Мої спогади про Лесю Українку

Звичайно, у  шкільні роки  Леся Українка не викликала у мене особливого інтересу.

Яка «Лісова пісня», коли є Уельс, Бредбері, Стругацькі, 25 томів сучасної наукової фантастики? У перші студентські роки я більше шукав, наскільки це було доступно, «необов’язкову» літературу – Бодлера, Метерлінка, разові публікації  Беккета, Кафки, Йонеско. Мене навіть прозивали «модерністом».  Але на третьому курсі філфаку твори Лесі Українки, що поробиш, знову доводиться перечитувати. Програма.  І от. Я відкриваю самий початок феєрії  і з перших же речень відчуваю просто девятибальний шок! Який Метерлінк, який Верхарн? Багатоплановість смислів, сюррельні візуальні образи й деталі!  Нічого потужнішого в  модерній поетичній драматургії просто не було і нема!   У світовому масштабі. Відтоді моя думка як фахівця не змінилася. Я відразу перечитав усі драматичні поеми, кожна з яких – окреме відкриття. Одна із них – «Одержима» – настільки вразила  феноменальним збігом меседжів (як тепер кажуть), що я тоді самостійно написав статтю. Стаття на той час не мала жодних перспектив публікації, ні як тема для курсової чи реферату. Тому що йшлося про центральний євангельський  сюжет і тому, що йшлося ще про повість замовчуваного хоч і публікованого Леоніда Андрєєва «Іуда Іскаріот». Подібні речі могли писатися тільки в шухляду.  

«Одержима» написана 18 лютого 1901 го року, Андрєєв остаточну крапку у повісті про Іуду поставив 25 лютого 1907 року. (Дату народження Лесі нагадувати не буду). В обидвох текстах йдеться про тему зради Учителя, зради з боку всіх учнів і послідовників, які у відповідальний момент не захистили Ісуса. Причому фрази в обох творах настільки подібні, наче їм диктувала одна й та ж муза. Для порівняння.

 «Одержима»:

… у мене на чолі немає плями!

С т а р и й

А в кого ж є?

М і р і а м

У вас, у всіх у вас!
Усі ви допустили, щоб Месія
кривавий викуп дав за ваші душі.

І вам прийнять його було не тяжко?
Віддячились ви, правда, хто сльозою,
хто щирою до ворогів любов’ю…

С т а р и й

Він сам казав нам ворогів любити.

М і р і а м

А ви й зраділи! так вам безпечніше:
душа врятована та й тіло не загине!

«Іуда Іскаріот»:

 – Як же ви дозволили це? Де ж була ваша любов? Ти, улюблений учень, ти – камінь, де були ви, коли на дереві розпинали вашого друга?

– Що ж могли ми зробити, поміркуй сам, – розвів руками Фома.

– Ти це питаєш, Фомо? Так Так! – схилив голову набік Юда із Каріота і раптом гнівно накинувся: – Хто любить, той не питає, що робити! Він йде і робить все. Він плаче, він кусається, він душить ворога і кістки йому  ламає! Хто любить! Коли твій син потопає, хіба ти йдеш в місто і питаєш перехожих: «Що мені робити? мій син потопає! » – а не кидаєшся сам в воду і не тонеш поруч з сином. Хто любить!

Петро похмуро відповів на шалену мову Іуди:

– Я оголив меча, але він сам сказав – не треба.

– Не треба? І ти послухався? – засміявся Іскаріот.         

І таких неймовірних паралелей у «Одержимій» і «Іуді» дуже немало, назбиралося було на цілу статтю.   У світі і в країні, де жили Андрєєв і Леся Українка, відбувалося переосмислення звичних речей, яке не оминуло й біблійну тему. Персонажі далеких одне від одного авторів заговорили подібними фразами…

Зображення від Руслана Тремби

Василь Горват