…у кавовий запах пестощів

Літогляд…у кавовий запах пестощів

…у кавовий запах пестощів

Отже, «Етимологія щастя».

Істина слова щастя.

Це та життєва стратегія, яку ми формуємо самі і розуміємо кожен по-своєму.

Нікому докорити, нікого посварити… хіба що себе за відчуття, що пригнічують, а не дають  стан піднесення.

Можливо це просто біохімічний склад нашого мозку? Адже гормони мають великий вплив на людський організм.

Та разом з тим людина здатна формувати сполуку, так званий еліксир, що дарує шквал емоцій. Різні фактори, різні чинники сприяють нашим органам відчуття: від дотику до фантазії. І певно, що найбільшою ерогенною точкою  в організмі людини є її мозок…

Днями вийшла друком моя книга есе (поезій в прозі) «Етимологія щастя» з підназвою «Думки заміжньої жінки».

Я можу повертатись до неї знову і знову в якості читача, ба час  автора минув. І зараз я тримаю в руках видання, що спантеличує мої чуттєві рецептори з новим світобаченням, новим сприйняттям.

Ось такий він вплив паперу  та запаху фарби.

Мій маленький і разом з тим значущий  авторський успіх, став можливим завдяки директору видавництва «Український пріоритет» Володимиру Шовкошитному. Ця людина вміє дивитись глибше. Саме тому книги, що виходять друком в «Українському пріоритеті» справді мають історичний, національний, моральний, духовний, науковий, художній  потенціал з штемпелем «загальнодержавний пріоритет». Мені приємно, що стала частиною цього інтелектуально-творчого світу. Дана подія  не виокремлює мене серед загалу, а ставить переді мною вищу планку до якої маю дотягнутись.

«Етимологія щастя»  набувала ознаку  повноцінної книги впродовж тривалого часу, 4-5 років щонайменше. Це направду пережиті миті викликані різними  життєвими подіями та інтерпретованими через власну філософію світобудови, розуміння Бога, розуміння людської сутності.

Головна героїня є прототипом кожного Читача, який візьметься читати й не суттєво чоловік це чи жінка. Адже Любов статі немає. «Етимологія щастя» це моя особиста Біблія, яка розкриває секрет народження Бога в мені. Нічого особливого, але коли візьмеш до рук книгу Ти, то записуватимеш особистий код Любові. На виході думок отримаєш не менш експресивне  «видання»  сповнене емоцій та глибинних духовних пізнань.

Якщо можна використати словосполучення  «еротика Духу» то це саме та ознака, що дає відчуття духовного оргазму.

СПОКІЙ

Ще трішки і я порушу спокій засліпленого сонцем неба. Розмалюю променями день, а далі вмощуся на коліна вечору і просто буду сидіти. Вечір зненацька торкнеться моїх плечей, залізе долонями під майку аби в черговий раз полоскотати тишею тривогу. Налите в склянки червоне вино липко засохне на вустах такими солодкими думами, такими ніжними мріями. А я сиджу. Зелена трава стелиться ковдрою попід босими ногами, вітер тріпоче в волоссі розплітаючи домашню косу, голуби на стовбурах старого горіху малюють шляхи високої такої незвіданої голубиної любові… Невже це літо!? Невже знову літо саджає у серці тепло!?
Лягаю. Лежу, небо дивиться у мої карі очі – вечір, вірніше надвечір’я.
Спокій.
Спиш? – питає.
Не сплю – подумки відказую.
Він ловить сп’янілу усмішку на моїх устах та лягає поруч. Дуже близько лягає. Між нами тільки спокій. І зовсім нічого, що краплини терпкого вина розтікаються по тілу, по його тілу під впливом бурхливого припливу мене. Накочуюся на нього хвилями та хвильками, шукаючи облюблені камінці у дотику шалено вологої трави – роса. Вечірня роса сіє між нами спокій ніжно затиснутий у сплетінні наших закоханих пальців.

І нічого дивного в тому немає, що ілюстрації сповна дорослого змісту відтворила місцева письменниця, художниця Валентина Костьо. Це  не просто художній погляд, це істина щастя в собі, як у жінці, як у людині, котра малює особисте виписане чужим. Ми споріднились  доповнивши уяву одна одної.

