Василь Іванович Дуб –  обдарований від Бога митець

Його картини радують, дивують і рятують навколишній світ, відтворюють та змінюють   на краще

…Ти ніколи не дізнаєшся на що ти здатний, поки сам не спробуєш… 

(думки з маминої  настанови сину, який не впевнений у своєму життєвому виборі…)

Василь Іванович Дуб –  обдарований від Бога різьбяр по дереву, (може тому, що живе на землі, до кінця ще незвіданої ніким України;  68-ми літній кряжистий, але молодий на вигляд, привабливої зовнішності чоловік. Має постійну і невід’ємну можливість тут дихати цим свіжим, чистим повітрям; насолоджуватись буркутною джерельною мінеральною водою, що лікує. До слова сказаного, він самобутній живописець лірико-епічних неповторних пейзажів рідної йому Березнянщини, умілий портретист, автор дивовижних виробів і речей з розряду декоративно-прикладного  мистецтва. Золотих рук майстер і чаклун своїх творінь, яких зі  своєї уяви приводить до реального існування і втілення. Чому зупинився саме  тут, а не вибрав інше обласне або районне містечко на Закарпатті? Бо  саме  тут відчув силу землі своєї глибинки, і неповторну красу та можливість постійно стимулювати  людську уяву,  надихати і  сприяти  росту духовної гармонії, душевного пориву і усвідомлення  того, що талант і старання, працьовитість і результативність  безперешкодно проявляються скрізь, де виникає бажання  самому чаклувати чи  творити на металі, дереві, пензлем, наносячи на полотно точні мазки олійною фарбою і  вирваним з душі кольором, відтінком чи відчутною в просторі пастельною прозорістю, якою незримо дихає навколишній земний світ.

Чим прославилось його  село  Кострино?  Блакитною лагуною… До неї йдеш  гущавиною лісу: від моста 2 600 метрів, але долаєш їх.. за  півтори години, бо цей шлях слизький, через болотисту місцевість. З одного боку ‒ ліс, з другого ‒ річка. Звідти повернешся  значно швидше:  всього за 40 хвилин подолаєш цей кілометраж. Але отримаєш неймовірну насолоду і задоволення. Чи від тіні дерев, чи від води  в річці у Блакитній лагуні  вона справді казково бірюзова… І ще не оминеш храм Святої Покрови, датований 1645-тим роком, перевезений волами із Сянки на Львівщині. Тричі його вірники переставляли, вибирали найзручніше для людей  місце. І остаточно закріпили на пагорбі, де сходяться стежки-дороги усіх сільських вулиць. І про свій монастир костринці згадають. Бо в ньому служить 34-х річний монах Філіп. Сам з Мукачева. В  молодості був товарознавцем. Потім вивчився на електрика. А в кінцевому, син вдови себе знайшов на монашій службі, бо гостро відчув Боже покликання і бажання служити  людям, яким потрібна його надійна допомога. І, як не дивно, люди самі торують дорогу до монастиря,  знаходять його. Заглядають сюди не лише  свої співвітчизники, але й чужинці: поляки та чехи, угорці та словаки, голландці  та румуни… Люди різних віросповідань, незалежно від конфесій усі  щиро  моляться і прославляють  єдиного Всемогутнього Бога, що створив цю унікальну місцевість…

Стихія Василя Івановича ‒ гори

Рахує, що йому дуже поталанило. Доля звела його з сучасним видавцем-поліграфістом Олександром Третяковим з Черкас, який на вулиці Слави,1 має своє  видавництво “Мистецька брама”.  Людина належно оцінила роботи закарпатського  живописця Василя Дуба і в лютому 2020-го, тиражем 300 примірників шанувальникам сучасного українського малярства піднесла унікальний фотоальбом “Стихія гір” з відчутною атмосферою рідних художнику Василю Дубу  Карпат.

