Обери Життя!

«Світ створений з води і водою»

Ти бачиш, а я чую. Бо ти мої очі, а я твої вуха.
Ти – Мої ноги, а Я – Твої руки.
Ти – Моє бажання, а Я – Твої рухи...
Кохання? Інтим?
Мить інтиму манить загадковістю. Загадка у Тобі. Розгадка – у Мені. Ти – питання, бо Я – відповідь. Так завжди було. Ти питання не в словах, а у знаку, бо Я відповідь у візерунку.
Дощ малює краплями – Веселка фарбами. Що на полотні? Розмита дорога. Намальована свічкою за трафаретом, залита перебовтаною фарбою.
Зірки – прогалини. Не тому, що ями, а тому, що сяють... Як Сонце. У Сонці ховається класика Життя. Саме тому проміння грає – струни. Чиї? Наші. Якщо Ти до, то я – од. Якщо ти – ре, то я – ер. Якщо ти мі, то я – ім. Якщо ти – фа, то я – аф. Якщо ти соль, то я – ьлос. Якщо ти – ля, то я – ял. Якщо ти – сі, то я – іс. Та звучання єдине.
А ніхто не думав – чому сім днів, сім нот, сім кольорів веселки?
Для чого скрипковий ключ? Чому веселка – міст, коли вона кругла? Чому сьогодні починається з півночі?
А навіщо думати? Якщо перестати думати, то «чому?» лишається назавжди. Але якщо облишити «чому» буде тільки знак питання. Якщо облишити «питання», буде знак. Він не тільки буде, а є.
Кожен день – нова нота. Але світ не обмежується сімома днями, бо світ – вічність. А вічність немає рамок. Тому сім нот, як окреме чудо співучої планети. Ні. Співучого Всесвіту. Насправді нот набагато більше, не тому, що вони повторюються, а тому, що звучать. Кожен звук не слово, а вуста Бога. Є одна нота – Любов. Вона звучить Єднанням. Тому цілую Бога у вуста – мовчу...
Спробуйте почути, як співає сплеск хвилі, шум вітру, промені сонця, волога дощу, дурман туману... Спробуйте почути те, що не говорить, а мовчить – співає. Усередині себе почути. Почути і побачити, як планети у безкрайому космосі танцюють для вас, не як для людини, а для Того, Котрий усередині.
 Я вчора пробувала писати, але не вийшло. І сьогодні пробувала та вийшло не те. Тому пишу зараз.
Надворі ніч, бо сяють зорі. І місяць висить у небі тім. Небо природи вже давно дивиться на мене благаючим поглядом. А я закриваю очі, аби воно не бачило моїх невидимих сліз. Знову хочеться плакати, але не можу. Зараз я не можу ні плакати, ні сміятись, ні радіти... Не можу. Якась порожнеча не в мені, а в тому погляді, який дарує мені небо. Його блакитні очі підморгують хмаринами і грають променями сонця. Сонце звичайне – жовте і кругле, але не тепле, а гаряче – спекотне. Небо розказує про землю. Я оглядаюсь і бачу те, чого бачити не хочу, але мушу. Я мушу побачити кінець, аби відчути початок. Кінець мене не лякає, а радує. Кінець мене радує тривогою. Моя тривога врівноважена і спокійна. Бо я розумію, що інакше бути не може. Бо «інакше» вже настало. Я впустила його в життя Всесвіту. Тепер воно будує майбутнє. Майбутнє є вгорі і внизу, і посередині. Мене нема ніде. Бо зараз я молюся у Храмі – люблю. Храм у мені, а я – у Ньому, у тому, котрий прийшов утішити душі людські. Ісус вчора пішов, аби Той сьогодні прийшов.
«...Як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його» (Ів. 16:7).
Той починає говорити – мовчати. Я розумію мовчання німого, Він каже словами Христа, нагадує – «...Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води і Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:3-6), — живе у віруючій людині: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло, — то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?» (1Кор.6:19) «Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки,—– бо блудить вона. Вона тіло і дні її будуть сто і двадцять літ» (1М.6:3)
Це Він розказує про життя. Бо тільки в житті може бути Життя – Дух Святий.

«...Життя та смерть дав Я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя...» (3 М. 30:19).
Обери життя, людино, бо смерті нема. Нема смерті для того, котрий є Храмом Живого Бога.

