Своїми сонячними барвами хустський чарівник пензля Ласло Гайду наповнює світ

Рік синього коня для художника Ласло Гайду став справді ювілейним.

У колі рідних і друзів відмітив своє сімдесятиліття. Виглядає молодо, бадьоро. Такий же невгамовний і непосида як і двадцять років тому. Оглядаючи його сонячні роботи дивуєшся і радієш. Від побаченої рукотворної краси художника завмирає серце. Десь напівсвідомо відчуваєш, як підсилюється твоя добра енергетика, легко читаються записані в інформаційному полі Землі думки самого художника, що постійно прагне звичне земне життя приблизити до небесних висот, до тої омріяної божої слави, яка щедро пронизує Срібну землю, її неповторні краєвиди, стрімкі потоки-ріки, густі й далекі праліси та вершини Карпатських гір. Взимку вони відливають фіолетовим відсвітом. Влітку –  свіжою смарагдовою зеленню пахучих ялинових віт.

Народився 7 вересня 1944-го року, в Ужгороді. В сім’ї художника Івана Гайду. Мабуть ще в колисочку його янголик-охоронець поклав пензля, бо вже змалку звик до запаху фарб, до малювання. За батьком ходив услід. Пильно приглядався до його роботи. Пробував і сам малювати. Отак і народилася його  незрадлива любов до живопису, до відчуття краси і можливості її передати на полотні. Вже 60 років малює. З вибором професії визначився одразу. Чотирнадцятирічний підліток свої документи подав до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Далі свою фахову підготовку ґрунтовно збагачував в Українському поліграфічному інституті імені визнаного в світі книгодрукаря Івана Федорова у Львові. У 33 роки був прийнятий до Національної спілки художників України. Через сімнадцять років у Хусті започаткував Авторську дитячу художню школу, яка діє і по сьогодні при місцевій школі мистецтв. Як педагог весь пломінь своєї душі і серця щиро передає дітям. Задоволений своєю роботою і щиро радіє що підростає гідна зміна молодих митців Верховини. Приємно згадати роботи його вихованок Ірини та Катерини Стойки, Тетяни Булавської, Віри та Ольги Палажинець, Надії Алексій, Андрія Чухрана, Марини Наумкіної та Даніели Данко, які у свій час друкувалися, як ілюстрації в культурно-мистецькому часописі Верхнього Потисся «Слово». Тут частенько читачі мали змогу побачити і нові роботи самого автора Ласло Івановича. Тоді він завершив свої ілюстрації до книги дослідника Петра Сови «Сиві замки розповідають». Це були його відтворення «Літописець», «Легенди Хустського замку», «Вакхи у Карпатах», «Будівництво Мукачівського замку», «Червона скеля», виконані картини «Долина Тиси», «Чарівниця зима» («Горгани»). Читачі цього часопису мали можливість побачити його нові полотна: «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», «Гуцульська хата», «Інтер’єр верховинської хати», «У вівчарській колибі», познайомитися з його триптихами «Світанок», «Полудень», «Надвечір’я», «Сонце», «Земля», «Місяць», «Космічна мадонна», «Веселе Різдво», «Великодні писанки», «Рідна хата», «Дитинство», «Зрілість».

Рідним краєм мандруючи від старожилів почув цікавий переказ про руськополівську гору «Капуна». В ній, наче, похований воїн-богатир із дужого племені «Руса». Про рід слов’ян-велетнів знайшов сліди у «Велесовій книзі», літописі «Повість минулих літ» та «Степовій книзі». Це були високі, богатирської статури чоловіки. Вони добре воювали, уміло землю орали, овець і ягнят доглядали, а вполонинських травах  худобу випасали.

Так народилася його чергова картина «Одруси».

Роботи  Ласло Гайду переносять нашу уяву в інші космічні виміри і світи. Художник щоразу повертає нас до витоків народної творчості, до осмислення своєї ролі у цьому суєтному світі, де нестримно протікає процес глобалізації і так важливо людині жити в єдності й гармонії з природою, її творцем і Вселенною. Серцем відкликаємось на поклик митця любити свою землю, наші звичаї й традиції і навіть у малому бачити неповторність і красу нашого буття.

Рахує, що йому дуже поталанило, коли на своїй життєвій дорозі зустрів своє єдине, вірне і незрадливе кохання. Майже пів віку прожили в парі з дружиною Марією – Магдалиною. Вона теж митець. Працюють в одному колективі. Дружина – надійний його тил. Опора і підтримка у всьому. Їй притаманна охайність, любить чистоту, затишок, смачно готує. Все, до чого прикладає свої турботливі жіночі руки, набуває святкового вигляду і створює гарний настрій. А ще вона живе неміліюче джерело родинної духовності, розсудливості і жіночої мудрості. Заведеш з нею розмову і отримуєш велике задоволення, як від цілющого ковтка озону. Вона його перший критик і справедливий оглядач нових робіт від самої зав’язі ненародженої картини до її повного втілення в реальну дійсність. Як берегиня роду всі навантаження по дому вдячно взяла на свої плечі, щоб чоловік мав змогу творити, їздити на пленери не лише по Закарпаттю (у села Жденієво, Чинадієво, Кострино, Дубриничі, Колочаву, Негровець, Пилипець, Уклин), але і на творчі бази угорських та словацьких митців.

За плечима Ласло Івановича понад 30 персональних виставок, участь у багатьох колективних творчих звітах у Росії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Німеччині, США. Лише цього року двічі виставлявся в Хусті, у вересні на вулиці Жупанатській в Ужгороді в Закарпатському художньому музеї імені Йосипа Бокшая, зараз у виставковому залі «Імпасто» у Виноградові, під назвою «Веселе Різдво». На протязі місяця вона діятиме у нашому районному центрі. Просвітлюватиме наші думки і почуття і насичуватиме золотавими барвами, радісними тонами і пів тонами.

Ось і зараз на зимові канікули його вихованці розійшлися  з саморобними дарунками для своїх батьків. На склі вони розписали ікони Пречистої діви, котра у стайні народила малого Ісуса. Про це диво людство сповістила яскрава зоря, що зійшла над вертепом, а по світу святкове традиційне Різдво Христове стало найулюбленішим і найрадіснішим родинним святом для дорослих і малих.

Як батько пишається єдиною дочкою Вікторією. Вона – архітектор. Добре володіє графікою і сучасним дизайном. Радують дідусі і внуки – Вероніка та Віктор. Ще важко сказати, яку саме життєву стезю вони собі оберуть. Зараз проживають і навчаються в польському містечку Радомі. Але те, що мистецтво дідуся їм не байдуже він добре відчуває і знає. У них є своя думка, оцінка, вираження почуттів і турбота про працьовитих дідуся і бабусю. Династія митців продовжується. Як художник любить свій древній і вічно юний Хуст, його замислуваті вулиці, які гарно проглядаються із замкової гори. На вулиці Миколаї Божук знаходиться його творча майстерня. В ній постійно владарюють і прописалися назавжди світло людської доброти, радості, глибинної мудрості, енергія сонця, духмяні пахощі землі та безмежна загадковість Всесвіту. Отак і живе, творить і працює у Хусті визнаний чарівник пензля Ласло Іванович Гайду, зустрічі з яким завжди чекаємо з нетерпінням.

Марія Конкіна