Не має дивини й того, що над обкладинкою працювала моя  19-ти річна донька Вікторія. Перед тим, як зорганізувати загальну картину, вона перекинула поглядом кілька сторінок і запитала: «Тут багато кави є?»

– Так.

– Готуй каву.

Я одразу й не збагнула хід її думок, але довірила дитині відчуття дорослого вже сформованого світу, більше того, рідної матері.

«Чорний фон, –  як каже Володимир Шовкошитний, –  насправді  не траурний, як більшість звикли його вважати, це колір глибини…»

 От я і занурилась: у кавовий запах пестощів, у першоджерело потіхи, у рай і божественні квіти пізнання… у людське, але не від людини, а від Духу.

ЕТИМОЛОГІЯ ЩАСТЯ

Етимологія щастя всупереч усім канонам досяжна людині у засвітах її мрій. І гормони тут ні до чого. Ані гіпокамп, що здатен пам’ятати і присвоювати штампи емоцій: миловидності, ореолу бажання, хотіння, любові, відчуття…
Відчуття потрібності себе у собі, себе у світі, світу в собі, світу для себе і того начала, що вміє жити, радіти життю та дарувати радість іншим. Іншим тим, які складають Всесвіт твого «Я». Той БОГ, котрий живе всередині тебе, ніколи не диктує правила і канони, лише дає вибір намалювати, чи то написати, бодай окреслити найсуттєвіші миті буденності, що складаються з мізерних дрібниць. І коли той зоряний пил з метушні і турботи про день завтрашній притрушує суть сьогоднішнього, і все за для того, аби відчути насущність минулого, підсвідомо викарбовуєш мить спокою та рівноваги. Вона дарує умиротворення – зустрічати сонце у хмарному небі, впиватись дощем у відблиску місяця, торкатись снігу в полуденну літню спеку… що вже й казати за розквіт дерев осінньої пори, тоді, коли почуття набувають жовтогарячого присмаку…
Філіжанка кави, тепла чоловіча долоня, усмішка дитини, плин вічності в межичассі з усіма, кого ти любиш і хто любить тебе ні за що, просто так, бо вміє любити. Терпкість від кожного ковтка любові має природний гіркуватий присмак з усіма ранка ми, обідами, вечерями пережитих років. І, здається, крам буденної ейфорії за примарами фінансового спокою, якоїсь миті, долає тебе – літаргічний сон несумісності із зовнішнім світом відштовхує надію, наче лоно ембріон, на… на … на… щастя. І тільки дозволь собі заснути, як занадто реальний сон доводить просту істину – життя – оргазм, подібний серцевому нападу – почався і скінчився. Але його варто переживати, бо усе що було до і після немає ніякого значення, лише та мить, що відкриває сокровенне – вміння дарувати себе Всесвіту й приймати Всесвіт всередину себе. Ось вона формула щастя, проста і невиміряна часом, але – свідомістю людини – ЖИТТЯ – ЩАСТЯ.
Сьогодні, і завтра, і після завтра і… створюю абревіатуру Творця у собі. І не маю взамін нічого, окрім того, що люблю, живу, радію життю та дарую радість іншим. Іншим тим, які складають Всесвіт мого «Я».
Філіжанка кави, тепла чоловіча долоня, усмішка дитини, плин вічності в межичассі з усіма, кого ти любиш і хто любить тебе ні за що, просто так, бо вміє любити…  

Світлана КЕДИК

Народилася 24 січня 1981 року поблизу міста Виноградів) – українська письменниця, авторка поезій з вишуканим присмаком еротизму, філософських есе та прозових творів, казок для дітей. Дипломантка конкурсу Коронація слова 2011 в номінації «Романи» за збірку казок “Зірочка”. Лауреатка “Сорочої премії” ім. Петра Сороки (2021) в номінації “Денникова проза” за книгу “Етимологія щастя” Засновниця та редакторка культурно-мистецького інет-видання “Виноградівські Вогні”. Авторка книжок: «Світ Добра» (Карпатська вежа», 2012); «Етимологія щастя» («Український пріоритет», 2020); Співавторка: «Трикутник» («Лілія», 2017)

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва