З жінками по-доброму не можна

ЛітоглядЗ жінками по-доброму не можна

З жінками по-доброму не можна

Ремон Кено

Видавництво “Астролябія”

Пройти повз такої відверто сексистської назви роману було просто немислимо. Від миті випадкової візуальної зустрічі з обкладинкою всередині весь час наростала потреба або терміново розібратися у цій пораді для чоловіків (і для жінок власне теж), або займатися запереченням одразу з порогу, захищаючи гендер подібно радикальним феміністкам.

Яким же було моє здивування, коли, забравши цю запаковану зухвалу провокацію з пошти, того ж вечора побачила допис директора видавництва про те, що обкладинка була відхилена фейсбуком, так як позиціонувала товар із сексуальним підтекстом… Очікування чогось безсоромного відразу подвоїлися.

Але, як виявилося, з назвою роману не все так просто, адже французький оригінал “On est toujours trop bon avec les femmes” перекладач видає як “З жінками нам завжди дуже добре”. Або – “Ми завжди занадто добрі з жінками”. Погодьтеся: це зовсім міняє зміст українського варіанту назви. Але з нашим цікавіше, так. В цьому я впевнилася і коли опублікувала фото книги у себе на сторінці, спостерігаючи нашестя людей без почуття гумору, – в основному якраз тієї статі, за яку нас так неделікатно попереджує автор. Бо, як ви можете вже й самі здогадатися, представників іншої статі назва роману якраз як мінімум веселить. Ну а максимум – вони знайдуть тисяча і одне підтвердження цьому життєвому гаслу на основі власного досвіду.

Але облишмо назву і визнаймо факт, що французьких класиків у нас не так часто видають. То ж письменник, поет, есеїст, відомий більше за романом “Зазі в метро” та своїми експериментальними “Вправами зі стилю” пише – на перший погляд – книгу про епізод ірландського повстання в Дубліні (перше видання – у 1947 році). Проте відразу зрозуміло, що вся історія буде крутитися навколо чоловічого і жіночого начала. І що військові події тут – тільки невиразне тло, бо сюжетна частина з обстрілами, захистом, плануваннями і кволими спробами вибудувати якусь притомну тактику, постійно відступає на задній план, подаючись інколи фоном – як ввімкнений в сусідній кімнаті телевізор, а інколи взагалі тільки кількома мазками нашвидкуруч замість опису, ніби автор поспішав розібратися з формальностями, аби швидше перейти до головного. Все це доволі очевидно підкреслює бажання письменника не перетягувати на військові дії і третину уваги читача, адже весь акцент зроблено на взаємовідносинах полоненої британки і сімох ірландських солдатів.

“Сім разів відміряй, один раз відріж” – дуже вдало підходить до цієї історії. І лезом тут виступає мінлива і хитра жіноча натура, яка і відрізає сімох чоловіків від їх героїчних планів, при чому відрізає з хірургічною точністю. Що їй їхня сміливість, самопожертва, патріотизм, сила і агресія, коли в її арсеналі зброї – головна: краса і жіночність? Пускаючи в хід усі відтінки свого єства між сором’язливістю і самовпевненістю, ніжністю і грубістю, співчуттям і цинізмом, капризністю і врівноваженістю, – головна героїня Гертруда стає втіленням квінтесенції жіночого, яка переливається всіма цими – часто протилежними – якостями, проте завжди примудряється залишитися собою. Якщо описати її характер математично, то це – синусоїда. І ця хвиляста лінія постійних перепадів займає набагато більше простору в романі, аніж сім відважних і врівноважених до взаємодії з нею характерів.

Бо – а хто казав, що буде легко і стабільно?

Під час читання поволі приходиш до риторичного питання: хто опинився в чиєму полоні – британка в ірландських повстанців, чи усі повстанці – в її? І поки я роздумувала над цим парадоксом, тендітна і цнотлива жіноча розгубленість перетворилася у цинічну і хтиву ціленаправленість із холодним розрахунком. А все, що було нею сказано – апріорі містило високий відсоток брехні. Така і є жіноча натура. Вона розтікається, просочується у найменшу шпаринку, пристосовується і завжди перемагає, якщо йдеться про війну статей. Тому співпереживала у романі я чоловікам. Треба було її відразу пристрелити)

Ну що ж, якщо вам цікава небанальна історія з легкими еротичними елементами, подана невеликими за обсягом розділами, що складаються з коротких речень – точних і гострих, як удари ножем, – тоді ця книга покликана прикрасити ваш вечір, адже читається вона дуже швидко, за один присіст. Так швидко, як і кінчається симпатія до головної героїні.

І так. Будьте насторожі, бо з жінками по-доброму не можна.

Здена Бобош

Народилася 1 8 квітня 1 987 року в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області. За професією музикант, закінчила Ужгородське музичне училище та Донецьку академію мистецтв. Грає на двох інструментах: фортепіано і кельтській арфі. Викладає гру на фортепіано у дитячій школі мистецтв міста Виноградів, виступає на концертах та фестивалях. Пише поезію та прозу. Друкувалась у газетах, має раніше видані дві збірки: «зазеркалье слов» (2007 р.) та «без гравітації» (201 5р.). У 201 5 році зайняла третє місце у літературному конкурсі ім. І. Зріні та І. Текелі на фестивалі середньовічної культури в Закарпатті. У 201 6 році була відмічена на конкурсі від видавництва «Смолоскип». 201 7-го рукопис збірки «бог еМ і я» увійшов у десятку кращих надісланих на той самий конкурс. Також потрапила у десятку кращих на конкурсі авангардної поезії ім. М. Біденка.

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва