Їхні гастрольні дороги стеляться по усій Україні

Із вогнища і попелу пожеж

На згарищі обвуглених руїн,

Ти знову,  наче фенікс, оживеш,

Відродишся, підіймешся з колін!

Ти є тріумфом вічного життя.

Тріумфом віри, символом Христа,

Ти, сонця всеосяйного, дитя

І боротьба зі злом ‒  твоя мета.

У полум’ї народжена весна,

Попечена та вічно молода.

Стрибнула ще оголена з вікна

І від іржі зробилася руда …

(голос диктора з-за куліс)

Вона вийшла на сцену. Висока, ставна, вродлива і зваблива. Справжня українська  молодиця! Тут нічого не віднімеш і не додаш. Все  в неї  на виду і на своєму місці. І голос щемний, і мова багата. Мов на сцені виросла. За словом в кишеню не полізе. У вишиваній сорочці, синім кептарику та такого ж кольору спідниці, розшитих багатими  подільськими  колоритними візерунками, взута у червоні черевики. Навколо шиї низка, мов доспілих зернин калини, разків намиста. Справжня собі сільська жінка. І лише  вона  звела  до гори  свої руки, просто заговорила до людей, звернулася,  щиро привіталася з присутніми  у залі міського будинку культури виноградівцями, як всі  глядачі, мов по нечутній на слух одноразовій команді, звелися і, не шкодуючи рук,  стали їй щиро, довго і гаряче аплодувати. Слава про цей музичний гурт, відомий в народі  як  “Лісапетний  батальйон”, давно рознеслася по всій, Україні і опередила їхній приїзд  до нашого, справді мальовничого і затишного провінційного містечка, під  залісненою Чорною горою і загадковим  морським оком. Подивитися  виступ дорогих  та  бажаних гостей у Виноградові  захотіло сотні  людей. Тому, заздалегідь всі місця в  залі  бажаючі глядачі забронювали і зараз всі ряди заповнили вщент.

Піснею “Неповторна Україна” розпочався виступ цього музичного гурту. Знову прийшла весна. На  зворушливу українську щирість і людське тепло та  відчутне в далині добро в рідні  краї знову повертаються лелеки. І веселі подолянки білолиці та  чорноброві  тішаться цій добрій ознаці, справно заплітають у свої коси першоцвіт. Вусаті кобзарі на Тарасовій горі озвучують свої невмирущі козацькі балади. І солов’ї заливаються в  замріяних гаях. Від Криму до Карпат ‒ свята наша земля. І ми ‒ живі. Збираємось, їдемо до людей, щоб відігріти їхні душі.

До ведучої Наталії  Іванівни  Фаліон приєднуються голосисті співачки  Марія Іванівна Кшевжинська, Галина Миколаївна Загура, Марія  Михайлівна Кротик та Надія  Петрівна  Уздепська. Жінки дружно заводять  пісню  “Сусідка”. Вона, як блоха. Скаче на всіх. Вже покусала півсела… Здавна так ведеться: у селі всі про все знають. Люди тут особливі. Ходять один до одного в гості. Все помічають: коли болото висохло, а коли замерзло. В одному кінці села щось сказали, в другому вже  історію написали. Ось баба  Аня з телевізором поперла до церкви. Щоб його “висповідати”, бо бреше, що Трамп  на Зеленського образу носить. У селі треба жити по своєму феншую. Про це, пританцьовуючи, зараз так азартно співає жіноча “дружня п’ятірка”. Породу здалеку видно. Чоловік  зараз на виборі, що  має робити: чи їжу  самому з’їсти, чи нагодувати жінку, бо сіла на дієту і попиває один чайок “Політ ластівки”. А для сільських жінок своя дієта: ковбаса, сало, котлети, булки, плюшки, вінігрети, пампушки і галушки з часником…

Чим у селі люди дорожать і хваляться? Тим, що в них гарні сусіди, добрі друзі, вдалі подруги і незамінні кумове… Цінуються вони  на мільйон. Але не затаїла Наталія Іванівна, що у кума Василя таке вино, аж дух захоплює. Воно підкреслює одразу все: і вроду, і породу. Як сядуть удвох за стола, одразу  випивають: 3 літри на двох ‒ одна краса. Жінка хвалиться кумом, який його так вправно, але замало на рік робить.Треба більше робити і це  важливо вважає Тому, що без душі не буває вина, а душа і вино ‒ заодно і вони знайомі давно.Тому у пляшечці грає, як ігристе, молоде і п’ється з захватом всіма.Тому і народилася пісня “Кумове вино”, яку з насолодою і азартом, всі п’ятеро виконавиць, жваво пританцьовуючи зараз, співають. Уже за  роки звикли до оплесків, виступів, поїздок, що тижнями не бувають вдома… Це ‒ норма. Наче так і  має бути. Але ніхто не питає, як у тебе, Наталю, здоров’я? Наче справна і зовсім молода… Нарікати не  має права. Ось, син Сергій вірші пише, а вона творить мелодії і виходять на сцену зі своїми піснями і тішать слух людей. А ще, оце недавно, всьоме стала бабусею внука Луки Сергійовича. За Марковим столиком справний татусь став для дітей своїх писати  казочки Спочатку історію про метелика їм написав і зачитав. Сподобалась татова казочка. Стали просити ще. Від тої пори так і повелося: на  кожен  вечір ‒ нова казка. А коли почалася війна, щоб розвіяти страхи від завивання сирен придбали дітям  двох собачок. І турбот додалось: Чапі і Плюшу доглядати треба, виводити на прогулянку, купати, бо ж обидві стали повноправними членами родини. І двома невістками Наталія Іванівна не нахвалиться.15 років разом. І жодного разу не сварилися. Все полюбовно вирішують. Не так як у декого і додому невістка  не поспішає, бо знов “пилятиме” її стара… У пісні про невісток й розкрилася ця історія…

