Мелодії кельтської арфи звучать посеред руїн замку канків

Їх фортифікаційні споруди, розкопані археологами, можна побачити неподалік  Чорної гори в напрямку на Хуст. На місці їх стоянки ростуть звичні для кельтів  листяні дерева – бук, дуб, граб…

Без сумніву у цій місцевості  у кельтів було не лише житло, але обов’язкове святилище таємничих друїдів, чия потужна енергетика не могла безслідно розвіятися із притисянських пагорбів. А як же інакше пояснити, що саме уродженка цих країв вирішила будь що опанувати гру на кельтській арфі – рідкісному інструменті, який обирають для гри одиниці.  Принаймні в Україні таких музикантів всього кілька. Серед них музикантка, і поетеса Здена Бобош, чий талант отримав визнання і в Україні, і за кордоном. Звуки її арфи лунали серед руїн замку Канків, в залах урочистих обрядів, на фестивалях. Тож про унікальний інструмент, про поезію, про музичне життя і просто життя розмовляємо з виноградівкою Зденою Бобош

МУЗИКА – ЦЕ РОЗКІШ БУТИ СОБОЮ

Пані Здено, чому ви обрали музику як сенс життя і як професію?

Музика не є моїм єдиним сенсом життя, звісно. Насправді, кожен сенс складається з багатьох нерівномірно однакових складових, і музика є великою частиною мого. Великою, але не єдиною. Чому обрала саме її як професію? Я просто не уявляла інакше. Є речі, які завжди знаєш, у яких ти впевнена ще до аналізу і усвідомлення. Хтось називає це інтуїцією (та і я часто). І звичайно, мистецтво, особливо музика і література  є моєю найбільшою любов’ю, після близьких людей. Але якщо література оперує словами, то музика – це саме те, що лишається після слів. Або ж взагалі їх замінює. Коли ти виходиш на сцену – це твоя найщиріша проекція внутрішніх переживань, без страху бути неправильно зрозумілою. Така собі розкіш бути собою без наслідків.

Кельтська арфа. Чим вона виділяється серед інших інструментів? Чому вона називається «кельтська арфа»? Наскільки я знаю в Україні таких інструментів одиниці?

Якщо, не думаючи, уявити найпрекрасніший музичний інструмент на світі, то – вибачте за пафос – це точно буде арфа. Один із найбільш архаїчних, чуттєвих і досконалих. Такий, до якого завжди відчуваєш ніжний трепет. Я завжди підходжу до нього з піднесенням і на сто відсотків впевнена, що його вібрації цілющі. Існує декілька основних видів даного інструменту. Кельтська арфа виділяється по-перше тим, що зміна звуковисотності відбувається не за рахунок педалей, як у класичній арфі, а за рахунок підняття і опускання леверсів – спеціальних важелів, які міняють звучання. За розміром ці арфи також відрізняються: вони менші і легші, ніж класична оркестрова. Їх різновид з’явився приблизно у 8 столітті у кельтському поселенні Британських островів, хоча виглядав зовсім інакше. Ну і сама назва  закріпилася також завдяки тому, що вона є символом кельтської (ірландської) культури, але була поширена і в інших народах. В Україні, думаю, таких інструментів лише кілька. У нас кельтська арфа – чомусь не популярний інструмент.

Ваша арфа була учасником історичних та музичних фестивалів, різних цікавих акцій. Як вона потрапила до вас?

Одного разу я  твердо вирішила самотужки навчитися грати на невідомому струнносмичковому інструменті, який випадково побачила на Ютубі. Це викликало багато клопотів – проблем з вибором, самою покупкою і транспортуванням до мене додому з-за кордону. Не говорячи уже про самостійний метод освоєння гри через відсутність викладачів. Само собою, було довго і непросто. Щодо культурних подій, на яких вдалося показати цей інструмент – то це насамперед середньовічні фестивалі і реконструкції. Хоча кельтська арфа була задіяна в ансамблях різного складу і презентована на концертах не тільки середньовічної музики. Із останніх найбільш пам’ятних подій –  концерт-лекція в Чинадіївському замку Сент-Міклош у рамках середньовічного фестивалю “Срібний татош”.

Останнім часом ви все більше подаєте в ФБ розповіді про успіхи ваших учнів, про перемоги на конкурсах в тому числі й вашої дочки Злати. Мабуть, ці перемоги вас більше радують, ніж власні?

Однозначно. Це щира радість і щирі переживання. І звісно я ділюся деякими результатами назагал. А чому б і ні? Вони це заслуговували і мені є чим пишатися. Щодо моєї дочки Злати, то вона була двічі дипломанткою у Всеукраїнському конкурсі, багато разів переможницею місцевих конкурсів та лауреаткою обласних, а також лауреаткою міжнародних (гран-прі, перше і друге місця в різних категоріях).