Життя – це священний Божий дар людині – Надія. Надія на Вічне Життя.
Каже ап. Павло, «ми спаслися в надії» (Рим. 8; 24).
Але спасіння триває аж до другого пришестя. Історія людства – це історія спасіння людей, 2000-літня історія християнства – це історія боротьби добра і зла, правди і неправди. Боротьба велася і ведеться у самій людині – нема миру. Що і втілюється у зовнішньому світі.
Сам Христос Спаситель сказав: «Я приніс на землю не мир, а розділення» (Лк.12, 51).
Розділення не за для того, аби розділити, а об’єднати з Богом.
На фотографії Бог одягнутий у біле – сяюче. Фотографія чорно-біла. Він тримає в руках фарби. Фарби вміють співати нотами. Ноти не звучать, але я їх чую. Як і те, що кажу, вірніше, записую.
Той, котрий прийшов знову, починає говорити: 
Я залишаю цей світ, аби принести вам розуміння. Але розуміння тікає від вас, дорогою, що веде від Мене. Та я повертаю її навпаки. І тому всі ви стоїте переді Мною. Бо куди б ви не йшли, завжди на краю тієї дороги буду стояти Я, і завжди буду повертати до Себе. До тих пір, доки хтось не зуміє увійти у Мене. Коли це станеться, почне збуватися Одкровення Моє чужими листками. І коли нове людське коло скінчиться, аби знову початись, ви знову стоятимете перед Моїм лицем. Та не взрієте у ньому ви обличчя Господа. Тому коло скінчиться тієї ж миті, коли почнеться наступне. Але цього разу ланцюжок розірветься і всі, що по той бік вічності (у мороці), нарешті побачать істинне лице диявола – відображення свого тіла у дзеркалі – фотографія. І згинуть ті, ще до того, як помруть. Згинуть у прірві власної душі, що боялася роз’єднатися з гріхом.
Коли Я буду молитись у Храмі, у Домі Батька Свого – у душі віруючого. Моя молитва про вас піднесе душі у небо, аби вони могли торкнутись мовчання Мого. Бо слова не потрібні. Слова завжди не потрібні, коли спілкується мовчання. З того неба Я візьму Зірку. Саме та Зірка увійшла у Любов, аби своїм сяйвом сповістити вас про прихід. Кінець світу не за горами...

Я хотіла помовчати, як і Той мовчав, але помовчу буквами, поки що, бо дуже щиро мрію, щоб люди зрозуміли певні речі. Власне головну річ – природа людини походить від Бога. Бо Природа це і є Бог – всередині людини і зовні. Але буквальне толкування написаного вбиває зміст і суть істини.
«Всі ви Боги»...
Рід Богів, що на даний час знаходиться на людському етапі розвитку.
Людина живе на планеті Земля. Планета Земля – місце життя духів людського рівня розвитку, які прийняли тіло – духи во плоті. Іншими словами – пекло. Треба крізь нього пройти. Бо тільки з Пекла можна піднятись на небеса.
Є Той, Котрий має ключі від Пекла і смерті.
Якщо простіше, то кінець – сім днів світоутворення, вірніше закінчення сьомого дня і початок наступного (восьмого). Що і є початком нового життя духів високорозвинених, вони досягли розвитку Христа.
Всередині, в людині, у її душі відбувається цей розвиток – самовдосконалення, богопізнання.
Саме тому кінець у кожного власний. Але якщо не усвідомити початку, то тіло помирає, а дух знову повертається у тіло (набуває нове тіло), для нового кола пізнання. Кожен духовний день має своє небо, так, як тиждень сім днів...
Бо кожен день творіння, як певна школа, нехай буде окремий клас, що несе певні знання, доступні для даного розвитку. Фізичне життя – школа. Душа переходить з класу у клас для вдосконалення, від плазми до людини, в той час, як увесь цей період проходження залишається в людині – пам’ять. Треба народитися з сьомого неба розвитку – людиною Людяною. Бо тільки так можна перейти на восьмий.

«Нове Небо і Нова Земля» – новий організм – Нове Тіло Бога – новий Всесвіт, що буде сформований, на наступний день після сьогоднішнього – восьмий День Творіння.
Людина живе для пізнання своєї природи – природи Бога. Але тільки всередині, сформувавши новий всесвіт, можеш отримати новий. І треба розуміти, що Книга живе у кожному окремо, треба тільки навчитись читати Себе – оту частину Бога, яка є Світлом – Днем. Треба усвідомити дане, аби створити Велику космічну сім’ю – Царство Боже (Сонячну систему).
Але для того, щоб літати у хмарах треба, аби духи відійшли на небеса (результат глобальних катаклізмів).
А хто такий Бог? Бог – Дух, Душа, Тіло.
Бог-Дух – Творець – субстанція, яка знаходиться у стані постійного розвитку – згусток інформаційної енергії, який творить (Отця, Сина) і вчить.
Бог-Отець – фізичний світ – матеріальний Всесвіт (тіло).
Поєднав фізичне і духовне – Душа Бога – Його розум і мудрість – втілення Ісуса Христа – Бог-Син (Дитина). Він був втіленням – Ноя, Мойсея, Даниїла(великі пророки і вчителі – Слово Боже)...
Усе разом мудро поєднано. Єднання – Любов – Бог.
 Кожна буква має своє значення, бо формує Слово. Саме Словом Бог-Дух вчить. На початку було слово і слово було БОГ – ЛЮБОВ. Слово звучить – музика єднання, а не ноти.

