Між Сальвою і Бильвою лежить село Олешник

Пискуряничатами себе жартома називають  гуртківці «Юні мовознавці» Олешницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

Під час нашої останньої зустрічі вони передали маліжанам на постійне користування книгу земляка – історика, колишнього сільського голови Олександра Керечана «Олешник – Егреш село на Виноградвщині”. Відрадно, що молода генерація дуже дорожить своєю історією, культурними надбаннями своїх предків, старається їх примножити, доповнити відомостями про односельців – чорнобильців, воїнів – афганців, учасників революції гідності на столичному Майдані Незалежності, молодих захисників Вітчизни, які за покликом душі і веління совісті воювали і зараз воюють в зоні АТО на сході України.

До 720-ти річчя першої згадки про село та 60-річчя з для визволення від фашизму видавництво Валерія Падяка видало в Ужгороді це унікальне науково-популярне видання. Коли ми стали уважно перечитувати його сторінки, переглядати таблиці, схеми, ілюстративний матеріал до текстів, географічну карту Угочанського комітату, рідкісних 79  фотографій з життя людей Олешника, нам заново відкрилося досі незнана  і цікава його доля, перебіг окремих історичних подій, достовірно правдива розповідь про  минувшину його предків, сьогодення  та горизонти прийдешніх часів.

Якось, поблизу Олешника, уздовж потічка Ліщани, в урочищі Кругле Поле студенти Ужгородського державного університету під керівництвом доктора історичних наук, професора Едуарда Адальбертовича Балагурі розпочали археологічні розкопки. Протягом усього літа вони розчистили чималу ділянку, площею 800 квадратних метрів. На глибині 05-7 метрів відкрили 3 різночасові культурні шари. Вони були яскравим доказом присутності тут людських поселень пізньо-бронзової доби та древньоруського населення Закарпаття. Підтвердженням цього стали фрагментарні керамічні вироби гончарних та ліпних посудин – черепні горшки, амфори, глибокі миски для їжі, чаші на  яких чітко виділялися квіткові пелюстки та рослинні орнаментні візерунки, нанесені на їхню поверхню гребінчастим дерев’яним штампом, бронзові вироби, знаряддя праці, окремі елементи, притаманні тодішнім житлам. Про результати своєї роботи археологічна експедиція залишила слід у монографії Е.А. Балагурі «Звіт про археологічні дослідження у Виноградівському та Берегівському районах» (1977).

На початку бронзової епохи у ареалі Карпато-Дунайського басейну місцеве населення уже вміло культивувало землеробство, займалося скотарством, полюванням, рибальством, розведенням овець, кіз та коней. Люди ними користувалися сповна  у господарстві  і отримували полегшення в роботі. Першими носіями культури тут стали прафракійці. Під час великого переселення  народів вони змішалися з місцевими племенами, які раніше прижилися у важкодоступних, болотистих та глухих лісистих масивах Верхнього Потисся. Ці люди зберігали своє надбання і стали формувати власні етнокультури .

Перші письмові згадки про Олешник датуються 1284 роком. Назва Егреш походить від імені заможного землевласника, садиба якого якось провалилася крізь землю. На тому місці виникло глибоке водоймище, назване у народі Егрешем. Друга версія гласить, що на цих місцях колись росли густі зарослі  агрусу – егреша. Вони і визначили назву села. За третьою – на мочаристій землі Сільська Млака протікала річка Бильва. По обидва боки її буйно розрісся вільшняк (це родина березових порід, яка у народі відомо як ольшник). Звідси і пішла назва села Олешник.

Як сільський голова Олександр Васильович щодня зустрічався з односельцями. Роками цікавився сімейними історіями, фотографіями – німими свідками минувшини, рився в архівних документах, шукав підтвердження, знаходив докази, уважно перечитував церковні книги села Егреша.. Так поступово нагромаджувалися цікаві відомості про сільські урочища і вулиці, дані про народження, одруження і смерть земляків, появу у селі вірувань, єврейської общини, яка започаткувала торгівлю, звела сільський млин – олійницю. Послугами цими охоче користувалися жителі навколишніх сіл.

У вихорі історичних часів, село, що знаходилося на роздоріжжі світових подій і доріг пережило приєднання до Чехословаччини, боротьбу і проголошення Карпатської України, західний, центральний і східний наступ угорців у березневі дні далекого 1939-го року, повну ними окупацію краю. Потім – часи Другої світової війни, визволення краю у жовтні 1944 року, приєднання до лона – матері України. Початок нової епохи. Організація в селі колгоспу «Нове життя» першим головою якого став Семен Лемак. Хвилювала людей доля вузькоколійки «Виноградів – Хмельник – Кушниця». Не оминув автор і розповіді про шкільництво, зародження сільської медицини, розвиток фізкультури і спорту,  виховання малят у дошкільних закладах та обдарованих дітей у школі мистецтв, зародження місцевого підприємництва та освоєння молоддю Олешника комп’ютерної техніки….

Цікавим доповненням до книги стали народні сказання про в’юнів, «живі» вогні, історія про вовкулака, зміїну силу Поповича… Знайшлося місце і хвилюючим спогадам земляків про недалеке минуле. Щира подяка за багаторічну пошукову і літературну працю автору Олександру Керечану та колишньому випускнику місцевої середньої школи, члену Національної спілки журналістів та Міжнародної організації журналістів Івану Вашкебі, котрий відредагував це видання. Воно стало унікальним літописом села Олешник на Виноградівщині і донесло до молодих читачів подих історії та прожитих предками віків, збагатило  наших сучасників цінними відомостями про минуле без якого не було б сьогодення і майбутнього.

Марія Конкіна