Трикутник. Аксіома любові до слова

Думки трьох в багатозначності світу поезії, вражень та сприйняття коливуються від аксіоми до теореми. Складність задачі у її відсутності – просто бери і читай…

«Трикутник» витримав емоційну напругу трьох поетичних вихрів, трьох стихій і залишився у своїй конфігурації. Ми ризикнули поєднати не лише наші творчі стосунки, а й поезію, яка настільки різна у своїх проявах, що схожа на кліматичні пояси землі – від арктичного до екваторіального. Про спільність важко говорити, але вона є, і, в тому, що ми прагнули створити збірку (для читача, звичайно) «автономного» характеру. Вдалося, гадаю, хоча ми склали разом не сумісне. До речі, такий процес поєднання різнорідного критики називають еклектикою. Тому напевно зона трикутника обрамляє нас і утримує в потрібній площині. Ми були щирі у пошуках спільного доробку, об’єднані одним задумом – поділитися з іншими тим, що ми творимо. Не варто визначати, яка вершина краща. Ми бажаємо читачам знайти щось для себе у кожному із кутів трикутника: задуматися з нами, порадіти, помріяти, посумувати, і подумки сказати: «Світ поезії неповторний!»

Валентина Костьо

Чим для мене був вечір презентації збірки поезій “Трикутник”? Новим досвідом командної творчої роботи, особливо загадковою атмосферою, коли передзвук і передчуття слів у повітрі створюють дивний сплав переживання, впевненості у тому, що робиш, ламання власних стереотипів, повну самовіддачу, контроль і разом з тим – легку імпровізацію.

Кожен поетичний твір, підкріплений музикою, не дивлячись на те, що я сама була учасницею – вводив у своєрідний транс, повне занурення у настрій ліричної героїні, яка упізнано виринала трьома гранями характеру, то тут то там створюючи острівки емоційного посилу – на хвилях буденної реальності.

Дуже надіюсь, що бодай частково ми донесли до слухачів справжність власних переживань, розвіяли міф про нецікавість читання і залишили своєрідний післясмак. По крайній мірі, мертва тиша і повна концентрація слухацької уваги, разом із позитивними відгуками опісля – стали цьому частковим підтвердженням.

Вдало підібрані музичні твори класики, танго та деяких саундтреків – значно посилили настрій кожної поезії, і за це несамовито дякую сестрам Мар’яні Світельські і Вікторії Чепак. Дівчата, ви дуже молодці!

Звісно, залишається дивним, особисто для мене, певне ігнорування мистецьких подій подібного роду так званими “митцями”, які надалі полюбляють булькати у власному соку, та більшістю людей, які вважають себе елітою міста. (Не маю на увазі тих, хто справді не мав можливості). Але… краще хай прийдуть ті, кого дійсно цікавить мистецтво. А свідоме ігнорування чужих успіхів не означає їх відсутність.

Ще раз дякую Світлані Кедик і Валентині Костьо за те, що розділили зі мною книжку)
І, звісно, своєму чоловікові, Юрію Тесличко – за те, що озвучив наше дійство і підтримав.

Все було супер

Здена Тесличко

Аксіома любові до слова. Сповна озвучені корективи особистісних догм і правил вписаних у стиль життя суспільства. Порушуючи домисли ми віднайшли стики там де зазвичай простір вважають пустим бо матеріальний світ визначений хімічними сполуками, молекулами, атомами…

То як же накреслити трикутник у світах найвищих, та так, аби його голограма була видною тут – на Землі?

Духовний світ кожного з нас сповнений загадками та невід’ємною часткою чогось більшого ніж просто людина. Вихрі переживань, емоцій, мрій як найчастіше лягають на риму, часом музикою, часом малюнком, уявою, що здатна пробудити найтонші вібрації. «Трикутник» – це і є вібрації жіночої душі. Поєднавши непоєднане, ми створили свою власну аксіому любові до слова.

Презентаційний вечір виявив найтонші грані, сторони, ребра, бедра, кути… тої спільності, що виокремлює нас трьома неординарними особистостями, позаяк кожна людина то є окремий індивід.

Світлана Кедик