У вічному дозорі земної краси

У Вилоцькому культурно-просвітньому і духовному  центрі «Червона калина» відкрилася виставка Заслуженого працівника культури України, фотокореспондента газети «Прикордонники України», визнаного професіонала художньої фотографії, прапорщика Григорія Петровича Кравця (4 травня 1936 – 13 жовтня 2004 ).

В кожній людині живе потреба виразити своє захоплення, свіже враження, щире відчуття, з кимось поділитись своїми думками, розповісти про те, що запало в душу, сколихнуло її, викликало певні враження і емоції. Навколишній світ і час, в якому живемо, вершимо свою долю має свої злети і падіння, проблеми, які нерідко стають на заваді просування до поставленої мети. Очевидно, так і зародилося мистецтво, що виокремилося в напрямку – живопис, скульптура, гончарство, ткацтво, поезія, проза, драматургія, музика… Випадково побачена розквітла весняна галявина шафрану чи західна заграва осіннього лісу, гармонія неповторних барв, які ви ще не осмислили, але пережили зупинили вас. І цю неповторну мить, магію відчутного природного дива захотілося зазняти на фотоапарат. Що вас вразило? Чийсь задумливий погляд, жест руки, будиночок лісівника, освітлений західними променями сонця чи наближення вечору: але фотографія знята, ця мить зафіксована на плівку. Крок за кроком зростатиме ваша майстерність, наближатиме вас до коридору затемнення далеких зоряних галактик, вражаючої сині небес, швидкоплинного життя… Згадаймо, Василь Пєсков присвятив фотографії загадковому світу тварин. Юрій Сенкевич відкривав телеглядачам невідому нам планету Земля. Жак-Ів Кусто, який із судна «Каліпсо» роками вивчав умови життя світового безмовного океану і 25 червня 1997-го на 87-му році життя назавжди залишив своє улюблене заняття – стихію підводного світу, та зібраний найцінніший матеріал про його загадкове існування. Хтось заглядає в таємниці будови ДНК, вивчає ланцюги людських хромосом, форму і розміри травм, отриманих організмом; у зародку ембріону визначає майбутню стать ненародженої дитини… Хтось знімає пейзажі, дивовижні витвори природи, неповторні  шедеври мистецтва, архітектури, художні портрети, загадкові історичні місця, життя диких племен, схоплені миті невивченого світу тварин.

22 роботи Григорія Петровича виконані у чорно-білому кольорі. На них проступають підмічені у природі фотографом вражаючі, часом рідкісні явища, неповторні моменти, вагомі події, заворожуючі уяву людини, схоплені чутливі миттєвості життя і поведінки тварин у вільному середовищі. Щось недоторканно чисте, у свідомості зорового поля фіксує наша увага. Розум – своєрідний інструмент кожної особистості. Набута за життя виваженість і мудрість це – томографія людської душі. Рівновага між ними дає кожному з нас гармонію відчуттів. Вона формує наші думки, враження, які народжуються у підсвідомості і вже самостійно сприймаються як переконлива істина.

Народився Григорій Петрович у селі Соснівка на Київщині. Мав 5 років, коли з батьком повернувся з рибалки, а на завтра почалася війна. Пережив окупацію. Бачив запеклі бої за Дніпро і землі Київщини.  Жив і спав у землянці, бо всі сільські хати були зруйновані війною. Запам’яталися йому важкі повоєнні роки. Тоді допомагав батькам відбудовувати господарство. Разом з дорослими переживав небувалий підйом ентузіазму і бажання зажити краще. Успішно закінчив Київське художньо-ремісниче училище. Призвався до війська. З фотоапаратом «Зорький», «Смена», «ФЕД», «Зеніт», «Київ» не розлучався ніколи. Вдалі фотографії надсилав у армійські газети та журнали. Так став фото кором видання «Советский пограничник». Часті відрядження у різні кінці колишнього Союзу дали йому невичерпний досвід і вміння бачити в людині головне. Від цих поїздок залишився багатий архів фотографій. Це дало йому змогу випустити фото повісті «Тропою мужності», і «Застави у Прута» з доповненням перевидавалися двічі. Потім вийшли з друку фотоальбоми «Вірність кордону» та «Вартові кордону». Користувалися вони великим попитом у прикордонників і стали рідкісним подарунковим надбанням.

Був одружений. Надійним тилом його була дружина Олена Миколаївна. Працювала зубним техніком і залишалася берегинею родини Кравців. Мають двох дочок Наталію і Людмилу. Обидві у військовому званні підполковника. Дівчата позакінчували Львівські виші. Одна працює у військовому госпіталі, друга – працівник служби комітету державної безпеки України. У Кравців троє дорослих внуків і правнучок.

Доля відміряла цій невтомній людині і життєлюбу 68 років. Була в нього хороша звичка: кожному солдату та офіцеру, якого зняв, обов’язково дарував фотографію. Тепер уже діти та внуки – захисники Вітчизни, зберігають ці фотографії, як доказ героїчної біографії своїх дідів-батьків і близьких рідних як пам’ять  про вірну службу Батьківщині.

По собі Григорій Петрович Кравець залишив багатий фотоархів. Він міг би послужити основою сьомого фотоальбому. З них – 22 знімки потрапили на Закарпаття і молоді прикордонники, що служать на Виноградівщині мали нагоду їх переглянути.

Найулюбленіша пора року, знята у Карпатах фотографом – зима. Горді ялини, круті скали під пухнастою ковдрою снігу; не проторені людськими ногами стежки; берізка, що виросла на скелі і невідомо звідки черпає життєдайні соки, але наперекір усім вітрам тягнеться до сонця. Вражаюче зняті дикий кабан, який вибрався з нори; олень, що вийшов до водопою; скалисте урвище, підмите бистрими водами швидкоплинного Прута; дивовижні витвори природи, які нагадують людський силует та похилену голову гордого птаха; пелікан, який вибрався на крутий берег і невідомо, чи хоче пірнути у водяну глибінь, чи намагається злетіти у небесну височінь. Приваблива білочка у дуплі, яка  з цікавістю спостерігає за життям у лісі; клишоногий ведмідь, який несподівано вийшов на галявину, аби поласувати малиною  та медом. Скільки грації у лебедя і лебідки, які в зимову пору головами притулилися одне до одного і створили сердечко – оду своєму коханню. Вражаюче виглядають грибна поляна – підберезовики, які стали б мрією любого грибівника і три сосни, які виросла з одного кореня і ця єдність дає їм можливість протистояти всім природнім стихіям… Кожна його робота – окрема фото розповідь. Живе вона своїм самостійним життям. Кожний глядач прочитає її по-своєму, відчує її глибину, переживе радість зустрічі з прекрасним дивом природи, але байдужим не залишиться ніхто.

Хочеться подякувати організаторам цієї виставки, зокрема керівнику центру «Червона калина», ветерану-прикордоннику Василю Осадчуку та рідним фотографа старшого прапорщика прикордонних військ Григорія Кравця за надану чудову можливість познайомитися з творчістю непересічної людини, у фотооб’єктиві якої, як у вічному дозорі назавжди збереглася дивовижна і вражаюча краса рідної землі, неміліюча любов до мальовничої природи і свого народу, з яким жив, втілював свої задуми, щоб залишити нерозривний зв’язок поколінь. Його фотографії передаватимуться від батьків внукам як родинна цінність, жива ниточка людської пам’яті.

Марія Конкіна