Школу його майстерності пройшли десятки хірургів. Вони надійно охороняють людське здоров’я

Кожна людина приходить у світ у визначений їй долею час. Це він формує її як особистість.

Накладає свій відбиток на свідомість, на її прагнення і поривання.  Це людина несе відсвіт суспільно-політичних і матеріально-економічних змін і залишає свій яскравий слід у свідомості тих, з ким жила, працювала, творила на загальне добро.

Цю людину знали всі. Був почесним громадянином міста. Неперевершеним фахівцем у медицині. Уважним і приємним чоловіком та батьком. Фанатом футбольних ігор. Сам займався спортом. Грав у гольф та теніс, шахмати і доміно.

6 січня, у Різдвяне надвечір’я йому б  виповнилося   100. Народився в далекому 1915-му,  коли Ужгород радісно колядував і прославляв народження Божого дитяти. В Європі тоді йшла Перша світова війна. На фронт забирали всіх чоловіків. Йосипа Сіладія ця біда оминула. Працював перукарем, обслуговував семінаристів учительської та духовної семінарії, мав багатьох поважних клієнтів. Всі охочі користувалися його послугами. Мати малого Олівера була домогосподаркою. На плечах її трималася все домашнє хазяйство, кухня, на якій готувала смачні страви. Синові запам’яталося, як заздалегідь  до Великодніх та Різдвяних свят вона випікала різні домашні ласощі та тістечка. Олівер найбільше любив її горіхово-яблучний штрудель, облитий шоколадною глазур’ю. Успішно закінчив початкову школу, державну гімназію і продовжив своє навчання на медичному факультеті Карлового університету у Празі. У древньому місті над Влтавою з товаришами відвідував церковні Богослужіння залюбки ходив у театр, на концерти симфонічного оркестру та бродив середньовічними вуличками чеської столиці. Та хід політичних подій змінили укладений ритм його студентського життя. На той час німці зайняли Судети. Він змушений перебратися в Дебрецен. В Угорському медичному університеті імені Іштвана Тісо підвищує свою хірургічну кваліфікацію, практикується в операційних залах, запозичуючи усе нове прогресивне, що запроваджене у цій науково-дослідній клініці.

В 1939-1945 роках Олівер Йосипович працює ординатором хірургічного відділення обласної лікарні. Відділ охорони здоров’я направляє його до Севлюшської окружної лікарні. Тут йому довірили очолити хірургічне відділення. На той час, воно обслуговує хворих не лише Притисянщини, але й сусідніх – Хустського, Міжгірського, Тячівського та Рахівського районів, які потребували хірургічного втручання.

57 років свого життя віддав охороні здоров’я трудящих Олівер Йосипович Сіладі. У Виноградові 40 незмінних років він очолював  найважчу службу – хірургію. Саме при ньому започатковані невідкладна допомога у пологовій, гінекологічній, травматологічній, отоларингологічній, очній, анестезіологічній та онкологічній службах. Понад 17 тисяч операцій за свого життя здійснив хірург Олівер Йосипович Сіладі. Був вимогливий до себе і до колег. Запам’ятався всім як  високо ерудований спеціаліст, хороший діагност та лікар. Він інтуїтивно відчував кожного хворого  пацієнта. Майстерно володів скальпелем. Впевнено тримав його у своїх руках. Особисто  виконував найширший перелік операцій. Область його хірургічного втручання торкалася не лише окремого органу, але й системи органів людського тіла, вражених важкими недугами. Операція  для кожного хірурга – це  як математичне розв’язання задачі з багатьма невідомими. Передбачити усе неможливо, але  до кожної слід  готуватися дуже ретельно. Робота у його житті завжди була на першому місці. Він міг не знати, які двері магазину відчинити, аби купити ту, чи іншу річ. Цим займалася дружина Сільвія Іванівна. Працювала учителем дитячої музичної школи. Вела клас  гри на фортепіано. У вільний час вона залюбки займалася  всіма домашніми турботами, звільняючи чоловіка від цих обов’язків.

У своїй роботі він був неперевершеним. У нього вчилися всі молоді хірурги не лише районної та обласної лікарень але й вітчизняні медики з якими зустрічався у листопаді 1976-го. Він не раз проводив практичні операції на семінарах обласного товариства хірургів. Як одному з кращих хірургів Закарпаття йому випала честь бути делегатом ХІV з’їзду хірургів України у Донецьку 1980-му році.

