«В рядках – свобода слова, між рядками – свобода мовчання»

Чи вартує переповідати оповідки про промовця?  Чи вартує підіймати з-під  буденного пилу споконвіку знану істину? Чи варто  стукати в двері, що не зачинені?…

Чи варто задавати питання, яких насправді немає, позаяк і світу ілюзорного не існує, але є нічого. З «нічого»  «ніщо» лише й буде. Проте, факт не у відсутності, а у єстві.

Від 10-ти заповідей Мойсея до трилогії про брутальний секс – так охарактеризовують еволюцію книжкових вподобань, що  показує розвиток людства, наші цінності та пріоритети в певний час. На скільки модними є «вітаміни для душі»? Власне, вислів почула від письменника Мирослава Дочинця, на зустрічі з пооцінювачами його творчості. Схоже, автор розподілив життя на межі та категорії, час та межичасся надавши кожному «життєвому сезону» особистісного характеру, норову, забарвлення. Статусні тези, зіркові міркування, інакшість алегорично дозволяють йому піднятися  вище. Але вершина, по небесній сутності своїй – безмежний простір, що не дає зробити крок ані направо, ані наліво, тільки вгору. Безперечно, падати в гору – це талант. Але варто усвідомлювати, що кожна людина, яка приходить у цей світ і не цей також, має власний талант, власні категорії, «вітаміни для душі» та потребу ними поділитися з іншими, власну панацею… особистісного Бога чи то з маленької, чи великої літери, власне слово, власний початок і кінець.

Кажуть, що його творчість широко обговорюють; кажуть, що його книжки у топових позиціях рейтингів книгарень; кажуть,  його книжки заповнюють важливу лакуну «духовного наративу» української літератури; кажуть…

Сьогодні відносно, багато говорив він, говорив тими категоріями, якими здатні мислити пересічні люди, говорив рівно так, як пише – по-своєму канонічно. Наголошуючи на тому що увесь він не стоїть зараз перед аудиторією, а лежить на сторінках своїх книг  та доносить мудрість між рядків. І якщо правда у кожного своя, то істина єдина. Єдина неподільна і в той же час захована у кожній людині.

У чому тоді талант Мирослава Дочинця?

У вмінні любити себе.  Ну, звісно, якщо ти себе не любиш, то як тебе полюблять інші? Адже мудрість – практична і приносить добрі результати.

Будиночок у горах, а може на березі моря – мрія  чи не кожного письменника. Тільки от, де межа між роботою і творчістю, між потребою і бізнесом, між собою мамою, батьком… і собою, як висловився Мирослав Іванович, «олівчиком Бога»? Мовляв Бог, не придумав найкращої формули, як передавати Себе через слово. Звісно, кожен з нас має своє призначення і якщо впродовж життя ти усвідомив його значення  та прийняв, отже реалізував себе, як особистість, віднайшов як чашу, що наповнюється знову і знову, ніколи не пустіє, але й не переливає – своєрідний грааль, така собі сполука радості та успіху, що в свою чергу дарує спокій і рівновагу.

Посьорбуючи «чарівний напій» Мирослав Дочинець й надалі переписує одвічну мудрість перекладаючи її на мову доступну пересічним людям. Таки «вітаміни для душі потрібні». Тільки от рецепт у кожного лікаря свій. Тай, зрештою, ти сам собі лікар.

Зустріч з Мирославом Дочинцем відбулась в центральній районній бібліотеці Виноградова 12 вересня 2018-го.

Світлана КЕДИК