Іван Хланта: Моє Копашново

Куди б дорога не повела людину найближчою та найкоротшою є саме та, що веде до рідної домівки. Бо все там було в перше: пісня жайвора у високім і чистім небі, соняхи попід тином, привітна усмішка матері та її простягнуті руки навстріч зробленим першим крокам її дитини, школа, друзі виплекані в серці найзаповітніші сподівання, світлі мрії та надії.

Соколиний погляд упивався стрімкими карпатськими вершинами. На них і влітку біліли сніжані шапки, а слух сприймав дзвінкі перебори швидкоплинних потічків і річок. За роботою чи за відпочинком тут завжди лунали мелодії народних пісень та коломийок, нестихаюча говірка рідної співучої мови. Сільські путівці завжди звідси виводили людей на обшири світових просторів.

Немало доріг обійшов і виходець села Копашнова на Хустщині, нині відомий літературознавець, фольклорист та скарбошукач народної мудрості Іван Хланта. Та десь на денці його серця завжди жила – жевріла невгасима думка написати і видати одну з найважливіших своїх книжок про рідне село. Недавно йому виповнилося 620 років. Як поселення засноване вкрай зубожілими втікачами від панського свавілля. Зупинилися якось тут люди й уподобали собі цю гарну місцину. В ній було доволі сонця і тепла. Поблизу текла річечка Хустець. Чим не пригожа земля для поселення? Єдине, що їх бентежило – ліси. Займали вони величезну територію. Аби вивільнити землю для осілого життя біженцям прийшлося розкорчовувати територію від зламаних вітрами дерев та кущів. Між собою часом говорили: «Вже перейшли копаші на нове місце». Може через це і назвали село Копашновим.

Людям нелегко прийшлося утверджувати своє право на заслужене місце під сонцем. І не мали вони ніколи спокою. Однак виживати його мешканцям  допомагало глибоке моральне коріння, утверджена в селі духовність і православна християнська віра.

Не кожне закарпатське село може похвалитися такою своєю набожністю. Понад 140 священників є вихідцями Копашнова. Чимало з них ведуть чернечий спосіб життя і перебувають у монастирях.  Всі служителі віри вправно несуть Слово Боже до людей. Майже 60 із згаданих священників були присутніми на святкуванні 600-річя рідного села (28 липня 1998-го року). Дорогих гостей тоді приймав сам настоятель Свято-Покровської церкви села Копашново отець Василь (у миру Василь Бринзей). З духовною місією він не раз бував   у Греції, на Афоні, Кубі, в Єрусалимі, колишній Югославії, США та Румунії… Близько 6000 односельчан та мешканців довколишніх сіл і присілків Велика і Мала  Лунка, Хустець, Поляна та  ближніх – Ізи, Нанкова, Нижнього Селища, Золотарьова, Олександрівки, Хусту і Драгова взяли участь у Святій Літургії, на прославу Всевишнього. Учасники торжества Хресною ходою пройшли  до пам’ятників  полеглих у двох світових війнах, бойових діях в Чехословаччині та в Афганістані. За убієнними земляками відслужили молебні і панахиди.

Скрізь копашничан виділяла фізична витривалість, відвага, сумлінність, властива працьовитим людям, кмітливість і витривалість у підході  до роботи по догляду культур на власній землі.  Займалися також заснуванням фермерських господарств, сільськогосподарського товариства. Від малого до найстаршого у селі відчувається високий рівень національної свідомості. Словом і ділом люди утверджують свою прив’язаність до рідної околиці. Нажита мудрість допомагала їм складати вірші, коломийки, пісні народнопісенного епосу про Богом дану їм малу Вітчизну.

Пройнята щирим захопленням книгою Івана Хланти «Моє Копашново». Справді унікальне за своїм задумом і втіленням. Охоплює 816 сторінок. Видання вдало проілюстроване світлинами відомого в Закарпатті фотографа Семена Мельника з Ужгороду. Вийшло нове видання тиражем 300 примірникі у грудні 2017-го. Надруковане  у ТОВ «Патент». Автором використані доступні архівні і документальні матеріали, власні спостереження, ґрунтовні записи перебігу подій минулого й сучасного в часі села, спогади земляків. Будуть вони повчальними як для науковців народо, – історико- і краєзнавців, працівників вогнищ культури так і для вчителів і викладачів, та учнів загально-освітніх середніх та студентів вищих навчальних закладів, які поглиблено вивчають історію та сьогодення рідного краю.