Завжди пишався своїми вихованцями і колегами Василем Борою, Степаном Дулішковичем, Фрідріхом Матеєм, Іваном Боднаром, Володимиром Фантичем, Степаном Ухачем та Ярославом Пилипом.

За роки його роботи у нашій лікарні виросла плеяда дійсно обдарованих лікарів-хірургів. Це – Ігор Попович, Василь Бесага, Євген Федорко, Юрій Сігетій старший та молодший, Василь Мисар та інші. З ними було цікаво працювати. Завжди знав і відчував, що поруч надійне плече колеги-професіонала готового будь-коли прийти на допомогу, на підтримку, на заміну.

Олівер Йосипович завжди переймався проблемами хворих. Вони поступали у хірургічне відділення і він дбав про забезпечення стерильної чистоти, порядку, повного медикаментозного забезпечення, калорійного харчування, правильного лікування аж до повного одужання хворого і його виписки з лікарні. У силу своїх можливостей робив усе, щоб з пазурів смерті вирвати чиєсь надірване життя і знову повернути у стрій здорових. І коли у нелегкому поєдинку  та двоборстві з недугом виходив переможцем, це була його найвища нагорода і радість. Задля цього  він невтомно працював роками, днями і ночами. Всі колеги визнавали його золоті руки. На хірургічній ниві вони його вважали неперевершеним патріархом. Між собою називали «Фивником».

З роками лікарня у Виноградові стала базовою. Досвід роботи  виноградівців вивчали і запозичували вітчизняні медики. Доріжку сюди торували і колеги з сусідніх держав Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Це було стимулом для подальшої творчої роботи усього колективу.

Як людина, Олівер Йосипович був дуже цікавим співбесідником. Дуже любив музику. Як класичну так і естрадну слухав залюбки. Багато їздив по рідному краї. Разом із колегами свої вихідні проводили на Говерлі, полонинах Стій і Кук, в Лумшорах, на водоспаді Шипіт та Синевирському озері, в Гаморі, біля Смерекового Каменю… Гарно фотографував. З фото об’єктивом не розлучався ніколи. В родині Сіладіїв багато пейзажних знімків, зроблених руками батька. Єдиний син Олівер продовжив династію медиків. Вже 27 рік працює лікарем-хірургом у Виноградові. Невістка Ольга очолює пологове відділення. Вона  започаткувала «Вікно життя».  Тут молоді матері, яких обтяжує поява на світ дитини, можуть залишити своє немовля, від якого відмовляються. Єдина внучка Вікторія цього року закінчила Львівський Національний медичний університет. Як молодий акушер-гінеколог вона проходить інтернатуру в Ужгородськім міськім пологовім будинку.

Олівер Йосипович Сіладі відійшов у вічність 24 листопада 2004 року у неповних своїх 90-х. Вже десять років його немає серед нас. І улюблена його справа не стоїть на місті. Сучасна хірургія  все більше стає реконструктивною (спрямована на повне відновлення або заміну ушкодженого органу, штучного клапана серця, протезування судин, малоінвазивною). Вона мінімізує область втручання в людський організм. Стає міні доступною, завдяки лапароскопічній техніці та застосуванню рентген-васкулярної хірургії. Це  дозволяє вивчати та вдосконалювати хірургічне лікування одного органу та системи органів людського організму, що дуже важливо саме зараз для якісного лікування понівечених війною захисників АТО. Вдосконалюються нові підрозділи хірургії: абдомінальна, торакальна, кардіохірургія, щелепо-лицева, судинна, пластична, комбустіологія та трансплантація  окремих органів. Сьогодні їх успішно ведуть не лише українські медики, але й німці, поляки, литовці та англійці, які добровільно взялися за лікування поранених на Сході України розривами розтяжок, кульовими та осколочними травмами, заподіяними від обстрілів Градами та  Ураганами,  від вибухів сучасної військової техніки та зброї.

За багаторічну сумлінну працю хірург Олівер Сіладі був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, удостоєний звання «Відмінник охорони здоров’я» та «Почесний донор СРСР», званням «Почесний громадянин міста». Школу його професійної майстерності пройшли десятки його вихованців. Саме вони сьогодні осягають нових висот у сучасній хірургії і надійно стоять на охороні здоров’я населення Виноградівщини.

Марія КОНКІНА