Ірина Червінська «Світи і лабіринти»

Це один із тих рідкісних випадків, коли дебютний роман молодої письменниці (і оригінальної поетки) нічим не виказує того, що писався, як жанр, уперше.

Абсолютно завершений твір читається легко, не зважаючи на хитросплетіння сюжету та складні питання, підняті в ньому. Якщо ви прихильник (прихильниця) жіночих романів – то вам звісно з нами не по дорозі. Бо в романі взагалі відсутня любовна лінія як така, а події змальовані природно і гостро, без романтичних пригладжувань, причісувань і прислюнювань 🙂 Але ж які проблеми тут все-таки піднімаються?

На перший погляд – це роман про складний механізм пам’яті як такої, про розхитану психіку головного героя – суперечливого, як і годиться, та про пошуки його справжніх спогадів, розсіяних у “світах і лабіринтах”  між фальшивими, –  для того, щоб знайти себе у минулому (майбутньому?) і змиритися з усім, що б там не було. Адже ми – це наша пам’ять. Не обійшлося і без криміналу, що напевно і визначило належність самого роману до жанру трилера. Психологічного, я би додала. Але по дорозі виникають інші проблеми: це і зверхнє ставлення до низького соціального прошарку, це і сліпе слідування цілі кар’єрного росту, це і проблематика робочого класу, сімейного насилля, алкоголізму, і взагалі різних людських пороків – цинічності, самолюбства, корисливості, нетерпимості…

Якщо порівняти розвиток подій книги із записом музичного тексту (дякую музичній освіті) –  то практично відразу сюжет її розшаровується на три одночасні партії для одного і того ж інструменту/виконавця. Тобто концентрація при прочитанні має бути високою, адже читач повинен осмислити щонайменше три головні лінії сюжету, які то течуть паралельно, то переплітаються, то зринають у якомусь вимірі чимось четвертим. Виглядає складно, але повторюю: читається “запоєм”.

Ще одним плюсом твору є неоднозначне завершення, коли читач сам має піднапрягтися і самостійно вирішити, чим усе таки закінчилося, бо тут можливі кілька варіантів. Але як визначити, який із них правильний? А ніяк. Різні закінчення історії відбуваються водночас, як у теорії мультивсесвіту. Як бачимо, тут не обійшлося без квантовості. Погодьтеся – про такі речі пишуть мало, тим більше що крізь текст яскраво проглядається харизма авторки, яка і є віссю усієї текстової матерії книги, яка обертається навколо неї з великим розмахом.

Ну і кінцевий особистий висновок: якби я була режисером – то зняла б на роман фільм. Хороший такий психологічний трилер, можливо з Джеймсом Мак-Евоєм у головній ролі 🙂 Деякі сцени в книжці дуже кінематографічні і так і просяться візуалізовуватись. Будемо надіятись, що якісна українська література, до якої сміливо можна віднести і даний роман, колись вийде у перекладах і її таки помітять у світі. А то і в світах 🙂

А поки що тримаємо кулаки за другий роман Ірини Червінської і уявляємо, чи могло би бути продовження “світів і лабіринтів” у не менш цікавому сикв елі. 

Здена Бобош