З жінками по-доброму не можна

ЛітоглядЗ жінками по-доброму не можна

З жінками по-доброму не можна

Ремон Кено

Видавництво “Астролябія”

Пройти повз такої відверто сексистської назви роману було просто немислимо. Від миті випадкової візуальної зустрічі з обкладинкою всередині весь час наростала потреба або терміново розібратися у цій пораді для чоловіків (і для жінок власне теж), або займатися запереченням одразу з порогу, захищаючи гендер подібно радикальним феміністкам.

Яким же було моє здивування, коли, забравши цю запаковану зухвалу провокацію з пошти, того ж вечора побачила допис директора видавництва про те, що обкладинка була відхилена фейсбуком, так як позиціонувала товар із сексуальним підтекстом… Очікування чогось безсоромного відразу подвоїлися.

Але, як виявилося, з назвою роману не все так просто, адже французький оригінал “On est toujours trop bon avec les femmes” перекладач видає як “З жінками нам завжди дуже добре”. Або – “Ми завжди занадто добрі з жінками”. Погодьтеся: це зовсім міняє зміст українського варіанту назви. Але з нашим цікавіше, так. В цьому я впевнилася і коли опублікувала фото книги у себе на сторінці, спостерігаючи нашестя людей без почуття гумору, – в основному якраз тієї статі, за яку нас так неделікатно попереджує автор. Бо, як ви можете вже й самі здогадатися, представників іншої статі назва роману якраз як мінімум веселить. Ну а максимум – вони знайдуть тисяча і одне підтвердження цьому життєвому гаслу на основі власного досвіду.

Але облишмо назву і визнаймо факт, що французьких класиків у нас не так часто видають. То ж письменник, поет, есеїст, відомий більше за романом “Зазі в метро” та своїми експериментальними “Вправами зі стилю” пише – на перший погляд – книгу про епізод ірландського повстання в Дубліні (перше видання – у 1947 році). Проте відразу зрозуміло, що вся історія буде крутитися навколо чоловічого і жіночого начала. І що військові події тут – тільки невиразне тло, бо сюжетна частина з обстрілами, захистом, плануваннями і кволими спробами вибудувати якусь притомну тактику, постійно відступає на задній план, подаючись інколи фоном – як ввімкнений в сусідній кімнаті телевізор, а інколи взагалі тільки кількома мазками нашвидкуруч замість опису, ніби автор поспішав розібратися з формальностями, аби швидше перейти до головного. Все це доволі очевидно підкреслює бажання письменника не перетягувати на військові дії і третину уваги читача, адже весь акцент зроблено на взаємовідносинах полоненої британки і сімох ірландських солдатів.

“Сім разів відміряй, один раз відріж” – дуже вдало підходить до цієї історії. І лезом тут виступає мінлива і хитра жіноча натура, яка і відрізає сімох чоловіків від їх героїчних планів, при чому відрізає з хірургічною точністю. Що їй їхня сміливість, самопожертва, патріотизм, сила і агресія, коли в її арсеналі зброї – головна: краса і жіночність? Пускаючи в хід усі відтінки свого єства між сором’язливістю і самовпевненістю, ніжністю і грубістю, співчуттям і цинізмом, капризністю і врівноваженістю, – головна героїня Гертруда стає втіленням квінтесенції жіночого, яка переливається всіма цими – часто протилежними – якостями, проте завжди примудряється залишитися собою. Якщо описати її характер математично, то це – синусоїда. І ця хвиляста лінія постійних перепадів займає набагато більше простору в романі, аніж сім відважних і врівноважених до взаємодії з нею характерів.

Бо – а хто казав, що буде легко і стабільно?

Під час читання поволі приходиш до риторичного питання: хто опинився в чиєму полоні – британка в ірландських повстанців, чи усі повстанці – в її? І поки я роздумувала над цим парадоксом, тендітна і цнотлива жіноча розгубленість перетворилася у цинічну і хтиву ціленаправленість із холодним розрахунком. А все, що було нею сказано – апріорі містило високий відсоток брехні. Така і є жіноча натура. Вона розтікається, просочується у найменшу шпаринку, пристосовується і завжди перемагає, якщо йдеться про війну статей. Тому співпереживала у романі я чоловікам. Треба було її відразу пристрелити)

Ну що ж, якщо вам цікава небанальна історія з легкими еротичними елементами, подана невеликими за обсягом розділами, що складаються з коротких речень – точних і гострих, як удари ножем, – тоді ця книга покликана прикрасити ваш вечір, адже читається вона дуже швидко, за один присіст. Так швидко, як і кінчається симпатія до головної героїні.

І так. Будьте насторожі, бо з жінками по-доброму не можна.

Здена Бобош

Народилася 1 8 квітня 1 987 року в селі Теково Виноградівського району Закарпатської області. За професією музикант, закінчила Ужгородське музичне училище та Донецьку академію мистецтв. Грає на двох інструментах: фортепіано і кельтській арфі. Викладає гру на фортепіано у дитячій школі мистецтв міста Виноградів, виступає на концертах та фестивалях. Пише поезію та прозу. Друкувалась у газетах, має раніше видані дві збірки: «зазеркалье слов» (2007 р.) та «без гравітації» (201 5р.). У 201 5 році зайняла третє місце у літературному конкурсі ім. І. Зріні та І. Текелі на фестивалі середньовічної культури в Закарпатті. У 201 6 році була відмічена на конкурсі від видавництва «Смолоскип». 201 7-го рукопис збірки «бог еМ і я» увійшов у десятку кращих надісланих на той самий конкурс. Також потрапила у десятку кращих на конкурсі авангардної поезії ім. М. Біденка.

Залишити відповідь

…Я нестандартна у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва