Мистецьке сімейство Бровді відзначає свій неповторний

На початку червня Івану Васильовичу, а на початку липня його дружині Ларисі Олександрівні (Волик) Бровді, виповнилося незабутніх, хвилюючих і символічно пам’ятних – 77.

Їхня праця – це вічний неспокій, невгамовна мистецька відрада, нескінчене обновлення творчих задумів, бажань і мрій. Це постійний пошук втілити існуючі ескізні композиції у монументальну просторову площину, в полотнах, гобеленах, камені, дереві, граніті, випаленій кераміці, та дивовижних витворах рук, які завжди викликатимуть подив, захоплення і непідробну радість у всіх шанувальників їхнього мистецтва.

Кожна робота подружжя митців Бровді красномовно говорить про їхній непересічний, різнобічний та яскравий талант, отриманий не лише від Всевишнього, але й напрацьований клопіткою щоденною працею. Нашого земляка Івана Бровді, уродженця села Оноку, добре знають не лише у Європі, прізвище цього художника і скульптора добре відоме у різних кінцях планети. Його колоритні полотна поповнили численні приватні колекції шанувальників живопису Росії, Канади, США, Ізраїлю, Італії, Австрії, Угорщини, Словакії, Польщі, Німеччини, Голландії, Бельгії, та Австралії. Його величні й монументальні просторові скульптури – червоно-гранітна Богомати з малям, Християнські Апостоли – просвітителі Кирило і Мефодій які призупинили свою ходу на бруківці центральної площі Мукачева і доповнили рукотворні образи велетів духу української нації Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Августина Волошина, дивовижного пам’ятника сажотрусу,(його прототипом є Берталон Товт та 20 його колег, які добросовісно виконують ці послуги для місцевого населення. 27 липня Берті-бачі відзначив своє 67-річчя, з яких 43 роки він є символом мукачівців, що в день свого весілля вважають найпам’ятнішою подією на вулиці випадково зустріти сажотруса, руками торкнутися його ґудзика). До ніг цього чоловіка на постаменті постійно довірливо торкається кішка. Стоїть неподалік і пам’ятник молодому шоколаднику, який своїми солодкими і неперевершеними витворами завжди дивує світ. Скульпторових  п’ять тематичних барельєфів з історії Мукачева увіковічнили невмирущі сторінки пережитих епох цього мальовничого  над Латорицею міста і не мають подібних аналогів в жодному місті України.

Виноградівці теж добрим словом згадують Івана Васильовича. В центрі нашого міста вдало прописався Ангел-охоронець. У всі пам’ятні і вікопомні дати сюди сходяться мешканці міста щоб віддати шану уклін і подяку своєму небесному покровителеві, під надійними крилами якого Виноградів впевнено входить в кожний завтрашній  день.

Неповторна робота Івана Васильовича в дереві уособлює невмирущу легенду про кохання Синь і Вира на березі Синевирського озера. Руками Івана Васильовича відтворений монумент пам’ятник Воїнам-добровольцям Закарпаття, які брали участь у Другій світовій війні і приблизили незабутній День Перемоги – 9 травня 1945 – го …

Був би неповним перелік того що створив різьбяр. Високим духовним змістом він наповнив і втілив у життя архітектурну композицію відомих діючих санаторіїв Закарпаття «Квітка полонини», «Карпати», «Сонячне Закарпаття»… Вони гарно описалися в навколишній ландшафт і стали своєрідною візитівкою цих медичних закладів для оздоровлення громадян України.

За останній час мистецьке подружжя Бровдіїв (а в Закарпатті таких є кілька: Медвецьких, Скакандіїв, Герців…) провели виставки робіт в Мукачеві, Ужгороді, Києві. З дружиною Ларисою Олександрівною 55 років ідуть по спільній життєвій дорозі. По різному бачать світ, відчувають його, сприймають, і усвідомлюють красу навколишнього середовища. Але обоє митців сказали своє вагоме слово, і посіли гідне місце в історії образотворчої культури і мистецтва Закарпаття. Духовність і віра, чистота і щирість, глибока людська емоційність властива їхнім полотнам.

 Іван Васильович – народний художник України, лауреат премій, корифеїв Закарпатської школи живопису імені Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, поета анти фашиста Дмитра Вакарова…

Амплітуда творчих захоплень, глибинний пласт народної культури, звичаєвості і святкових обрядів накладають свій відбиток на творчі задуми, виношені майбутні композиції і своєрідне їхнє втілення в життя.  Як батьки Іван та Лариса Бровді пишаються доньками Тамарою та Кароліною, 19 річною внучкою Стефанією, яка є їхнім генератором добрих справ ініціатором багатьох сімейних подій та щирою розрадою подружжя Бровді.

Їм по 77. Та цих років тягар мов туман над Карпатами  щодня спиває сонце, розносить сяйво місяця і зір. Обоє – фізично загартовані, спортивної статури з уважними, проникливими у людську душу поглядами. Неприхованою гостинністю, людяністю, набутою за спільного життя мудрістю. Двоє носіїв яскравого і неповторного мистецького таланту, щирої захопленості і закоханості у рідний край. Їм посилі ця велич і розмах, живописна колористика Карпат, віддзеркалення Вселенського кругообігу у кожному прожитому році. Як каже Іван Васильович: «Слава козацька наша кров’ю полита, рубана мечами, січена шаблями і дощами вмита, щоб розмити пороги недовіри між людьми»

З неповторним ювілеєм Вас, дорогі Іване Васильовичу та Ларисо Олександрівно. Божої благодаті і взаємної підтримки, нових несходжених доріг у просторі вашої творчої й мистецької діяльності і заслуженого народного визнання.

 Марія Конкіна