Мрію займатися малюванням більшу частину свого життя

 «Вона дуже талановита дівчинка, її малюнки такі… сповнені експресії, насичені. Вона гарно вчиться, сприймає добре.»

Якось довелось почути слова Петра Петровича Коцана перебуваючи у виставковій залі «Імпасто».

Кого це ви так вихваляєте – зауважую, делікатно втручаючись в розмову двох художників – Валентини Костьо та Петра Коцана.

«Та я про ученицю свою розповідаю. В мене було багато учнів, але ця дівчинка дуже здібна. Зараз готую її до вступу в академію мистецтв» – відповів Петро Петрович.

Добре, коли дитина знає чого саме прагне – подумала я, якось промайнувши думкою про власну доню, яка закінчивши 9-й клас поки  не визначилась з напрямком майбутньої професії.

Певно, тому, що мистецтво не варто приписувати до когорти  тої чи іншої професії, адже це вільний акт, викликаний виключно натхненням…ну, і звісно, доля таланту у величезній краплі наполегливості. Зрештою, Господь кожного наділяє особистим талантом і рано чи пізно ми його розпізнаємо.

«З дитинства любила малювати. Ще в дитячому садку мамі казали, що маю хист до малювання.»

Цитує Петро Петрович свою ученицю.

Його розповідь дедалі тісніше знайомить мене, хоч і заочно,  з маленькою дівчинкою яку в 5  класі батьки записали на гурток малювання.

Вже через рік художній хист дає свій результат. Дівчинка  стає першою в районі і третьою в області на відповідних конкурсах. Наступного року   обласний рейтинг піднімається на щабель вище – перша в районі та друга в області.

Мимоволі розумієш, що у своєму юному віці дівчина має невипадкову мрію…  І вже подумки навідуєшся до неї з простими питаннями про головне.

Твій учитель розповідаючи про тебе сказав, що маєш особливу мрію. Це правда?

Так. Але вона особлива виключно  по-моєму – я  мрію займатися малюванням більшу частину свого життя. В майбутньому хочу бути художником-педагогом, як і Петро Петрович.

Що ти робиш для втілення своєї мрії?

Навчаюся, стараюся брати участь у конкурсах.

Успіхи є?

Певні, так. Цього року в квітні змагалась конкурсі малюнка на тему “Водоплавні птахи України”. Мій малюнок був відзначений як один із найкращих, за що отримала грошову винагороду в розмірі 10 доларів. Малюнок відправлений до Америки, де відбудеться 2 тур.

А як до твого захоплення ставляться батьки?

Тато і мама повністю підтримують мене.

По закінченні школи, маєш намір продовжувати навчання в напрямку малювання?

Так. Саме тому й займаюсь у Петра Петровича Коцана.

Вважаєш, що вельми відомий художник допоможе тобі при вступі?

Не він безпосередньо, а його досвід у живописі, який намагаюся перебрати та набути власного.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Добре, коли людина знає чого саме прагне. Моя ж віртуальна співбесідниця крізь призму свого викладача так і не назвала імені. Хто ж вона?

Виявляється, звичайна дівчина, 2000-го року народження, яка навчається в 10 класі однієї з міських шкіл – Анастасія Михайлова. Певною мірою, залюблена у художній потенціал власного викладача по живопису. Саме того, до якого її привели ще у 5 класі. 

Ось так, зі звичайного шкільного гуртка по малюванню, народжуються справжні мрії в свідомості маленьких любителів  великого мистецтва і не тільки. Адже довкола нашого дорослого світу,  безпосередньо в ньому, живе тисячі юних створінь, які ще не загубились в буденності. По своїй наївності вміють щиро мріяти, по-справжньому прагнути та  досягати. Анастасія – одна з таких.

Світлана КЕДИК