Доля майбутніх поколінь українців залежить від кожного з нас

Нове науково-популярне видання Ігоря Царя «Україна прабатьківщина людства» видане у Львові тиражем 10 тис.примірників у вересні 2018-го.

Увагу привернуло тим, що фразу «Українського цвіту по всьому світу» чудово доповнила фотографія прабабці автора Євпраксії Малець з містечка Лісько у Надсянні. Народила вона 13 дітей і для свого роду залишилася світочом добра, чуйності, терпіння, виваженості, шляхетності і життєвої мудрості. Автор пише: «Українська жінка від колиски, з давніх-давен підпорядкована законам матері-Землі, а в християнські часи –  законам Божої Матері-Покрови. Це саме те, що не дало загинути українській людині впродовж 40-ка тисяч літ. Від часів оріїв аж до сьогодні жінка в Україні ніколи не була рабинею. Українська дівчина завжди вибирала собі пару. Ставши матір’ю мала великий авторитет у хаті, в родині та в суспільстві. Українська жінка – вільна людина, освічена, працьовита, яка виховує майбутнє покоління і бере активну участь у суспільному житті на рівні з чоловіками завжди боролася за волю свого народу. Її гасло: «Бог і Україна –  понад усе!»

Зачитуєшся  написаною 60-річним автором передмовою. Проживши половину життя чоловік добре усвідомив, що це великий дар від Бога – народитися українцем. Щиро дякує Всевишньому за це, і незважаючи на тернисту дорогу нашого народу впевнений, що веде вона нас до вічного щастя в небі, до зустрічі з живим Богом. Він колись нам дасть можливість побачити всіх мучеників України, її праведних і святих людей, які тисячоліттями будували нашу державу. Всім серцем і душею вони любили її і прагнули по-своєму передати у спадок майбутнім поколінням любов до Бога і України, до правди і свободи.

Наші люди – щирі, жертовні, відверті і довірливі. У зажурених очах та на вродливому лиці українців залишився відбиток трагічної історії людства, зокрема нашого народу. Розлога рілля і степи рясно политі кров’ю мучеників. Той, хто захищає свою землю, правду і свободу – є найбільшим і найціннішим в очах Божих. Перед нами завжди стоїть вибір – життя або смерть, благословення або прокляття. Автор отець Ігор Цар радить вибирати життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству. Всім людям Всевишнім дана безсмертна душа, розум, воля і бажання вершити добрі справи, вчинки і поступ. Однак кожна нація завжди ділиться на дві категорії людей: перша – чесні і порядні, друга – негідники. Люди ніколи не задумуються над цим. Окремі особи вважають себе богами цього світу. Замість того, щоб робити добро поки сонце їм світить, вони приносять горе і розбрат серед людей. Їм завжди всього мало. Не задумуються над тим, що з ними буде після смерті. А життя дається один раз. Потім, як пише автор – вічність, але де?

Нас не вражає, що необроблена нами земля заростає чагарниками, чортополохом, амброзією, лісом, борщівником Сосновського. Людина, що не читає і не працю над собою ще за життя стає мертвою. Ця історія весь час повторюється. Цікаву свою думку висловлює автор і для ворогуючих сторін. Не у зброї перемога, Господь її дарує тим, що її гідні. Цікаво, що любов до Батьківщини більша міра істини, аніж міра вірності державі. Змагання за волю і правду, за Бога і Батьківщину  мають стати головним змістом життя українського народу, бо саме вд кожного з нас залежить доля майбутніх поколінь.

Екскурс автора у маловідомі сторінки історії України

Протягом тривалого часу Ігор Орестович Цар збирав маловідомі сторінки історії України, факти, постулати, гіпотези, які вдало підтвердили зібраний ним матеріал і підкріпили думками видатних вчених та митців світового рівня, що справедливо розділили глибоку достовірність і переконливу правдивість викладеного надзвичайно цікавого матеріалу, його переконливого погляду і виношених у роздумах аналізів та співставлень авторським твердженням.

Починаючи із вступного слова «Бог і Україна – понад усе!» кожна сторінка цього видання загартовує нашу національну гідність, зміцнює свідомість, нівелює зневіру і шкідливе почуття меншовартості. Наша мова сягає 40 тис. років. Ми – представники найдавнішої світової нації. Це наші пращури – українці-орії ще у 6 тисячолітті до.н.е. розселилися на теренах Європи, Азії та Африки. Цікавий збіг: в Україні є Трипілля, в Індії – Тріпура, в Лівії – Тріполі – одна назва Тримісто  у всіх. Орнаменти на посуді, килимах, писанках одні і ті ж самі.

