Збірка поезій Василя Горвата «Зірки впритул»

Несла комета вас та й зникла,

тепер між Богом і людьми

шукаєте земного світла

із метерлінгової тьми.

Зірки впритул, та не спекотно

від несподіваних думок.

Поезія безповоротна,

невпиннолита, як струмок.

Валентина Костьо

Впритул зірок бути напевно боязко… Чи випадок, чи спонтанність, чи самовизначення, самовизнання ставлять поета впритул холодного світла і, бережи вас Бог, бо у вас небагато шансів визріти у такій душевній мерзлоті, яку мають зірки, і … «маліють Карпати до розмірів сердець», але … «кому страшно, а мені все одно куди мене несуть мої дороги», та … «всі такі святі, що страшно поряд жити», « та я мовчу хай я без пісні

але я зірка і згораю зіркою». Не так то весело, не так то затишно, не так легко жити впритул того, про що пишеш, бо це ти сам. Сам-на-сам.

чи холодно подвійно

коли мерзнуть душа і пальці

і чи зігрієшся від подиху пам’яті

яка пропонує сюжет про ніщо

і ще

хто самотніший цієї осені

ти

чи та

яку ти так і не зустрів

Усе відбувається по іронії долі, за космогонічним сценарієм. Велика подія це однозначно успіх. Ніхто не рахує зусиль, ніхто не рахує втрат на шляху до зірок. Це не має значення. Для поета значення має ВИСЛІВ, вивільнення слів. Яка саме внутрішня сила штовхає слова, з таким визначенням вони згодом і живуть.

прийшла хвилина

промайнула мить

важка немов вода на дні німого океану

така одна на тисячу доріг

коли у порожнечу простягаєш руки

а очі випивають жовті круки

і жовтий сміх

сміх

шмагає навідліг

а руки в порожнечі не знаходять друга

так доля і засне в чужих кишенях

Із ким розминулася поетична душа Василя Горвата? Хтозна… Напевно сам автор цього не знає, інакше він би стримав, повернув, залишив… Але чи знайшов би у цьому плані сенс. «Що робити, коли мета досягнута? – суть горватової поезії.

будуть від щастя очі сльозитися, а роса блищати.

І до мети не треба йти, бо вона ось,

вона ось під ногами. Можеш в глину втоптати.

Ти ж так за неї боровсь!

Валентина Костьо