Своїми духовними плодами Копашново дивує світ

Є на Хустщині село Копашново, яке має музей-перлину людського інтелекту Карпат. І не дивно. Молодь завжди прагне осягнути, усвідомити і пізнати весь навколишній світ і Всесвіт.

Музей одразу привернув до себе увагу численних любителів, знавців та шанувальників української національної творчості. Упродовж десяти років вони постійно торують сюди доріжку, відвідують його.

В музеї проходять творчі зустрічі з письменниками, художниками, журналістами, представниками української діаспори Словаччини, Угорщини, Сербії, Хорватії, Румунії, Польщі, Росії та Білорусії, духовенства нашого краю. Систематично проводяться відкриті уроки з рідної мови та літератури, історії, народознавства, семінари вчителів області, конкурси знавців рідної мови, фестивалі посланців культури та мистецтва.

У книзі відгуків залишені ними хвилюючі і вражаючі записи. Люди щиро висловлюють свої відчуття, враження, щирий подив від відкритого тут історично-культурного пласту та літературно-мистецького нашарування, які давно стали лицем музею. Все, що зберігається тут, сприяє естетичному вихованню молоді, гармонійному формуванню  її національної свідомості,  оцінки свого місця в загальній культурі світової спільноти. Щоб для нащадків зберегти цей унікальний досвід і його підсумок Іван Васильович Хланта зібрав, упорядкував і підготував до друку всі статті і нариси про діяльність музею. Вони стали основою двох його нових книг.

Перша з них «Літературно-мистецьке життя Копашнова» вийшла недавно у світ як літературно-художнє видання. Віддруковане воно товариством друкованих видань «Патент» в Ужгороді в 2014 році. Тираж його  – 300 примірників. Обсяг – 855 сторінок. Гарно проілюстроване видання 355 світлинами. З них – 105 портретних знімків найвідоміших носіїв знань і інтелекту та уособлення ерудиції  і культури окремих представників художньої літератури, вітчизняної науки і техніки, провідних фахівців багатожанрових видів мистецтва та музичної культури. На сторінках нової книги витає дух духовного відродження України, її нестримного потягу до всього світлого, мудрого, недосяжного. Відрадно, що пошуки і творчі дерзання її вірних синів і дочок все повніше проявляються у постійному збагаченні рідної мови та культури, неспинного її творчого життя.

Знову згадується та неповторно чарівна осіння неділя 4 вересня 2005 року. На базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів в Копашнові тоді відкрився єдиний такого роду на теренах всієї України Крайовий музей літератури, фольклору тат мистецтва. Його ініціатором, натхненником, першим організатором і засновником став відомий у краї літературознавець, вчений і фольклорист, знавець народних звичаєвостей, обрядів та традицій, невтомний шукач перлин усної  народної творчості Іван Хланта. Як пошуковець пройшовся стежинами людської пам’яті, що збереглася в українській діаспорі на європейському континенті та в Краснодарському краї (Російська Федерація). Скрізь він знайомився, вивчав, записував, оброблював і зводив в єдине ціле все те, що зберегла людська свідомість – оповідки, казки, приказки, прислів’я, перекази, легенди і пісні, елементи фольклорних дійств, пов’язаних з Різдвом Христовим, Великодніми святами, розписуванням писанок, поливаннями парфумами та водою, Купальськими забавами, Андріївськими вечорницями…

У світ виходили книга за книгою. Та вершиною працелюбності Івана Хланти став бібліографічний покажчик, упорядкований автором «Літературне Закарпаття у ХХ столітті», виданий в Ужгороді у видавництві «Закарпаття» в 1995-му році. Це фундаментальна праця Івана Васильовича повернула з небуття маловідомих сучасним читачам, колись заборонених цензурою авторів –  Августина Волошина, Василя Гренджу-Донського, Івана Ірлявського, Андрія Ворона, Юрія Станинця, Василя Скрипку, Марка Бараболю, Дмитра та Михайла Поповичів, репресованих  – Андрія Патруса-Карпатського, Юрія Чорі, Василя Піпаша-Косівського… увагу читачів привернули роботи народознавців Івана Сенька, Степана Мишанича, Юрія Туряниці, Петра Продана, Карла Лустіга, Петра Лінтура, Антона Година, Андрія Карабелеша…  Доступними стали історичні праці Омеляна Довганича, Степана Папа, Михайла Лучкая, Якова Штернберга, Михайла Лялька… Відтоді і виношував Іван Хланта заповітну мрію про заснування у рідному селі такого музею, який би став світлим храмом духовності, культурно-мистецького збагачення та естетичного виховання молоді, яка так жадібно рветься до знань.