Доки співачки пішли переодягатися, з-за куліс вийшла надійна їхня підміна ‒ син. Сергій Валерійович, батько і дядько семи Наталіних онуків: Кості, Івана, Макара, Захара, Миколи, Луки та Крістіни.

Вийшов до глядачів із виданою другою своєю  книжкою казок “Чотирилапі історії” під назвою “Чапі та Плюші у віршах”. Її став розігрувати, шукаючи між глядачами  багатодітну  родину, в  якій би матуся їх дітям щовечора перечитувала. І знайшлася така в Новому селі, мама Наталія Короді, у якої 4-о дітей, Каріна і Крістіна зараз в залі, а Давід і Діма вдома. Книжку перебирає Алла Михайлівна Комендантова з міської Червоноармійської вулиці (на масиві  знаної всіма Черняховки), у якої зараз дві  сестрички і гостюють.

Разом вистоїмо, переживемо, подолаємо всі випробування долі

…Ти маєш силу віри руйнівної

І силу, що дає любов.

Ти знаєш за нове життя  ціну.

Згорівши, ти народжуєшся знову…

Ти птах перемоги над смертю

І сила  твоя ‒ у  безсмерті.

Ти вічне відродження волі.

Ти ‒ фенікс   і це твоя  доля…

(голос диктора з-за куліс)

У сьомому класі вже мала свій ріст (зрівнялася з татом). Не кожний мужчина так вимахає, доросте. Коли пішла до клубу на танці, хлопці її не запрошували, бо біля неї  відчувалися підлітками. Ніхто її не називав рибонькою, голубкою, зіронькою, заєнькою… Сама собі раду давала. Сама витанцьовувала в клубі так ритмічно, що всі  милувались її рухами, задивлялись, як це в неї так виходить. Як вперше поїхала до Єгипту, такої баби тамтешні чоловіки ніколи не бачили. Як перед богинею на коліна перед нею падали. То вже як би там не було, не складалося, слабкою не мала права бути по життю. Всі чужинці норовилися поцілувати її руку. Подавала кому праву, кому ліву, а вони головами досягали до її грудей.

Це тепер все життя, як спогади у мобільному телефоні. А вона свої, як пам’ятні   реліквії, тримає в старому альбомі. Все в нім зосереджене: і білі, і чорні сторінки. Тому  із своїми голосистими дівчатами так  дружно  заспівали пісню ‒ як завжди хвилюючий  душу  спогад “Старий альбом”. Живе собі людина, любить і все пізнає. Сама собі така лірична, романтична, по-філософськи мудра, а тверезіє від біди. Ну, хто з нас  хотів війни?! Ця біда триває четвертий рік. Вона не відступила. Від Курська до Херсону    спокусник простягає до нашої землі свої, закривавлені в людській крові, руки і високою ціною життя боронять її наші сини, вдовами полишають молодих своїх недолюблених дружин, найдорожчих  своїх дітей сиротами… З кошиками четверо Наталіних подруг сходять з сцени і прямують до людей за донатами, які витратять на придбання засобів радіоелектронної боротьби  (на РЕБ ), щоб захищати молоді  життя чиїхось синів, бо чужих дітей не буває. І  хай цей  внесок виноградівців 9 тисяч  259 грн та 5 євро, але як в народі кажуть: “З  миру по нитці і бідному сорочка”.

Звучить  тривожна, хвилююча душу, пісня “Ой, поле, поле…”   Ще не було ти таким… Численними  вибухами тебе спалили. Без плугів  поорали. Навкруги  ‒ ковила. Без хрестів, присипані землею, могили. Рясно як краплі людської крові, які зросили цю землю, зацвіли польові маки та як небо, в яке пильно вдивляються  очі полеглих  українських синів, волошки сині …

І бабусі роблять все, щоб прикрасити дитинство своїх онуків. І діти вже як дорослі діляться між собою, хто що має: де двоє ‒ у кожного своя кімната; де троє ‒ у кожного   свій  велосипед;  де  четверо  ‒ хизуються, що у них свій тато… Яким  діти бачать своє майбутнє:  Петрик мріяв бути космонавтом, зараз бачить себе солдатом; Павлик  у майбутньому  мріє оженитись. Бабусі, яка зібралась на прогулянку, нагадують: “Далеко не ходи, бо заблукаєш”. У кишеню вкладають записку з прізвищем, ім’ям та адресою  проживання. Бо на питання:  ‒ “Куди вам? ‒ В Париж” ‒  впевнено, без роздумувань,  вона відповідала.  І  вже двічі  побувала  там. Хоча про Париж… лише мріяла.

