Ода жінці-українці
Молодій, завзятій, енергійній, талановитій, вродливій, непересічній, діловій. Захопленій нескінченними дорогами, зустрічами з цікавими людьми, враженнями, самим життям.
В її поетичних думках, вчинках, словах просвічується щира жіноча душа, проступає свята нев’януча любов до усього свого, українського, рідного. Її відвага, мужність, переконання і сила проявляються у Слові. Ним вона щодня щедро засіває навколишній простір. Ці зерна доброти лягають у родючий чорнозем. З часом у душах молодих вони проростуть чимось високим, прекрасним, до кінця незбагненним. Аби на світі надійно трималася притаманна українцям щира християнська Віра, Надія та Любов.
Працює завжди по велінню честі, совісті, душі і серця. Робить усе, аби не зміліли, не стерлися в людській пам’яті подвиги і слава наших предків, наших сучасників, тих хто стояв на Майдані Гідності, хто всупереч усім небезпекам і труднощам зараз захищає честь, суверенність і недоторканість України. Чудодійна сила нектару із Карпатських гір живить її крилату мрію, багату уяву, свідомість. Щоб від серця до серця світлою стелилася широка і рівна дорога. А ще вона вірна і надійна, мудра дружина, двох синочків турботлива мати, молодшого брата любляча сестра і чуйна донька своїх літніх батьків.
Тетяна Череп-Пероганич – просто жінка-українка, яка з гордістю носить вишиванку. Скрізь її привітно зустрічають, знають, пам’ятають, шанують і поважають, серцем до неї приязно горнуться. Вона наша сучасниця. Живе у Києві. Постійно творить, мріє, наближає той час, коли неозора Україна вважатиметься не лише щитом захисту всієї Європи від непередбачуваних посягань сусіда, але стане гідною співучасницею світової спільноти, однією з держав, яка має що показати світові і в якої іншим теж є чому повчитися.
Перед нею життя стелило круті серпантини-стежини. Але наполегливо і цілеспрямовано вона йшла до заслуженого у суспільстві визнання і слави. Свій талант щедро віддавала і віддає улюбленій справі: перу і слову. Її цікавило усе: незрівнянна і мелодійна мова, одяг, багатовікова культура і мистецтво народу, традиції, побут, звичаї та обрядовість різних регіонів України, засади, пронесеної через віки православної християнської віри.
Тетяна Павлівна Череп-Пероганич давно вже стала відомою громадською діячкою. Як жінка, вона причетна до багатьох благодійних заходів, знана, як перекладач, поетеса, прозаїк, драматург і просто Людина. У неї до всього є своє відношення, участь, причетність, свій внесок і прагнення щось змінити на краще.
Не часто завертає на рідну Чернігівщину. Однак, при першій нагоді туди охоче їде. Інколи ночами їй сниться рідний хутір Тимки. 18 листопада 1974 року народилася тут, в селі Стара Басань, Бобровицького району. Тоді її батьки Павло Федорович та Людмила Олександрівна вчителювали в місцевій школі. Свою прив’язаність до улюбленої професії, любов до сільської дітвори, до рідної землі-годувальниці передали і двом своїм дітям.
Ще малою від рідних почула, як цією мальовничою місцевістю, колись пройшлися половці. Робили набіги монголо-татарські ординці. По цих землях проходив умовний кордон Київської Русі. Історичні записи зберегли сліди появи села на березі річки Басанки як слов’янського поселення від 1196 року.
Бувало влітку дітвора вимокала, купалась і загорала на її мальовничих берегах. І хтось із старших цікаво розповів дітям про будинок з мезоніном. Це унікальна архітектурна пам’ятка ХІХ століття. У доброму стані вона збереглася і до наших днів. Належала колись сім’ї київського лікаря Олексія Лескова, брата відомого письменника Микола Семеновича Лескова. Після революції добротний у селі будинок конфіскували і з часом передали під школу-інтернат. А ще її селом простягнувся унікальний гідрологічний заповідник «Старобасанський». Займає цей болотний природній масив чималу площу – 278 гектарів. До сьогодні в селі збереглася і діє церква Преображення Господнього (належить до Ніжинської і Батуринської Української Православної Церкви і слугує людям для буденних і святкових богослужінь).
