На вічних дорогах буття

У перші дні жовтня у Виноградові побував кінотур  «Роми, яких ви не знали». Сім жіночих доль. Сім історій ромських жінок, які про себе заявили у суспільстві, дістали визнання і оцінку громадськості і довели, що кожна з них є непересічною  особистістю.

Про одну з них, визнану циганську поетесу Раїсу Набаранчук і піде наша розмова. Ця жінка веде насичене, повноцінне, змістовне, багате на події і враження життя. Її зустрінеш у київському педагогічному університеті імені Бориса Грінченка за круглим столом, де вона розповідатиме про ромів України, їх історію та сучасність. На базі національного університету Києво-Могилянської Академії у сертифікатній міжнародній програмі «Ромські студії» бере безпосередню участь. В Пущі-Водиці, на ХІІІ Всеукраїнському конкурсі учнівських робіт «Уроки Голокосту» працює в секції «Переслідування та знищення ромів на теренах окупованої України під час Другої світової війни. Її уважно слухають на каналі «Рада»  і літературнім телепроекті до 200-ліття великого Кобзаря, які відзначалися в Києві та місті Коростені на Житомирщині. Виступала на відкритті Ромського інформаційного культурно-освітнього центру «Чиріклі», на відкритті інтерактивної виставки «Роми України: традиція і культура». Прийняла участь у Малопольському воєводстві в роботі Міжнародного Табору пам’яті ромів. Подивувала глядачів Національного музею історії України,   на відкритті виставки «Пам’ять про нацистський геноцид ромів: український та європейський виміри» показавши бабусину хустину, на чорному тлі якої розшиті її руками дивовижні, барвисті троянди, що не вилиняли і за сотню літ.

Раїса Борисівна часто виступає перед слухачами ромського радіо «Чірікло». Пам’ятають її виступи в Ромському інформаційно-культурному центрі «Чиріклі» в Києві у день відзначення Всесвітнього дня ромської мови. Ця жінка давала інтрев’ю  газеті «День» для балканських циган Югославії. Вона завжди в роздумах, пошуках і хоч ходить по землі та постійно вітає в мріях.

• 

• 

На теренах багатьох європейських країн проживає ромське населення. У вечірніх сутінках їх зустрінеш в Болгарії, Польщі, Югославії, Угорщині, Румунії, Франції… Це – народ з особливим музичним чуттям, обдаруванням, співучістю, вражаючою мелодійністю виконуваних ними пісень та романсів, азартом і пластичністю танцювальних рухів, природнім вродженим хистом читати людську долю по лініях руки, складках губ, рисах обличчя та навіть поставі людини. Циганська дітвора, сунделики кучматі бігають по ринках, в переходах метро. Їм тісно на клаптику землі, душа змалку рветься  на волю, на простір. І це не дивно. Це – кочівний народ, який немає єдиної циганської мови. Існує багато різних діалектів індійського походження. Вони зазнали впливу мов тих народів, через території яких циганські общини кочували, переміщалися, або на землях яких з часом прижилися. Предки циган «сервів» прийшли на українські землі десь на початку ХVІІ століття з сусідніх румунських князівств. Майже за п’ять століть перебування на Україні.   У канву збереженої культури вплелися і на них відчутний вплив  українських звичаїв, обрядів та навіть мови.

Цигани, яких називали «гімпени» в кінці ХV століття через Польщу з Німеччини спустилися і осіли в північній та північно-східній частині України.

У літературі вже прописалися і отримали широке  визнання циганські поети Лекса Мануша, Ніко Сатхевічо, Джура Махотін, Георгій Увашков, та Міха Козимиренко. З жінок відомою стала Папуша – Броніслава Вайс, яка під час війни переховувалася у волинських лісах, жила на холоді і в голоді, переслідувана постійним страхом не потрапити до німецького гетто. Прожила 78 років. Її захоплення поезією роми сприймали як дивацтво і легковажність. Київський театр «Романс» поставив спектакль «Циганська муза», присвячений цій жінці.

