Ось я який – подивіться! Світлий бік темряви Габора Гомокі

«Я радий, що так багато людей тут зібралось сьогодні, людей які цікавляться мистецтвом. Вважаю:  випадковостей у житті не буває, тому не випадково, що сьогодні ми тут, що саме тут я виставляю  роботи.

Адже для художника найкраще, коли він представляє свою творчість. Дуже багато людей можуть оцінити, насолоджуватися чи критикувати, але треба пам’ятати, що картина для художника це дзеркало  його душі. Та найважливіше усвідомлювати для чого це митець робить, кому, для кого творить. Найбільшим художником у  процесі творення є Бог, котрому кожна людина дуже цінна, оригінальна, досконала… тож найважливіший твір Бога – людина. Як на мене, Бог прагне аби люди чинили так само як Він, а Він створив наш світ з нічого, людина ж копіює, та не вистачає лише копіювати, копіювати можна фотоапаратом. Тому в повноцінному творі має бути дзеркало художника – дух художника, його душа. В Біблії написано, що тіло то є храм Святого Духа. В картинах також має бути відтворений Святий Дух, це саме те, що Бог від нас очікує. Тільки задумайтесь, начебто все просто – ми маємо ноги, руки, рухаємось, бачимо, чуємо, відчуваємо…та з усього цього, що нам дається ми маємо найперше цінувати життя, навіть такі банальні речі, як те, що ми прокинулись та побачили сонце… Це і є найбільший талант людини –   цінувати життя.

З рештою, талант є у кожної людини, та не всі його пізнають чи знають. І так само, як Бог виявляє до нас свою любов так і ми маємо один одного любити. І тільки так може бути мир у душі, у світі, і в наших творіннях.

Творчі люди є трошки ближчі до Бога, бо вони по-особливому сприймають цей світ. Світ у якому є інші люди не менш цінні як ти сам. Я вдячний Богу, за те, що дав мені талант творити і я його зрозумів, відкрив для себе; вдячний своїй родині за те, що вона у мене є, за  підтримку; вдячний  усім вам…»

Ну що тут скажеш? Всього вдосталь – і емоцій, і сили духу, і прагнення бачити та творити світ навколо себе прекрасним.

А може – малювати?

Малювати буденність композиціями абстракцій; штрихувати реалізм фарбами наснаги та так аби витягати на зовні найсокровенне без страху на осуд, на справедливу критику і тільки тому, що критикуючи ти критикуєш себе. Й справді, творчі люди – по-особливому мислять, по-особливому пишуть, дивляться, сприймають…

Хіба їх відчуття мають особливу інтерпретацію світобудови?

Та, ну. Вони просто вміють відчувати та насолоджуватись відчуттями; дивитися і бачити; слухати і чути; отримувати та дарувати. Ось і все – отримавши від Бога талан дарують його сутність сповна усім тим, хто прагне насичення.

Цього дня – 3 травня 2015 року  у виставковій залі «Імпасто» переді мною постала духовно багата людина. Та, яка вдосталь має фарб, і золота, і срібла, і блиску коштовного каміння, і його чистоти аби малювати  світ зсередини не зовні – Габор Гомокі. Дивні варіації думок сплітаються в його картинах з теплом і світлом. Світло, як завше у невизначеній формі диктує те, що найкраще вміє – відтворює світлий бік темряви. Скажете – так не буває. А я відповім – буває тільки так, тільки так, коли майстер довершує свій духовний потенціал у власному творінні. Ось вам і асоціація, чи присутність  Бога  у кожному  собі.

Хіба майстра у одній особі може бути багато?

Може! І багато і повно у черговій роботі, яку проносячи крізь душу дарує людству і нехай не людство, а час розсудить і зацінить, те, що ціни не має.

Як сім’я ставиться до вашого фаху?

Цікаво.  (усміхається)

Деколи я їм набридаю вже зі своєю творчістю, але загалом  підтримують мене, разом з тим і критикують. До речі, першим критиком є жінка.

Як приходить ідея майбутньої картини?

Є теми якими цікавлюсь, думки тримають мене, поки не намалюю то  не відпустять. Багато роблю фотографій, достатньо  лише побачити певний мотив…

Скільки часу виділяєте для творчої діяльності?