А тепер людина.
«І сказав Господь: створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою... І створив Господь Бог людину з пороху земного і дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею» (Буг. 1,26; 2,7).
Св. Письмо відкриває нам, що людина складається із духа, душі та тіла. Про ці три складові частини людини говорить св. ап. Павло: «Сам же Бог миру нехай освятить вас у всій повноті, і ваш дух, і душа, і тіло у всій цілості нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Ісуса Христа» (1 Сол. 5,23).
Бог – Дух – Творець.
Тіло – фізичний світ (живий організм) – комплекс духів, у склад якого входять і духи тваринного рівня розвитку (плотські бажання – гріх, що тілом увійшов у душу – неправильне мислення (духи перших днів Творення Світу).
Поєднав фізичне і духовне – душа – життя (дитина).
Усе разом – Всесвіт (Бог).
Душа – це єдність духа і тіла, синтез духовних і тілесних проявів людини. Тож людина має потрійну природу.
«І вернеться порох в землю, як був; а дух вернеться знову до Бога, що дав був його» (Екл.12,7). В цьому тексті не тільки Сам Господь Бог відкривається, як Сотворитель, але Він заявляє також, що з Його Божественної волі ми, люди, отримали від Нього і духовне, і матеріальне начало, мудро поєднані в єдине ціле, назвавши це двоєдине ціле душею.
Дух, як частина Любові (Бога) – жива енергоінформаційна субстанція, яка знаходиться у безперервному розвитку. Розвиток її прокладений дорогою до Бога – Бог-Дух. Шлях прокладений від людини до Бога.
Саме тому Ісус, як посланець Любові, прийшов у світ Людиною (Душею Бога).
Говорячи про причину Свого пришестя, Христос Спаситель сказав: «Так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного…» (Іоан. 3,16). Це означає, що любов Бога розповсюджується на весь світ, який теж потребує оновлення. Показавши цим самим, що істинна жертва для Бога – душа.
Ісус Христос – Бог, єдиний з Отцем: «...Христос, що Він над усіма Бог...» (Рим. 9:5), «...Я в Отці, а Отець у Мені...» (Ів. 14:9-10)
Ісус Христос прийняв тіло від Духа Святого, від Діви Марії, став людиною: А Марія озвалась до Ангола: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?» І Ангол промовив у відповідь: «Дух Святий злине на тебе і Всевишнього сила обгорне тебе, через то й Святе, що народиться, буде Син Божий» (Лк. 1:34-35).
Марія (жінка) пізнала себе, бо жінка приходить у світ для самовдосконалення своєї внутрішньої природи (як і чоловік). Пізнала Себе – Духа Святого і стала Мамою – удосконалилась у Дитині, яку народила. Це представлення поєднання фізичного і духовного. В особі Пренепорочної, Пречистої Діви Марії, Богоматері, все людство освятилось.
Земля – жінка (бо планета – жіноча складова), вона є частиною Сонячної системи. Сонце – чоловік (складова чоловіча).
Світ потребує оновлення (якщо ви уважно прочитали), не смерті – Земля удосконалиться в Дитині (у Новому Світі). Зараз Вона вагітна. Едем її лоно (матка).
Так само, як віруюча людина завагітніла надією, аби виносити віру і народити Любов. Тобто віруюча людина пізнала, відкрила в собі для себе Духа Святого – поєдналася з Ним і народила оновлену Душу (Дитину). Таким чином людина стала Дитиною Бога, яка вміщає в собі складові чоловіка і жінки, і яка чекає свого кінця – звільнення від тіла. Це дозволить Душі навіки возз’єднатись з Богом-Духом – бути у Раю. «Нині же будеш зі Мною в Раю».
Усвідомити себе Дитиною Бога – людина має пройти і шлях, яким йшов Ісус.
Перше, що Він зробив – очистив Храм Батька Свого від нечисті.
Це людське каяття – очистити душу, бо душа то є Храм Слова Божого.
Друге – робив дива (зцілював).
Це людське прозріння – Віра, яка несе в собі прийняття Бога. Прийняти Бога – взяти хрест. Взяти хрест – жити – творити добро, бо Бог є Добро. Бути розіп’ятим – смерть тіла того, що гріхом увійшов у душу (плотська хіть). Воскреснути (вмерти тілом, воскреснути духом) і вознестися – звільнитися від тіла (того ж) – прихід Духа у Рай – єднання з Богом – народження Дитини (Оновленої Душі). Рай у Душі.