До вступу автор Іван Хланта ввів відомості  про 74-х мешканців села, які брали участь у Другій світовій війні. З них 66 полягли на Дуклянському перевалі на полі брані Словаччини та Польщі; 17-ро – закатовані в концтаборах Бухенвальд, Дахау, Олдруф, Шимберг у Німеччині; 8 добровольців з них повернулися з війни у рідне село, але відійшли у вічність за останні 10 років. Автор не оминув і 12 воїнів односельчан, які усвій час проходили службу в Афганістані. Щоб молодь поіменно знала своїх молодих захисників Вітчизни ( за час 4-річної військової агресії і війни на Сході України вонипіднялися на захист державного суверенітету та територіальної цілісності держави), показали як вони воювали за правду й свободу  і переконливо довели світові, що є у нас герої. Їм притаманна честь, відвага, чоловіча мужність і вірність Вітчизні та військовому обов’язку.  В районі смт Металіст Луганської області загинув 23-х річний рядовий солдат, учасник АТО Сергій Мартин (21.05.1991 – 17.06.2014), нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню та званням  «Почесний громадянин Ужгорода» (посмертно).

Цікаво подано Копашново у народних співанках та віршах. До кожного в нотах  розписана мелодія. Повністю розшифровані топоніми села, прізвища, вуличні прозивки та імена його жителів. Сюди включені рідкісні газетні матеріали про вікопомні й незабутні події, які пережило село. У розділі «Культура, освіта, духовність» читачі знайдуть докладну звітність і розповідь автора про сільські осередки культури, крайовий музей літератури, фольклору та мистецтва, що працює на базі місцевої школи, численні відгуки і враження його відвідувачів, відомості про народну медицину та ветеринарію… Окремі розділи подають відомості про землеробство, скотарство, народну архітектуру. У селі побутують цікаві народні звичаї та обряди. Несуть вони благотворний вплив на найважливіші події в людському житті. Серед зимових свят яскраво виділяється період Дванадцятидення – Різдво, Новий рік, Хрещеня. Захищали вони людей від злих сил, забезпечували родинний добробут і щастя, намічали перспективи подальшого життя та обриси планів на найближче майбутнє. Люди вірили, що небесні світила – зірки, місяць і сонце впливають на наше земне життя, природу, долю народу чи окремої особи. За спостереженнями цього періоду передбачали погоду, врожаї, війни, навіть спалахи хвороб тощо.

В полі одухотвореного майстра слова, яким завжди виступає Народ, проявилися життєстверджуючі звіздарі, колядники, колядницькі гурти та вертепи, які висвітлили щедру українську душу, традиції від дотримання Великого посту, Петрівки, Спасівки, Пилипівки до найголовніших релігійних свят. У новому виданні гарно подані  сімейна та весільна обрядовість, зірчини, чин поховання померлого в родині.

39 біографій духовно-інтелігентної еліти знайомлять нас  з іконописцями Василем Гангуром та Василем Костряцем, священнослужителями з Родів, Бабичів, Бринзеїв, Гангурів, Гіга,  Гуків, Кеніз, Криваничів, Легачів, Ярем та інших.

У розділі «Вони народилися в Копашневі» – 26 нарисів про людей різних професій. Принесли вони честь і славу рідному селу. Окремі розповіді про колесаря Михайла Гангура, різьбяра по дереву Степана Гінцяка, столяра Василя Гангура, деревообробника Михайла Легача, перукара Івана Гангура , продавця, який піввіку обслуговував земляків і всім охоче  відпускав необхідні побутові товари Степана Гангура, дизайнеркуа Ганну Гангур  у віночках якої вийшло заміж понад півтори тисячі дівчат, народного костоправа Петра Малата, Федора Подорлея, який для односельчан мурував колодязі та криниці з річкового каменю глибиною  понад 20 метрів…

Розділ «Усна народна творчість» розповідає про найпоширеніші казки, легенди та перекази, анекдоти, прислів’я та приказки, замовляння, про 12 місяців року в народних прикметах. У підбірці 58 співанок про кохання, 6 колискових та 3 дитячих, сотні найпоширеніших емігрантських та заробітчанських, рекрутських та солдатських жартівливих  та тужливих за молодістю, що давно відшуміла, відгула.

Завершується видання танцювальними коломийками, описом дозвіллям на традиційних сільських вечорницях. На них молодь перебирала від старших елементи народної культури, спілкувалася з людьми різних поколінь, позичала багатий життєвий досвід, пізнавала сольний та гуртовий спів, танці, пісні, музику, ігри, розваги, забави та жарти властиві рідній місцевості.

Пізнавальна сила цього видання велика: це подих проминулих літ, незбагненне світло і теплота людської душі, історія неповторних селянських доль, глибинний пласт культури, напрацьований копашнівцями за багатовіковий період. Знаючи свій родовід, походження прізвищ, вуличних прозивок та імен ми глибше пізнаємо  свою історію. Будьмо горді з того, що ми – споконвік горяни-українці. На своїй землі ми твердо стояли, стоїмо і стоятимемо повік.

Марія Конкіна