Коли ти кожен день робиш щось для справи, яку любиш – воно обов’язково приносить результат. Тому ми з учнями маємо здобутки на обласних, всеукраїнських (м. Київ) і міжнародних (Угорщина, Туреччина) конкурсах. Найголовнішими подіями останніх років стали наші перемоги на міжнародному конкурсі фортепіанних ансамблів за два попередні роки. А за останній ми з учнями взагалі привезли цілий букет: Гран-прі, перше, друге і третє місце. При чому участь приймали і викладачі нашої школи у спеціальній категорії: я виступала разом з напарницею, Мар’яною Світельські, і ми також отримали перше місце і схвальні відгуки суддів.

«СКЛО В ТОМАТІ» Й ПЛАНИ БУТИ ЩАСЛИВОЮ

Багато часу ви віддаєте літературі – власним віршам і прозі, рецензіям на книги різних авторів. Чи багато ваших текстів залишається невиданими?

Так, багато текстів залишається невиданими, але я не маю амбіцій щодо того, щоб публікувати абсолютно все. Останній рік зосередила свою увагу більше на читанні та рецензуванні художніх творів, в основному фантастики. Чи багато часу віддаю? Коли як виходить, залежить від завантаженості в інших сферах. Але на вихідних це мій основний відпочинок.

Ви прийшли в літературу з поезіями, які абсолютно передавали чудесний стан безгравітації. Чи щось змінилося у поетичному світогляді?

Найбільш вдалою своєю поетичною роботою вважаю ще невидану збірку “скло в томаті”, написану у темних химерних тонах, з вкрапленнями чорного гумору і сюрреалізму. Тому однозначно епоха “без гравітації” скінчилася давно, бо їй на зміну прийшла епоха похмурої естетики, але яка буде наступною – поки що не знаю.

Ви багато читаєте. Це помітно зчисленних відгуків та рецензій, які поблукуєте в соцмережах. Якщо б вас спитали про три зарубіжні і три українські книги другого десятиліття третього тисячоліття – хто б прийшов на думку у першу чергу?

Давайте, я назву не три.  Із зарубіжних – це “Крига” поляка Яцека Дукая, трилогія китайського письменника Лю Цисіня “Пам’ять про минуле землі”, збірка фантастичних оповідань американця китайського походження Кена Лю “Паперовий звіринець”, “Терор” американського фантаста Дена Сіммонса, роман і оповідання “Голокост F” поляка Цезарія Збєшховського, “Сліпобачення” і “Ехопраксія” канадця Пітера Воттса, “Будинок, в якому…” вірменки Маріам Петросян, та неймовірний французький сюрреалізм Бориса Віана – “Шумовиння днів” і “Серцедер”. Насправді називати можу ще багато, але це най-най для мене з виданих перекладів за останні роки. З українськими авторами не можу похвалитися такою читацькою дружбою. Але можу похвалитися дружбою з Калуською поетесою і письменницею Іриною Червінською та її виданим романом “Світи і лабіринти”, і невиданим фантастичним “Шулак”. І взагалі раджу звертати увагу не тільки на популярних письменників України, але і на менш відомих.

Плани на близьке майбутнє. Які музичні проекти передбачаються?

Говорити про плани – дуже невдячна справа. Насправді ніколи не знаєш точно, що тебе очікує, а якщо знаєш, до чого прагнеш – про це не варто говорити усім. Якщо ваше питання стосується моєї професії – то це подальший музичний розвиток моїх учнів та участь в конкурсах різних рівнів. Але найважливішим моїм планом на майбутнє є – вибачте за банальність – бути щасливою та приносити радість людям, яких я люблю.

P.S.

Здена Бобош народилася на Виноградівщині. Закінчила Донецьку академію мистецтв ім. С. Прокоф’єва (викладач по фортепіано в музичній школі – Іванюк Н. С., в училищі і академії – Теличко Т. Ю.) Авторка  книги “без гравітації”, та збірки поезій у співавторстві зі Світланою Кедик і Валентиною Костьо “Трикутник”. Як музикант здобула перше місце на Міжнародному конкурсі фортепіанних ансамблів “Zenevarázslat” в м. Копошвар (Угорщина). Лауреат літературного конкурсу ім. І. Зріні та І. Текелі на міжнародному фестивалі середньовічної культури “Срібний Татош” (Чинадієво); Рукопис збірки “бог еМ і я” увійшов у десятку кращих на конкурсі від видавництва “Смолоскип” (Київ); потрапила у десятку кращих авторів на всеукраїнському конкурсі авангардної поезії ім. М. Біденка.

Запитував Василь Горват