У Ведах обожнюється чарівна природа країни оріїв. Навіть у санскриті написанім про Індію вказується, як про край орійців. У них зустрічаються слова:

Тато – тата;

Мати – мата;

Брат – брат;

Око – око;

Світло – света;

Дрова – дарава;

Коса – кеса;

Ворота – врата та багато інших. Цією мовою були написані поеми «Рамаяна» та «Магабгарата»… Інди – орії до сьогодні вірять, що в Гімалаях є гора Сумер (Самар) звідки випливає свята ріка Ганг, яка омиває людей-паломників, звільняє з усіх земних гріхів, приймає їхні останки на вічний спочинок, а на горі цій до тепер живуть боги.

Автор зібрав цікаві археологічні підтвердження про Україну, найдавніші згадки про неї вказав на древнє походження імен : Василь, Борис, Сидір, Варвара, Палажка, Параска, Уляна, Ксенія… Уміло розповів читачеві про українців-самари. Вони були мисливцями, скотарями і рибалками і символом у них був олень. Українці-шумери мали розвинуту просвіту, культуру, мистецтво, медицину, астрономію, архітектуру, науку, перші задатки промисловості, торгівлі, розробили свій перший кодекс закону і права. Шумери описали створення богами світу, життя людей, всесвітній потоп і порятунок Ноя. Вірили в загробне життя та воскресіння людей, які на землі жили праведно.

І про сліди українці-гетитів, які прийшли у місцевість Каркеміш над Євфратом. Написану клинописом започаткували бібліотеку. Ця невелика імперія Гатті мала армію з 35-ти тисяч воїнів та 3,5 тис. колісниць. Ними управляли бояри (мали голені голови з чубами, як у козаків). До речі, користувалися своїми молитовниками, знали сповідь, подібну до християнської, приносили жертву богам з хліба й вина…

Трою збудували українці-гети у 3-му тисячолітті до н.е. Вона вже мала торговельний флот, контролювала постачання збіжжя, риби, меду та інших товарів з України через протоку Дарданелли. І про сліди українці-етрусків, – фінікійців, -кимерійців, -масагетів  в малій Азії, галів-кельтів, сліди Олівії знаходимо у цім виданні. Автор описав золоту пектораль як нагрудну прикрасу, знайдену під час розкопок кургану «Товста могила». В ній спочивали цар Анта і цариця з дитиною. Ця знахідка – найвизначніше археологічне відкриття людства ХХ століття зроблене українським поетом та археологом Борисом Мозолевським (1936-1993 рр.). На ній зображені три сцени: боротьби коня з двома грифонами, поєдинок дикого кабана (праворуч) та оленя (ліворуч) з леопардом та левом, гонитви собаки за зайцем. Як одвічні символи музичної тиші степу звернені один до одного сидять коники-стрибунці (самець і самиця).

Із захопленням перечитуються хроніки про перебування українців в Італії та Іспанії, серед слов’ян зібрані автором спогади «Україна – очима чужинців» тут йдеться про Україну і набіги козарів, печенігів та половців… Вдало поданий автором опис України за часів правлення княгині Ольги. За період набігів татар, за заснування козаками-запорожцями Хортиці. Навіть ворогів вражали характерники, які кулею гасили свічку, відбивали на ній нагар. Вони охочіше бралися за зброю, аніж за плуг. За ніщо вважали багатство. Завжди задовольнялися малим. Понад усе цінували волю.

І про далекоглядного, обережного у раді, відважного у битві Богдана Хмельницького згадує, як про великого мужа. Він до старості зберіг запал і блиск очей, здорову непокору духа і тверезого глузду, блискучого таланту до розмови… Вдячно згадує і гетьмана Івана Мазепу. Він став найбагатшою людиною у Європі. Свою владу використав для зміцнення економіки України. Заснував багато шкіл та друкарень. Освіту підняв на вищий рівень. Подбав і про духовність нації. У пишному стилі козацького барокко по всій Україні розбудував десятки церков і монастирів. Мав на меті і мріяв звільнити Україну від московського насильства…

І про церкву Ісуса Христа на Україні автор повів окрему виважену і пізнавальну мову. Страшно інколи дивитися на духовних осіб, які прикриваються Богом, аби знищити Україну. Видно забувають вони, що святий і рівноапостольний князь Володимир Великий 14 серпня 988 року на державному рівні прийняв віру і звільнив народ від ідолопоклонства, і привів його до християнської держави. В правдивого Бога і Спаса Україна увірувала на ціле тисячоліття. На цьому твердо стоїть і стоятиме повік, бо сам Господь Бог поставив Україну на грані світів,  опікується нею щонайменше вже 40 тисяч літ. Не може загинути народ, який від святого апостола Андрія отримав благословення Христа Бога і знає, що за нас правда, за нас сила, і воля святая.

Марія Конкіна