Її серце радіє і душа співає: на порозі знову свято Миколая

Жодну домівку на Україні не обійде Чудотворець Миколай.

У начищені до блиску черевички та чобітки, ще звечора викладені на підвіконня чи під дверима обов’язково залишить улюблені дитячі ласощі, фрукти, давно омріяний подарунок. А малим бешкетникам, хитрунам і непосидам залишить різок, аби взялись за науку, що за всі вчинки і провини у житті треба відповідати.

П’ятдесятий раз зустріне це свято Ганна Іванівна. Добре знається на народних звичаях, традиціях, обрядах. Народилася і виросла у Прикарпатті. Походить з роду Калиничів. Жартуючи, каже, що до кісточки істинна українка. Понад усе любить наші свята. Дотримується перейнятих від пращурів звичаїв. У Кобаках їх дотримувалися всі. Пів віку тому до Калиничів святий Миколай завітав не з пустими руками. Молодому подружжю Івану та Ганні приніс крихітку-донечку Ганнусю. Змалку росла допитливою. Знала, як щодня сходить сонечко і котиться по верхах смерекових лісів, як вівчарі з весни до осені випасають у полонинах отари овець і готують смачну бринзу. Місяць легко гойдається на пухнастих хмаринках. Улітку срібні блискавиці розривають небесну синь, а громи гурким ехом роздаються в горах. Восени, у  пору бабиного літа, павучки снують свої диво-візерунки у росяних павутинках. Зима ж сковує кригою неспинний біг Прута та Черемоша аж до далеких зворів та долин. Від матері навчилася варити золотистий ароматний борщ, вареники з вишнями, млинці з тушеною капустою, деруни з м’ясною начинкою, токан, перекладений бринзою та шкварками, политий топленим маслом або сметаною, готувати різдвяну кутю, випікати хліб, паски, весільні короваї, розписувати писанки. Від неї перейняла любов до в’язання, ткацтва, вишивки. У всяку справу матуся вкладала свою душу. Знала багато казок і переказів про Чугайстера, кохання Олекси Довбуша і зраду Дзвінки, мала гарний голос і гарно співала. Сусідки частенько зверталися до Калинички, аби замовити їй вівняні ліжники, вишивані скатертини і доріжки, серветки, сорочки для молодих, родинні обереги для чоловіків, які на тривалий час виїжджали на заробітки.

Батько ж був столярем. Знався на бджільництві і садівництві, розводив плодові саджанці та кущі малини, ожини, порічок та ягід. Від батьків Ганнуся перейнялася любов’ю до народного декоративного мистецтва. Вже з дипломом художника-дизайнера переїхала на Закарпаття. На Виноградівському керамічному заводі стала працювати з глиною. Ганна тонко відчувала її дух, силу і пластичність, розробляла зразки нової продукції і творила з глини дива: оригінальні світильники, тарелі, кофейні набори, напільні вази, декоративні панно для оздоблення вітчизняних санаторіїв, дитячих садочків, шкіл, робітничих їдалень, сільських будинків культури та автобусних зупинок.

Коли розпався Союз, завод припинив свою роботу. Залишилася без неї і вона. Немало тоді поїздила по білому світу. Побувала в Югославії, Румунії, Угорщині, Польщі… З кожної поїздки виносила свіжі враження, ідеї. Захопилася тоді флористикою. Це – своєрідний дизайн формування букетів, панно, колажів та декоративних композицій з квітів, листків різної форми і кольорової розцвітки, трав, ягід, тропічних плодів, горіхів, кофейних зернят. Квіти могли бути живими, сухими чи навіть консервованими.

Потім перейшла на ікебану. Це – традиційне східне мистецтво, аранжування квітів, колись започатковане в Японії священиком-буддистом як вдячне підношення богам. Воно символізувало єдність конфуціанської трійці і уособлювало поняття: Небо – Земля – Людина, і також стало прикрасою традиційних чайних церемоній, властивих народам далекого Сходу.

• 

• 

• 

• 

Потім Ганна Іванівна Горват освоїла ошібану. Це – різновид флористики. Відомий з часів Вікторіанської епохи. Заново відродився в тридцятих роках минулого століття. Науковець Зінаїда Мамонтова передала технологію цього виду мистецтва всім бажаючим ним займатись. Її послідовниця Людмила Белецька повністю розписала цього рукоділля. Про нього Ганна Горват прочитала в Інтернеті. І захопилася ним.  Незабаром появилися її перші роботи з природних матеріалів: тополиного пуху, плодів шипшини, різновиду притисянських трав, кори дерев, засушеного листя та цвіту… Привертали вони увагу цікавим композиційним вирішенням свіжістю і новизною. Виділялися з поміж інших робіт рукотворного мистецтва своєю оригінальністю, складністю творчої і технічної роботи. У пригоді Ганні Іванівні стали флористична піна, клейовий пістолет, скетчеві стрічки, мідні та алюмінієві дротики, ніж, скріпки…

У полі її зору – фон картини. Уміє вона виділити, уміло розставити елементи композиції, декоративно їх посадити, нанизати, втикнути, нашарувати, вплести або нав’язати в вузол. Враховує все: таймування, воскування, захист майбутньої роботи від випарів і вологи під час сушіння.

Від заводського колективу її вироби експонувалися на виставках у Києві, Москві, Ризі, п’ять років тому виноградівці побачили її виставку в Палаці Перені, чотири роки тому – у виставковому залі  Закарпатського музею народної архітектури і побуту під промовистою назвою «Ці квіти оживають назавжди». Тоді вони отримали свою оцінку і визнання її професійної діяльності і росту.

Художниця Ганна Горват у постійному русі, пошуці і реалізації своїх творчих задумів. Десятки її полотен осіли в приватних колекціях шанувальників декоративно-прикладного мистецтва ближнього і дальнього зарубіжжя. Стали вони окрасою багатьох домівок її близьких друзів, знайомих та поціновувачів її таланту.

Сьогодні виноградівська майстриня Ганна Горват зустрічає своє п’ятдесятиліття. Хай на пагорбі її життєвого літа її привітно зустріне вдячна муза, щоб серце постійно раділо і душа співала, і творча окриленість не полишала. Це світ в якому вона постійно живе, творить, красою своїх робіт дивує і радує людей.

Марія Конкіна