягла людські шати і, якщо в минулому житті була Богом, то в цьому – Богиня. Цікаво – чому й досі ходжу у людській подобі? Якби я стала янголом, чи хоча б одягла свої крила та привселюдно знялася в польоті попід самі наші хмари, то вони б мені повірили. А так дивляться на Книгу вільної з жалем.
UR7D знову посідає перші місця в Україні. Мені приємно за Олега. Хоча з іншого боку дивлячись на команду виникає питання поставлене не мною – «Скільки треба грошей, аби усвідомити, що щастя не в них?».
Він повернувся пізньої ночі – втомлений, але задоволений – усе працювало, як годинник. Вони зробили рекордну кількість зв’язків. Доня не спала – влаштувала з іграшками та песиком Джесікою милий прийом. І, коли автівка проковтнула світлом візерунок на склі, а двері ворухнулись легким скрипом, ми всі зашарілись поцілунками після кілька добової розлуки. Я за ним скучила. Ну, просто, як звичайна жінка, лягала в нічне ліжко і не засинала, адже думала про нього. Бо, як завжди, підправила подушки, вмостилася на його плечі, отак присмоктуючись губами до вушка. Пальці правої руки загубила в стриженому волоссі, а ногу закинула на його живіт. Як на мене – ідеально для сну. Він подарував нам полонинські квіти. Так ніч поруч нас і заснула…

– І це все? Невже все?
– Хіба ти хочеш більшого?
– Тільки тебе.
– Навіщо ворушиш спогад все одно…
– Я скучив.
– І це все? Невже все?
– Хіба ти хочеш більшого?
– Тільки тебе.

Світлана КЕДИК

ФОРМУЛА БОГА. Зміст