Поділитися з вами я можу тільки собою…

Ніколи не думала…

Ніколи не кажи «ніколи».

Не кажи «не думала» акцентуючи увагу на частці «не».

Завжди думала, що вигадки моєї уяви тільки мої. Виявилось – я сама не своя. У пошуках себе, що ототожнюється істині навчилась любити, любити цей світ, і не цей також, любити у цих світах людей і не(людей), створила власний Світ Добра, матеріалізувала його силою думки та її втілення, залюбивши всіх і вся до відчуття Щастя аби одного дня вималювати значення слова, вловити мить за не (існуючого) хвоста і не (втомленою) піти не(спати), щоб прокинутись у новому вимірі. Він за рахунком не 5-й  і навіть не (6-й). Це вимір мене. Вимір маленької, але значущої часточки Цілого…

«Бо істинне знання – це знання самого себе. Знати – значить бути» – таку не(релігію) сповідує автор книги «Вербальний всесвіт» Віктор Шовкошитний.

«Сьогодні, як і завжди, треба не проклинати темряву, а запалити свічку в своїй Душі…»

Безліч цитат у загнутих кутиках, десь заховані закладки. Хотілось читати з олівцем, аби списати не(написане) переписаними тезами світобудови, інтерпретуючи особистісне усвідомлення пронесене крізь життя, вилите через призму бачення структури божественної суті. І нехай езотерика  вивільняє вільні радикали буденності, але завжди у тих письменах, у плині сторінок є вияв людини, яка прагне  пізнати Бога в Собі, і пізнає.

Часом, впізнавала мотивації власних переконань, часом губилась в медитаціях уявних технік, часом губила кінці   в початках, але кожної миті ловила себе на думці – я це вже десь читала, я знаю хід його думок і простір, що таврує душу просвітленням не  вириваючи Світло із темряви, а запалюючи погляд світлом крізь темряву буття.

Дивні афоризми ілюзії і реальності сплелись, наче змії в розумінні того, чого розуміти не варто, адже цитадель авторського єства недоторканна. До неї не варто торкатись, ані вриватись, але спокійно увійти, мов у ріку, охолоджуючи свідомість від зайвого глобального потепління спричинене людським фактором забруднення. Амплітуда коливань, принаймні сьогоднішнього вечора, невпинно виписує помилки. Ти, наче, машина, оцифрована знаннями завчасно, кодуєш інформацію світобудови у займаних світах і не(займаних) також, аби пробудити цноту думок у штилі невибагливого механізму відбору – програма працює.

І все б нічого, але матриця, таки, жива.

«…Не шукайте того, чого тут  точно немає – прихованого сенсу» –  з цими словами звертається автор до Читача у передмові замість змісту розгортаючи Драму життя, як виявляється Хорса.

Останні 17 років. Сон свідомості. Спадковість. Про віру. Бог, віра, релігія. Супермісяць (із знаком оклику). Терновий вінець України. То як нам бути? Воїни Світла! Україна – це духовне братерство. Звернення Української Духовної Акадамеії Просвітлення. Хто ти? Із семінару «Тонкий план». Знову про Душу. Україна – це Європа. Нові можливості. Ви є Все! Самопізнання. Звіт про експедицію в Європу. Про еволюцію. Данина пам’яті. До учнів Академії. Національна ідея. Два гаранта. Інтелект. Спочатку була думка… Про вибір чи вибори…Знову про наболіле. Істина – в тобі! Про духовний досвід. Про вічне життя. Знову про Любов… Solo Amore! (Тільки Любов). Невесняні роздуми…Про зарозумілість. Банда. Ятрить душу біль… Про котиків і не тільки… На шляху Додому. Бути собою…. __________Будемо жити!

Приблизно такий фреш випиваєш словесно, чи вербально читаючи навіяну життям авторську мантру, себто книгу. Сьогодні 23 листопада 2020-го. Ніч. Початок заскочив мене зненацька, саме тоді, коли відкрила палітурку. Гортаючи сторінки поглядом 11 жовтня  поточного року. Вириваючи не(існуючий) час із своєї буденності, бувало засинала мирним сном на сторінках не згадуючи завтра загублені рядки. Просто в теорії, згідно написаного, час і простір – єдина субстанція без минулого та майбутнього, проте, з виміром – тут і зараз.

«Живи тут і зараз» – каже автор Читачу. От я і  сплю – тут і зараз, заради миті пробудження, що тут і зараз сповнить моє єство пізнанням себе, як частини Бога.

«Дивіться на себе всією Душею, слухайте себе всім серцем і хоч цього разу не дуріть себе, а займіться собою…»

Люби Бога всією душею. Люби ближнього свого, як самого себе –  ось така асоціація з рядком.

«Я Світло цього Світу, я Божественний Дух! Я живу в стані спокою, любові і злиття зі своїм духом. Я готовий до зсуву свідомості у Вищі сфери Буття! Я є той, хто я є!»

«Хто я?» –  другий з кінця матеріал  книги в якій не варто шукати того чого  там точно немає – прихованого сенсу. Виявилось, що сенс у відсутності сенсу живої людини, яка не боїться померти, бо точно знає, що душа вічна у синтезі з Духом; людини, яка як і всі ми, часом, не може заснути, бо з не(існуючого) минулого виринають спогади в яких аж ніяк не варто жити – аварія на ЧАЕС: горить четвертий блок, пожежники йдуть у Вічність, дзвінок із пекла: «на станції аварія, закрийте вікна, не випускайте дітей на вулицю!»; неспокійна стрілка дозиметра; доньки; евакуація; 7 років божевілля ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, стіни лікарень, втрата друзів і велика печаль за всім Сущим.

Тут і зараз – вразило глибиною болю та змістило паралелі світогляду, адже живий і досі, а значить – щасливий.  Тільки щаслива людина може вільно жестикулювати словами інтерпретуючи думку мисленням та способом життя. Та не подумайте, що рівень просвітлення за помахом чарівної палички, чи великого бажання стане на щабель вібрацій Всесвіту заучуючи чужу істину. Це чтиво вам доведеться вичитувати в собі не шкодуючи часу та плину сторінок, які місцями просто не (можливо) читати. Адже «Вербальний Всесвіт» Віктора Шовкошитного – це патріотична мантра Богу в людині, людині в Собі, Себе у державі Україна, Україні у Всесвіті.

«Поділитися з вами я можу тільки собою: тим, хто я є, що пізнав і усвідомив».

Рекомендую!

Світлана КЕДИК