Під час відвідин рідного села своїм сокровенним  тоді задумом поділився з директором місцевої загальноосвітньої  школи Петром Прилипком. Той запросив гостя на педраду. Освітяни гаряче підтримали Івана Васильвича. Гуртом підібрали приміщення, під музей виділили окремі просторі класи, у яких би розмістили привезені з Ужгороду Іваном Хлантою перші експонати. Так почалася організаторська робота над створенням музею.

У рідне село Іван Васильович за частішав. Тут він колись  прийшов у світ у Великодні дні 20 квітня 1941 року. Тут зростав, набирався сили, формувався як особистість. Своєю невситимою жагою до життя, зацікавленістю народною творчістю, незборимою силою свого духу, невтомною щоденною працелюбністю,він завдячує рідній землі і людям, які з споконвіків заселяють цю місцевість. Швидко збігли роки. За цей час музей розрісся. Став справжнім острівцем культурно-мистецького надбання нашого краю, перлиною людської мудрості всієї Срібної Землі. Відвідувач тут знайде все: унікальні книги закарпатських літераторів усіх тринадцяти районів, неперевершені витвори рук народних умільців – вишивки, ікони, декоративні розписи, різьбу на дереві, чеканку, живописні полотна майже всіх закарпатських відомих майстрів пензля, рідкісні архівні документи про притягнення односельців, їх переслідування за православну віру, суди в Мараморош-Сигеті, яких зазнали його найближчі родичі.

Вченого і літературознавця Івана Хланту хвилювала і боліла душа за те, що у світі Україна асоціюється з Чорнобильським лихом 1986-го.  Після 1991-го року значна кількість наших співвітчизників опинилася на чужині. Більшість виїхала за межі батьківщини у пошуках роботи. Світ сповна оцінив працелюбність українців. Але про духовне і культурно-мистецьке надбання вони майже не знають зовсім, або знають дуже поверхнево, тоді як наша багатовікова культура  є невід’ємною частиною світової. Вона красива, змістовна, багата, гармонійна, квітуча і поетична, як невиспівана душа українця.

Постійно поповнюється музей. Кожний день сюди додаються, докладаються, долучаються до виховної справи та збагачення його фондів численні експонати. Їх залишають письменники – Василь Густі, Юрій Бабічин, Ірина Гармасій, Андрій Дурунда, Роман Децик, Мирослав Дочинець, поети – Василь Білич, Маргарита Меденцій, Маріанна Салай-Пак, Микола Гнатюк, Юлія Драгун, Василь Кузан, композитори – Євген Станкович, Микола Попенко, Андрій Червеняк, Василь Кобаль, Петро Матій, художники – Антон Ковач, Михайло Баник, Василь Олашин, Микола Дем’ян, Василь Вовчок, Петро Гайович, Сергій Глущук,Василі Зимомря та Ловска, Віталій Либа, Емма Левадська, Любов Матіко, Володимир Ньорба, фотограф – Семен Мельник, хореограф Микола Молнар, вчені і науковці Володимир Задорожний, Олекса Мишанич, Микола Дмитренко, Василь Німчук, Олексій Вертій, Василь Марко, Микола Зимомря, Василь Пагиря, Юрій Данилець, журналісти Василь Танчинець, Руслан Фатула, Павло Білецький, Мирон Жирош, Ганна Макаренко, Володимир Мишанич, музикознавці – Василь Гайдук, Михайло Керецман, Петро Сокач.

У книзі читач знайде тринадцять пісень з нотами, присвяченими селу Копашново, його уродженцю, невтомному літератору Івану Хланті, Крайовому музею, що давно став дзеркалом життя цього гірського поселення на Хустщині, очима мудрості Карпат, невгамовної душею Срібної Землі і дзвінким відголосом нестихаючого гомону швидкоплинного життя, в якому живе, твориться і зароджується невмируща слава зв’язок поколінь нашого народу.

Марія Конкіна