З босоногого дитинства винесла теплі спогади про любов своїх земляків до народної пісні. Літніми вечорами, бувало, жінки злагоджено заспівають в одному кінці. А вже в другому її дружно підхоплять інші. Їхні соковиті голоси гарно сплітаються, справляючи враження, наче зараз співає усе село. А як тут гуляли весілля! Просто неба грав зведений духовий оркестр. До ранку веселився народ. На траві танцювали всі – і дорослі, і малі.
У червні 1992 року відмінно закінчила Старобасанську середню школу. П’ять років навчалася в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Далі успішно закінчила інститут журналістики. З головою поринула у вир життя. Її цікавило все – художні виставки, лекції, дискусії за круглим столом, музичні конкурси, концерти, театральні вистави на столичних сценах, кінопокази, традиційні фестивалі. Зустрічі з неординарними людьми, суспільно-політичні зміни в країні формували її як журналістку, перекладача, громадську діячку. Згодом до неї прийшло й літературне визнання. Вона стала авторкою кількох книг: «Ідуть дощі», (видана в Прилуках «Стиль». Предмову до неї написав Олександр Астаф’єв); «Берег любові» (з передмовою Дмитра Головка, Київ, «Дія», 2012); «Із саду – дві стежини» (передмова Юрія Пероганича, Київ, «Дія» 2012); «Осінь дорослої жінки» (2016). В жовтні цього року на камерній сцені імені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка в Києві з небувалим успіхом пройшла моно вистава «Я – Квітка Цісик. Туга за Україною». Авторкою і сценаристом її стала Тетяна Череп-Пероганич. Постановку вистави успішно здійснив режисер Валерій Невєдров. У головній ролі Квітки була задіяна артистка Вікторія Васалатій. Постать Цісик унікальна. Це видатна талановита американська співачка з міцним українським корінням (її батьки Іванна та Володимир Цісики походили з Коломиї, Івано-Франківської області). Це вона, юна і талановита вокалістка підняла світовий престиж української ліричної народної пісні, думи і балади і пронесла його через усе своє недовге життя, знайомлячи цивілізований світ з культурним надбанням народу України.
Тетяна Павлівна Череп-Пероганич стала членом Національної спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців України, лауреатом національних і міжнародних літературних премій. Як найдорожчу сімейну реліквію вдома вона зберігає вишитий матусею рушник. У 2011 році вдруге вийшла заміж за Юрія Пероганича. Через рік йому народила молодшого синочка Богданчика. Разом з чоловіком у 2013 році заснували мистецький веб-портал «Жінка-Українка». У культурному просторі України він став знаковою подією і одразу привернув до себе увагу численних шанувальників літератури, культури і мистецтва.
18 листопада – Ваш день, Ваше свято. Ви заново відкриваєте нову сторінку своєї жіночої зрілості. Чисту, незаповнену новими добрими справами. І словом і багаттям яскравих задумів, світлих ідей та мрій, до яких вам ще належить наполегливо йти. Від щирого серця бажаємо нових успіхів у Ваші зоресяйні – 43. Ужинків Вам рясних, мужності й сили, нев’янучого кохання, наснаги і творчого горіння. Хай Всевишнім святяться усі Ваші добрі задуми, корисні і потрібні людям починання і справи, а під покровом Пречистої хай Україна вистоїть і переможе в нелегкій борні. У Вашім серці хай ніколи не змовкає народна пісня. За все зроблене, варте пильної уваги, хай люди й далі віддають Вам свою шану, повагу, уклін і заслужена слава хай на життєвих дорогах завжди знаходить вас.
Марія Конкіна
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.