Жінка впевнена, що вже принца на білому коні не дочекається, об’явиться  чийсь  старий  козел, якого по спільних  роках  дружина так обзивала. Тож зараз такою доречною стала пісня “Я ‒ бабуся  супер-стар”.

“Смійся, надійся, люби” ‒  девіз  цих жінок-співачок з села П’ятничани

Ще не стихла  злива гарячих оплесків після чергової  пісні  “Секс-бомба”,  як Наталія  Іванівна глядачам  щиро зізналася як її лише не називали: бомба, бомбочка, бомбера,  а їй би пасувало мати свого бомбуна. Ну, подобається їй просте чоловіче ім’я Микола. От знайти б собі такого у Виноградові?! А може десь між рядами тут зараз і сидить?! І відгукнувся  із залу  ‒  Микола. Стрункий, по роках підхожий. Вийшов, галантно вклонився. Вона йому щебечучи, слово за словом  та й причарувала. Пригорнулась, приласкала і вже під ручку між рядами удвох попрямували. На виду у дружини та всіх присутніх… Класний ти, пацан, Миколо, знову в парі повернулись на місце зустрічі. Такої приємної несподіванки чоловік не чекав. Ото  тепер хвалитиметься друзям, що з самою Наталією  Фаліон обіймався… А співачки вже завели пісню “Я просто ‒ королева,  я просто  ‒ богиня”…

А я додам про те, що не сказала про себе Наталія Іванівна. Народилася  18-го листопада 1958-го року, в селі  П’ятничани  Чемеровецького (нині  Кам’янець-Подільського)  району, Хмельницької області, в Україні. Змалку звикла до роботи, бо в селі з весни до осені  всі зайняті  роботою на землі. Від малого до великого всі  працюють. Себе годують і для міста  запаси парують. 

А  ще коли родина багатодітна, у кожного свої обов’язки. Успішно закінчила школу. У 1979-му отримала диплом про вищу  освіту. По закінченні  Київського Національного університету культури та мистецтва була призначена директором дитячої музичної школи і викладачам по класу гри на баяні в селищі міського типу Скала-Подільська.  Молода, завзята, енергійна  із запалом  взялася до роботи. І на новому місці, як і при сільському клубі в рідному селі, де керувала гуртом  “Бабине літо”, тут теж організувала  новий музичний  гурт “Забава”. Смак сцени, оплески від  визнаного в глядачів  успішного кожного  виступу, окрилили її. З роками прийшло усвідомлення, що все це важливе і  в духовному та культурно- мистецькому плані  оновлення завжди потрібне людям. Так сформувалася як  визнана в народі співачка, педагог, масовик, культурна діячка, аматорка  музичного колективу. І визнання її заслуг не забарилося. З нагоди 20-ти річчя з Дня Соборності та Свободи України та за вагомий внесок і сумлінну  роботу в  популяризації культурно-мистецької спадщини українського народу    її вперше нагородили нагрудним знаком (21.01. 2012 ). У  травні  2013-го її об’єднаний   з двох гуртів “Забава” та ” Бабусине літо”  новий  “Лісапетний батальйон” з піснею “Лісапет” на  телевізійному шоу каналу  СТБ “Україна має талант – 5 ” став переможцем.

22-го січня  2019-го року їй присвоєно почесне звання Заслуженого працівника культури. Наталія Іванівна двічі вдова. Мати, що втратила 36-річного сина Віктора, який заснув… і не прокинувся. У сні зупинилося його молоде  серце.

Запам’яталися її слова: “Душу твою обігріє пісня, любов і надія” 

“Лісапетний  батальйон”  ‒ неймовірний музичний колектив. Своїми  виступами з новими   програмами  підсилює нашу  віру, надію і любов. Разом ми вистоїмо, виживемо, здолаємо всі випробування часу. Наблизимо мир і спокій, світле майбутнє наших дітей і онуків. Їз запальною піснею, влучним жартом, словом гумору та посмішкою на устах наступного  разу зустрінемось знову. Це ж народний колектив, який уже 13 років несе свій непересічний талант до простих людей. Успішно долає  непроторені  раніше  шляхи: від села до села, від міста до міста. Позавчора були в Калуші, вчора ‒ у Виноградові, завтра ‒ в Ужгороді… і так їхні гастрольні дороги стеляться по всій Україні. І навіть за кордоном знають наших молодиць з уславленого музичного колективу “Лісапетний  батальйон”, якому скрізь гаряче і щиро, стоячи аплодують, як на передовій, наші, виснажені  пекельною напругою, воїни-захисники України, так і співвітчизники та чужинці. Бо цей наш позитивний заряд  довго зігріває пісня, любов і надія на справедливу перемогу  добра над злом, якою живемо дихаємо і по змозі своїх сил, робимо все можливе  ми, прості українці!

Марія КОНКІНА,

очільниця Виноградівського відлілення ГО МАЛІЖ