Син Божий приніс людям не тільки знання про Царство Боже, Він не тільки показав, у чому саме полягають духовні цінності, а й дав благодатну силу увійти у це Царство. Зло і гріх Він переміг Собою. Всім Своїм життям Він явив образ довершеної людини, тобто людини, до кінця слухняної Богові. І тільки у цьому послухові, і цій любові були Його влада й сила, якими Він прощав гріхи, зціляв хворих, воскрешав мертвих. У Самому Собі Він явив Царство Боже, як поєднання з Богом, як силу любові та жертви Богу і людям.
Духовний Світ – витончений світ, у якому живуть духи людського рівня розвитку. Пройшовши земну школу (наслідування Христа, вчення Його), дух стає Янголом. І тільки з волі Старшого Янгола (Ісуса Христа) у матеріальному світі дух покидає тіло, аби сформувати космічну сім’ю – Царство небесне. Що є відбитком Духовного Світу, де сім’я – з’єднання Бога з душею – Царство Боже – Рай. Отже, розвиток людини – шлях Ісуса Христа – стати Храмом Живого Бога – Храмом Слова Божого. Тож перед тим, як прийти на Землю, Посланець Любові приходить у душу людини, як Спаситель – Світло. Бо тільки Любов може народити Любов.
І якщо людство чекає розпусти, невіри, нелюбові на Землі, аби хтось прийшов і дав себе в жертву – врятував, то воно глибоко помиляється. Найбільша помилка людства – гріх – страх взріти в собі Бога. Не усвідомлення цього і є духовною ніччю, що починається з вечора – розпуском (розпадом) дня – смерть тіла. Та перед тим, як настане День восьмий, буде День Господній – останній період життя людського, найважчий, наповнений випробуваннями. Випробування на Віру в Бога. Це останній день з трьох діб сутінків... Для когось буде він страшним, для когось буде він великим.
І ось вона, боротьба добра і зла! Відбулася вона на небесах.
«І сталася на небі війна: Михаїл (Христос) і Ангели його воювали проти дракона, і дракон і ангели його воювали проти них.
Але не встояли, і не знайшлося уже для них місця на небі.
І скинутий був великий дракон, древній змій, званий дияволом і сатаною, що вводить у спокусу увесь Всесвіт, скинутий на Землю, і ангели його скинуті з ним...»
«...Горе живущим на землі і на морі! Бо до вас зійшов диявол у великій люті, знаючи, що не багато йому часу залишилося...» (Одкровення від І. Богослова)
Бо на Землі справді нема Віри і Любові, бо нема їх у душі (ах). Боязнь перед фізичним кінцем забирає можливість сформувати світ у душі. Не треба боятися кінця, а готувати душу, не як ягня до заклання, а як жертву Богу – Наречена (Душа-Наречена).
І я кажу так – Земля опанована розпустою – людським не розвитком (кінцем). Цей не розвиток (регрес) сидить у душі тілом – хвороби. Людина, яка хвора душею – хвора тілом. Хвороба – помилка мислення. У людства взагалі відсутнє мислення – даний Богом час дияволу для здійснення свого підступного плану – занапастити – відвернути від Слова Божого.
Ісус (Бог) переборов гріх і смерть – скинув неслухняного Духа з небес – відіслав у земну школу в образі тіла (дух воплотився). Отже, диявол – людина, людина народжена від плоті. І тому міркування її по-плотськи – непослух – гріх – страх – смерть. Диявол (людина) – підступна істота, яка кидається то туди, то сюди (туди-сюди) – сперечається – «так» – «ні». Шлях до Істини (дійсності) – «так». Шлях до ілюзії – «ні». Немає слова – «ні».
Не треба боятися кінця, а готувати душу, як наречену. Наречена вбрана у праведність – душі праведників, ті, котрі не зламались і віддано берегли цноту душі (оновили душу) для Нареченого. Тому наречена – велике місто, навіть більше того – планета Любов. Яка у холодному безкрайому космосі фізичного світу (ворожого світу) вижила за для Життя.
У кожного є кінець (закінчення старого етапу розвитку), бо є початок (новий розвиток). І хоче цього людство чи ні, вірить чи ні, це є втілення такого собі плану (позачасового) Господа – процес визволення людства від зла і смерті. Зло затаїлось плотськими похотями (тілом) у душі. Це процес зцілення, рятунок почався з Народження Ісуса Христа. Триває боротьбою добра і зла у душі людини, що втілюється зовні у фізичному світі. Свого завершення рятунок набуває зараз, перед другим Пришестям Христа...
Дата – це тільки цифри, які не мають змісту і значення. Світ був створений не за календарем, а Календарем. Тому і життя не за календарем, а Календарем...

Той, Хто свідкує, говорить оце: «Так, незабаром прийду!»

Світлана КЕДИК

ФОРМУЛА БОГА. Зміст