Талан художника змішаний з любов’ю до глини

Не хотілось би вплутувати в цю історію Бога, але Він таки людину ліпив з глини. І хто його знає, що за суміш то була і звідки «викопана»… але результат вийшов недовершений, покликаний своєю недовершеністю втамувати ідеал людської подоби у образі Бога – Божої подоби у образі людини.

Саме так Бог кожному з нас дав можливість бути творцем – творцем своєї долі, свого життя, себе, речей, що ми створюємо аби вдовольнити естетичне єство тої частини людської подоби, що довершується в Бозі і навпаки. Він не тільки думає, каже, творить а й насолоджується власним творінням…

Її квартира – вулик сподівань і надій зашитих глибоко у свідомості нитками традицій, що манить застиглим часом у кожному спогляданні сучасного непотрібу. В уособленні цієї людини живе турботлива жінка, прикрість її одинокого, але не самотнього життя витягає з глибини душі найпотаємніші кадри відтворені в орнаментах особистого бачення світу цього. Того, якого вона ліпить надіями, думками… а далі пестить кожен вигин виточуючи глину, наче вода в ідеалі аби не зачепити, але викроїти ту частину себе, що сьогодні відповідає за насолоду від власного творіння.

Любити себе, любити світ у якому живеш, любити те, що ти твориш не за для  чогось а тому, бо це твій спосіб життя, інакше не вмієш, інакше не живеш.

І що тут дивного? Та нічого. Нічого дивного немає в тому, що людина на якомусь етапі життя у звичайній, подарованій кимось писанці вбачає  улюблену справу. І якщо ще вчора вона собі боронила займатись глиною, то сьогодні ліпить культ  майбутнього, свого майбутнього. Кожен з нас бачить на писанці звичайний малюнок, коли  вона, уже традиційно, так тонко розписує, витискає, вимальовує, виліплює почуття.

Мені не хочеться вдаватись до навчальної термінології  роботи художника-кераміста. Зрештою, я міряю міркою споглядача. І впевнена, що Ольга Гал  – так звати мою героїню, й сама того не усвідомлюючи, впустила мене у своє непідкорене Я.

Вітальня поманила до себе ще з коридору, а далі збила з пантелику раритетними меблями, посадила на диван і мовчки почала водити погляд по стінах.

Чому саме  писанки? Чому тарілки? Чому писанки в тарілках?…

Невже яйце декороване традиційними символами може уособлювати в собі весь потенціал майстрині? Вона може виготовляти цілі сервізи, вази, глечики… те, що потенційно матиме маркетинговий успіх! Але вона ж створює саме те, що приносить їй задоволення інтерпретуючи стилізовані елементи вишивки. Тої вишивки яку кілька років вивчала, замальовувала вишукуючи відмінність чи то подібність стилів між районами Закарпаття. Ось так, десять років навчання творчому мисленню в Ужгородському училищі, а далі – у Львівській Академії Мистецтв стали причиною прекрасного наслідку. Символ сонячного культу, зародження життя (яйце) передає орнаментальний декор традицій наших предків. І якщо ми сьогодні знаємо більше, то, певно, вони свого часу,  знали глибше вкладаючи у колір та малюнок особливе значення, особливе розуміння людської самобутності, сім’ї. Заражена цікавістю Оля  до історії свого роду займається невдячною працею, і мало хто у її керамічних писанках бачить кадри минулого вдало задекоровані у ручній ліпці, проте, вони милують око, доводячи до розуміння – праця, терплячість та нескорима жіноча ніжність разом з теплом рук у кожному елементі…

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Ольга Гал  – художник декоративно-ужиткового мистецтва, член національної спілки майстрів народного мистецтва України, учасниця багатьох виставок, як у Виноградові та за його межами… втілює талан художника змішаний з любов’ю до глини. Свою квартиру перетворила на творчу майстерню в якій так по-Булгаківськи хочеться заглянути в старе дзеркало та побачити в ньому незапилені традиції на поличках нашої Виноградівської історії. Її роботи є проекцією непотрібності доводити очевидні речі – любити українське та любити Україну потрібно в собі.

Світлана КЕДИК