На обкладинці фотоальбому робота митця “Ранок у Гукливому”. На 72-х сторінках унікальні фотографії  самого художника та його картин знятих і влучно доповнених текстом Тетяни Сегеди. Яка романтична подорож у цьому перегляді чекає  на любителів сучасного українського малярства, оглядаючих зображення його відтворених шедеврів ‒ полотен?! Лише прислухайтесь до названих самим автором  картин: “Березень”, “Лісковець”,  “Морозний ранок”, “Квітень”, “Весна в Карпатах”, “Ранок”, “Біля ставка”, “Під вечір”, “Сторожницькі  полонини”, “Гарний день”, “Ущелина”. Скільки виразності і краси, синівської любові передано самим художником у  полотнах “У  Ставному”,  “Село Кострино”, “Тиса”,  ” Ужгород”, “Потепліло”, “В лісі”…

Не дарма  його виразний,  лише йому властивий стиль у живописі проявився так  сповна у його  роботах “Снігові хмари”,  “Потічок”, “Осінь”, “Костринська розтока”,  “Красія”, “Вид на Красію”…

Не просто про себе митець напише: 

“Я ж горець! Народився в горах. Вони для мене рідні-ріднесенькі. Це ‒ моя стихія. Хотілось би перенести цю красу на полотно, щоб люди її бачили і щиро раділи тій красі. Щоб серце її  постійно відчувало і билось ритмічно від цієї  побаченої перед собою неосяжної панорами,  де за  горами гори  синіють вдалині і на вершинах їх, навіть спекотним серпнем, біліють сніги,  а трохи нижче ‒ клубочаться хмари і як острівці, з них виринають  зелені ялини та пахучі  звабливі  смереки…”

З гір художник спустився у притисянську долину…

…Весною навстіж вікна  відчинили,               

І квіти ставиш в вазу на столі.  

І тихо, несміливо так  чекаєш, 

Що жити краще стане на землі. 

Заходь, весно, розсип пелюстки квітів. 

І спів пташиний швидше увімкни. 

Бо в кожному куточку, всюди в світі 

Чекають з нетерпінням всі весни. 

Віктор Чорний

Запрошення виставити свої роботи у виставковій  залі “Імпасто” у Виноградові, на вулиці Олени  Гандери, трохи спантеличило  Василя Івановича: не очікував, що його  роботи з гір спустяться і помандрують у Притисянську  долину. Але запрошення було привабливим.Трохи задумався, справа не нова, але  все-таки клопітка: з поміж наявних в майстерні картин  зараз має відібрати найяскравіші, щоб глядачі побачили всю екзотику і притягальну силу магнетизму цієї землі, оцінили і відчули повноту  природної гармонії і неповторної чарівності Березнянської гірської місцевості у сезонні періоди року. Вони відчутно різняться між собою: одні вони з характерним фіолетовим  відливом снігової  білизни взимку; весною ‒ насичені смарагдовою свіжістю оновленої зелені дерев, кущів і трав; влітку ‒ мліють у сонячній знемозі; восени, омиті дощами, під поривом вітрів, оголені від золотистого листя, що з часом шарудить під людськими ногами…

Коли прискіпно розсортував свої роботи, привіз на місце призначення наміченої персональної виставки,  аккуратно розмістив на  золотисто-жовтих стінах виставкової зали, полегшено зітхнув. Вдало вже розкладені  у двох залах полотна і зроблена в цьому напрямку  робота  ‒ це  вважайте  забезпечена в цілому  половина очікуваного успіху. А втім, люди, оглядаючи  28  робіт, самі можуть зануритись у запропонований автором-живописцем неповторний світ сучасного українського малярства, який створив самотужки, спираючись на  власний  досвід, своє художнє бачення, чоловічий  витончений природній смак і  тонке сприйняття,  душевні  відчуття і духовні  пориви  цих проявів.

Як Василь Дуб захопився живописом?

Народився  27 липня  1957 року в селі Ставне  на Великоберезнянщині, що знаходиться в кишені гір Ріг, Бескидець, Черемха, Рощанський верх з неповторними гірськими луками і мальовничими полонинами, витікаючими звідти  потоками Лісковець, Глибокий та Лубенський, водами яких в чарівній Ужанській долині постійно напоюється і живиться звивиста ріка Уж.

