Сповідь сина розкиданого по світу народу

У січні 2018-го у видавництві «Гражда»  в Ужгороді (редактор Іван Ребрик, коректура Галини Тамаровської, художньо-технічна редакція Андрія Ребрика, передмова Василя Горвата) вийшла у світ нова книжка 30-ти річного автора Миколи Бурмек-Дюрі «Щоденник молодого рома-мандрівника».

Це соціально-побутовий роман, психологічного плану, своєрідний багатогранний колаж, який розповідає про долю народу, розсіяного по світу. З ромами ми зустрічаємося щодня: на вулицях,у магазині, на ринку, в поїздах і автобусах, у підземних переходах метро… Наш звичайний світ вони сприймають у іншому вимірі, аніж ми. Водночасі живемо, закохуємось, працюємо, творимо, але сприймаємо життя по-різному. Молодий юрист ром спробував розповісти про долю ромської общини села Великі Ком’яти на Виноградівщині. Він запропонував читачам свій щоденник, який вів з дитинства. Кожна розповідь, окрема історія, що має свій початок і завершення. Читається легко, з інтересом. На 183-х сторінках сповідь людини, яка прийшла у світ вагою 1 кілограм 100 грам. Мати  Хмаринка (а в молодих циганок справді дивовижні імена: Роса, Йолка, Зоринка, Граца…) зуміла зберегти життя сина, якого назвала  Феліксом. Юнак розповідає про своє враження, винесені з дитинства, коли втратив сестричку Зерну, у якої виросли крила і вона відлетіла на небеса. Оповідає як жебракував, без грошей добирався з матір’ю до Києва, як при святих храмах просив милостиню. Підлітком їздив на заробітки, мріяв про навчання. 15-м став 5-ти класником. Після закінчення школи успішно склав ЗНО і подав свої документи у 3 вищих навчальні заклади. Цікаво описує юнак, як члени приймальної комісії Карпатського університету імені Августина Волошина збіглися, щоб подивитися на нового студента з ромів. Вони охоче з ним фотографувалися, наче він був прибульцем з іншої планети. Не просто вживався в студентське життя. Півроку прожив у комірчині, поки сам ректор не натрапив на нього і не розпорядився поселити в 25-му блоці. Однак бажання здобути вищу освіту перемогло людські осуди. Самостійно написав дипломну. Успішно її захистив. Став дипломованим юристом-правозахисником. Був учасником помаранчевої революції. Доля юнака стелилася не гладко. З дідусем Ласло Ласловичем Дюрі влився в волонтерський рух.

– Лачо дівес,  ромале! – вітався дідусь  з таборянами. – Добрий день! І текла розмова напередодні Міжнародного дня ромів про життєві негаразди, труднощі та окремі досягнення, яких домоглися.

У 17-ти селах Виноградівського району проживають роми. Зі своїми наболілими проблемами вони звертаються  до молодого юриста Миколи Бурмек-Дюрі. І він прагне по можливості допомагати всім, кому потрібна його допомога. У своїй сповіді  юнак навів багато цікавих прикладів, що поглибили наші поняття про ромське бачення світу, звичаї, традиції та культуру цього мандрівного народу. Описав як на похоронах бабусі молодь заводила ігри «фечеги», в якій беруть участь одні юнаки та «яма» де хлопця, що потрапив до неї, витягує дівчина, яку він вибирає. Цікаво юнак описав бувальщину, коли помер старий Жолудь. Залишив він молоду дружину Райдугу та 16-ти річного сина Дорія з великими боргами. Сім’я   оплакувала небіжчика якого втратила, а люди його борги, які вже їм не поверне (гроші за проданого коня, 100 позичених гривнів, ковальського молота, зданого як металобрухт тощо). Молодий Дорій з ганьби вирішив вкоротити собі віку і подався до озера. Його нагнав зрілий чоловік з довгим чорним волоссям та страшними ранами на обличчі, це був Поганий настрій. Він порадив юнакові укоротити собі віку. Але звідкись появився інший незнайомець Страх. Той нагадав йому, що мати втратила чоловіка і не витримає ще втрати сина. Однак юнак заліз на дерево. Під його вагою зламалася гілка і він упав. Гарна золотокоса дівчина Радість    від краси якої можна було осліпнути йшла йому на зустріч і сказала: «Жодні земні біди не варті того, аби вкорочувати собі віку».

У селі Веселухи жив дивовижний коваль Пекель. Високий, ставний, дужий. Не одна молодиця задивлялась йому в слід, але він жартував: «Моя дружина – сталь, наші діти – ковані вироби». Якось у село заїхав вельможа, поцікавився де б міг тут переночувати. Коваль відповів, що в кінці вулиці корчма де його смачно нагодують і приютять. Коня ж попросив залишити до ранку. Знесилена тварина відпочине, а він йому перекує підкови. Цілу ніч трудився коваль з родинного золота зробив чотири підкови на яких красувалися написи «золото з родини Пекеля».

Вранці вражений пан забрав свого скакуна і захотів розплатитися з ковалем за роботу. Той відмовився від плати. Нічого іншого не залишалося пану, як на своє весілля запросити  коваля. Прийшов він не сам, а з кумом Зубом. Той йому позичив свої штани на Пекелю вони сиділи як вилиті всі гості стали цікавитися, де їх  коваль замовив, придбав. Зуб не витерпів, він дуже позаздрив ковалю і заставив прилюдно скинути позичені штани. Після цієї ганебної історії Пекель ніколи не брав чужих речей, а користувався лише своїми.

2016-го року вийшла друком книга Миколи Бурмек-Дюрія у співавторстві з Дюрі Ласло Ласловичем «Вікно в минулі роки». Зараз світ побачила ця  друга книга молодого автора накладом 500 примірників за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», що започаткувало Ромську програмну ініціативу «Рома України». Вона знайде свого читача. Подарує йому нові відчуття і враження, збагатить відсвітом мандрівного життя ромів. До її обкладинки вдало використана графічна робота Вацлава Фіали (1896-1980), який  у 30-х роках ХХ століття неодноразово відвідував закарпатські пленери і намалював постать молодого цигана з густою, кучерявою шевелюрою, яка вибивається з-під капелюха. Сидить він на землі і його натомлені ковальські руки відпочивають: одна лежить на коліні, а інша – на лівій нозі, а погляд ширяє далеко за горизонти нових незвіданих земель, куди проситься його душа у мандри.

 Марія Конкіна