Про дітей сонця заговорила і сучасна українська ромська письменниця, поетеа Раїса Набаранчук (творчий псевдонім Рані Романі). Народилася вона в окупованім німцями Києві в 1943  році. Писати вірші почала в юності. Друкуватись стала лише на початку 1990-х. Її лірика, природня мудрість заворожуюча і чарівна простота, виразність мови, знання своєї культури, звичаїв, багатовікових циганських традицій дозволили поетесі видати унікальне літературно-художнє видання «Народе мій, до тебе я звертаюсь» («Мире дрога мануща, ке туме мире лава»). У передмові авторка нагадала читачеві, що в житті кожної людини мова має непересічне значення. Як без повітря не можна дихати, так і без мови не можливе спілкування між людьми. Циганський народ теж виплекав своє вікове надбання – пісні, легенди, перекази та прислів’я. Під зоряним небом, біля палаючого яскравого вогнища, освітлені снопом іскор кочівники говорили про зміни природи, красу людських почуттів, свою історію, пережиті в мандрах епізоди і бувальщини, пересипали свою мову дотепним гумором, цікавими жартами, сміховинками. Ці миттєвості чітко закарбувалися в пам’яті дівчини. У серці виношувала їх довго, як і бажання колись видати свою книгу. Аби вона несла у народ ромське поетичне мистецтво, серпанок романтичності жіночої душі. Аби стала цінним набутком не лише на Україні, але за її межами. Читалась і перечитувалась багатьма шанувальниками поезії, відкривала перед ними цікаві повчальні речі, якими так багате ромське кочівне життя.

Загальний обсяг її видання 224 сторінки. 156 ілюстрацій доповнюють враження від написаних авторкою понад 200 поетичних творів. У перший розділ «Циганське щастя» увійшло 35 віршів. Серед них поезії «Серце піснями багате», «Душа як пісня», «Гей, на лузі»… Другий розділ – 65 віршів – лірика «З тобою були молодими», «Цариця моїх снів», «Весна прийшла», «Нічка темна», «Бузок»… Третій розділ склали переклади творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Ліни Костенко, Рашида Мелиша, Ірини Тома, Роберта Бернса…У наступному розділі зібрані присвяти дорогим і близьким людям. Не оминула Раїса Борисівна народні загадки, циганські прислів’я та приказки, мудрі вислови класиків світової та зарубіжної літератури Антуана де Сент Екзюпері, Олександра Дюма, Оноре де Бальзака, Леонардо да Вінчі, Антона Чехова, Джона Смітта, Івана Франка. Дуже цікава підбірка  світлин з родинного фотоальбому. Літом 1941-го родина проводжала батька на фронт. Зберігається його листівка з фронту з побажаннями 1-річній донечці Раїсі, фото батька з Праги. П’ять сестер красунь: Людмила, Ольга, Тетяна, Євгенія та Раїса як спогад про віддалену в часі юність. Батьківське благословення на іконі на весіллі донькам. Знімок з Бабиного Яру,  на освяченні місця для встановлення пам’ятника загиблим ромам у роки війни. Нелегкий жереб долі випав на долю Раїси Борисівни. В неділю,  15 квітня  2007-го в Києві її син Богдан потрапив в аварію і загинув. Тепер ця  світлина, знята з ним, нагадує матері про її живого і любимого первістка. Неповторний знімок бабусина хустина на її плечах, які  торкаються кам’яного виступу і підсилюють несхитність і нескореність духу цієї жінки.

5 листопада – Всесвітній день ромської мови. Цінним надбанням його стали 1000 примірників унікального  літературно-художнього видання  «Народе мій, до тебе я звертаюсь» («Мире дрога мануша, ке туме мире лава»)Раїси Набаранчук. Надруковані вони у Кам’янці-Подільському,  у друкарні приватного підприємця М.І.Мошака «Медобори – 2006». Ця колоритна  поезія засвідчила, що в кочівників, в яких немає адреси і цвинтарів нема, душі не зів’януть і вогнище циганське мохом не поросте. Навісний і мелодійний дар мови зігріватиме їхні душі, розморозить і воскресить Земфіри  і Маріули, які в дукатах і намисті, оголених плечах, вечірній сизий брук своїми спідницями метуть. Вони ніяк не наважаться  заперечувати своїм чоловікам, аби на весь голос заявити про себе, як про особистість і  піднятися до тих висот, яких досягли сім ромських представниць: поетеса Рані Романі (Раїса Набаранчук); президентка Ромського жіночого фонду “Чіріклі” Юлія Кондур; актриса Київського музично-драматичного ромського театру “Романс” Міла Крикунова; співачка, голова Одеського обласного товариства ромської культури «Романі збора» Жужуна Дудучава; піаністка, співачка, громадська діячка Любов Власова; співачка і танцюристка, заслужена артистка України Людмила Карафетова, яка у Харкові започаткувала дитячий фестиваль «Слобожанська підкова»; чернігівська ініціаторка створення пам’ятника розстріляним німцями у 1942-му році у Бабиному Яру ромам Марина Казанська. На обеліску триптих: циган біля коня, вірші, присвячені страченим жертвам та колесо – символ вічності життя. Від Німана до Вісли, від Дону до Бугу з інтересом читатиметься це видання і принесе користь ромській нації та її літературі.

Марія Конкіна