Всі навколишні гори  потопають в зелені букових, грабових та  хвойних лісів, на  вершинах яких надійно притулились гірські луки і розмістились чаруючі людський  зір полонини. Орної  землі в Ставному обмаль. Кожен клаптик її цінується на вагу золота.  Дбайливо оброблений людськими руками, приносить свої плоди. Славиться село Ставне  гірсько-лижним курортним  комплексом “Красія” та знаменитим  бальнеологічним курортним комплексом  на основі місцевих мінеральних вод, джерела які сповна використовуються для лікування і терапевтичного оздоровлення людського організму. Поблизу села Ставного пролягає кордон із Словаччиною та Польщею, тому  воно входить у прикордонну зону.

Цю місцевість собі колись облюбували і закарпатські  художники. Щороку, сюди влітку  навідувались  Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Гаврило Глюк, Ернест Кондратович, Федір Манайло, Володимир Микита, Золтан Шолтес, Антон Кашшай… На своїх пленерах знаходили неповторні панорамні краєвиди, підживлювались красою   навколишньої місцевості, заряджались силою благодатної землі і саме тут творили свої  неповторні пейзажні полотна… Всюдисуща сільська дітвора, що поблизу випасала домашню живність уважно приглядалась до роботи   митців, радо йшла з ними в розмову. І отримувала задоволення, коли ці веселі дядьки з міста пригощали їх смаколиками, цукерками чи сливками, соковитими яблуками або грушами. А коли гостей вечір повертав на ночівлю, дітлахи підбирали залишені тюбики з-під  кольорових фарб, якими вдень на полотні дорослі відтворювали сільські контрастні хати з дерева чи каменю, церковці, навколишні гори та ріку Уж…

Так непомітно збігло дитинство, юність. Вже, як різьбяр вправно працював різцем та в моду входила чеканка. Вирішив освоїти художню обробку металів. У 28-и річному віці поступив в Ужгородське училище прикладного мистецтва. Та там йому порекомендували  краще займатися  деревиною. Через прожиті роки з особливою  теплотою і вдячністю зрілий  68-ми літній митець згадує своїх викладачів і наставників  Івана Гарапка, Василя Петрецького, Йосипа Бачинського, Володимира Щура, які вклали душу і допомогли йому сформуватись, як митцю, виробити свій особливий стиль і  вміння  при виготовлені дерев’яних виробів, виношених в уяві і втілених у вироби  декоративно-прикладного мистецтва. 1986-го молодий дипломований фахівець художньої обробки деревини знову повернувся в рідні місця. Життя текло розмірено. Роками захоплено продовжував працювати над замовленнями. Та душа рвалася між різцем і пензлем. І вже в золотий полудень свого віку почав малювати. Олійний живопис захопив його повністю. З головою поринув у новий світ своєї творчості, який відкривав самотужки. В гірській місцевості почав писати пейзажі, портрети, домінуючі   в цій місцевості контрастні сільські та природні  краєвиди, унікальні дерев’яні  архітектурні пам’ятники  сакрального зодчества  бережені народом вікові церкви,  колись зібрані без жодного цвяха майстрами своєї справи, по  віддалених від доріг  селах Березнянщини. Натхненна щоденна праця дала свої плоди: Василь Іванович виробив свій, ні з ким не порівняльний, власний стиль сучасного українського малярства. Роботи Василя Дуба не сплутаєш з роботами інших живописців. Вони унікальні і особливі. З художнім смаком, авторським домислом, чіткими непідробними його графічними лініями зображень. Він ‒ учасник численних обласних, Всеукраїнських і Міжнародних виставок. Лауреат обласних премій імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі. Член Національної спілки художників України. Його роботи осіли в приватних колекціях шанувальників живопису в сусідніх  країнах: Словаччині, Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, навіть в Нідерландах і далекій Австралії, куди односельці, як заробітчани подалися і, як найцінніші та святі обереги рідної землі, повезли з собою  його картини, як живописні спогади душі Василя Дуба і  дорогого серцю цих людей   рідного Закарпаття.

Марія КОНКІНА,

очільниця Виноградівського відділення ГО  МАЛІЖ