В години після роботи, чи на вихідні, чи літом та головне не час а те, що є бажання малювати.

Як у вас народжується абстракція?

В першу чергу це кольорові композиції, а вже тоді виникає розуміння  певної теми.

Талант – це 90 відсотків праці над собою  і 10 – дарунку від Бога. Чи є людина яка посприяла вашому навчанню?

У Львівській академії мистецтв мені пощастило мати за викладача  по живопису професора Черкасова Володимира Ілліча. Те, що ви зараз бачите це наслідок його праці, він дуже мудра людина…

Кого з художників для себе виділяєте?

В дитинстві читав роман про Мігая Мункачі  я вибрав його, як певний творчий орієнтир. Та насправді, є дуже багато художників на яких можна рівнятись: Пікассо, Ван Гог, Сезанн… Закарпатські художники: Ерделі, Бокшай…

Чого ви прагнете досягти в житті?

Я не маю ніякого прагнення слави чи чогось подібного, я малюю для себе, від серця,  для душі… певною мірою це відволікання від буденності, можливо зняття стресу, відпочинок і саме умиротвореність та спокій хочеться донести до людей.

 «Мистецтво – це любов. Якщо ти не любиш то й не будеш малювати. Можливо, художник малює, коли йому погано, коли не вистачає коштів купити полотно, коли хворіють діти, чи є будь які емоційні переживання незалежно від того позитивні чи навпаки – негативні…. Зрештою, ніхто не питає художника: як і коли ти малюєш? Кожен з пооцінювачів мистецтва зацінює кінцевий результат і навіть не підозрює як саме народжувалась та чи інша композиція. Коли художник вдома чи в майстерні малює один на один з картиною нікого поряд немає тільки він, його творіння і Бог, це замкнуте коло. А от на подібних заходах, як цей, будь-який художник відкриває душу всім, він показує: ось я який – подивіться!»  – промовив Іван Бровді, не побоюсь сказати одна з культових осіб Виноградова; не більше і не менше, не тільки, але  не вже – закохана в життя і мистецтво людина.

Він також виявився зненацька заскочений внутрішнім світом Габора та зацінив його роботи, як такі, що «пройшли екзамен на відмінно».

Чи то весняна феєрія, чи то швидке наближення літа, чи то надзвичайно потужне прагнення витягати з світу цього найпрекрасніше, те, що милує око і душу… але щось, чи Хтось таки привів людей  на споглядання живопису Габора Гомокі. Відчуття тепла сиплеться з картин тонами світла та сповиває невизначеним вдоволенням, приємною наснагою – ото стоїш  і не дивишся, а заходиш за рамки намальованого світу, влізаєш всередину і там живеш…

Довідково:

Гомокі Габор Гаврилович народився в с.Пийтерфолво, 1977 року.

Закінчив Ужгородський Коледж мистецтв ім. А Ерделі.

В дитинстві малював так, як і всі малюють.

За фахом художник-керамік.

Після закінчення коледжу повернувся в село, став вчителем у школі мистецтв, викладав  образотворче мистецтво а вже через рік продовжив навчання у Львівській академії мистецтв. Захистивши диплом продовжив працювати викладачем, через рік – директором школи мистецтв.

Інтенсивно займатись живописом  став  з 1997 року, на даному етапі ще в пошуках свого шляху – змішує різні стилі, тож в його творчому арсеналі є і реалізм, і абстракціонізм.

Перша виставка відбулася у 2001 році в с.Пейтерфолво.

2007 року  став членом творчого Товариства угорської інтелігенції імені Міхая Мункачі. Це дало йому можливість виставлятися щорічно в Ужгороді на днях угорської культури в музеї побуту та архітектури.

В 2011 році була персональна виставка в м.Берегово в будиинку Європи, а через рік в  Києві. Виставка відбувалась на базі Києво-Печерської Лаври, представив 34 роботи.

Протягом останніх років приймав участь у кількох  колективних виставках в районі та за його межами, зокрема й у Виноградові.

3 травня 2015 року відбулась персональна виставка у  Виноградові. Багатолюдна виставкова зала «Імпасто»   дивувала та «частувала» не тільки картинами, а й  народною угорською музикою від гурту «Кокош-банда».

Світлана КЕДИК