Мистецтво і релігія

Витоки мистецтва лежать на тій стороні людської практики, в якій знаходить своє виявлення людська свобода. Один із перших, хто сформулював цю концепцію був французький археолог і історик Соломон Рейнак, який писав про виникнення древніх виробів мистецтва: «Ми зіштовхуємося з магічним виникненням  самого мистецтва, маючого на меті привернути відомого роду зачаровану тварину, якою живиться плем’я.»  Німецький дослідник первісного мистецтва Герберт Кюн те ж підтверджував, що мистецтво, як і релігія є шлях людини до розкриття вічної тайни божества.

Тому він з самого початку рахував, що живописні зображення древності були пов`язані з релігійним культом. Та перш за все це стало відокремленою діяльністю людини. Чому відокремленою? Я з більшою вірогідністю хочу стверджувати, що все-таки до релігійна епоха існувала і зародження мистецтва не мало культового відтінку, релігійної основи. Первісні люди не тільки неандертальці, а й ранні форми людського індивідууму мали інтелект. Можливо у зародковій формі, бо в первісному суспільстві не проглядається та людська, специфічна для кожної із форм свідомості, зрілість, що отримала інституційне закріплення в соціальному середовищі. Річ у тому, що можна говорити лише про взаємодію єдиного, цілісного (синкретичного) утворення, називаючи його духовним життям. Естетична і релігійна діяльність не були розчленовані і реалізовувалися  в міфологічно-обрядовому комплексі. Однак  із виведення цієї нероздільності не варто стверджувати, що один із цих видів діяльності виник з іншого. Задатки мистецтва і релігії почали виявлятися на основі соціальних потреб. Вони були не тільки відмінні, а й протилежні. Механізм естетичного бачення світу первісної людини автономно працював на відкриття постійно змінних факторів. Релігійність виникла з не усвідомлення творчого процесу теоретично, а як магічне дійство. Людина безпорадно сприймала свій дар творити, як втішаючись, так і лякаючись його. Напевно це була драма для первісної людини виявити в своєму єстві найбільшу таємницю. Надзвичайно довгий шлях розкриватиме вона себе, як творця. А допоки все в процесі,таємниця являє собою непізнане, викликає культ, поклоніння. Це і прив`язує людську свідомість до анахронізмів, що і пояснює релігійність як протилежність до напрямів розвитку мистецтва.

 Вивчаючи специфіку релігії, приходиш до висновку, що для того, щоб вища сутність стала предметом поклоніння для мас, її потрібно виділити в конкретній образній формі (скульптурне зображення, ікона і т. і.) І в цьому важливу роль відіграє фантазія. Фантазія в свою чергу виявлялася внаслідок нагромадження якогось досвіду вивчення, пізнання, аналізу. Та не настільки первісна людина була ерудованою, щоб її свідомість так досконало виводила сприйняте в твори мистецтва. Велика ймовірність наявності у свідомості уже сформованого механізму відтворення накопиченої несвідомо інформації, тобто інтелекту.

 Як мистецтво так і релігійні вірування і обряди в основі своїй несуть важливий фактор творчого переосмислення баченого, відчутого. Художня фантазія допомагає більш глибокому вивченню дійсності, навіть коли образи напрочуд фантастичні. Релігійна фантазія не просто створює видумані ілюзорні образи, а й обов`язково включає віру і поклоніння цим образам. На цю тему відомий німецький філософ Людвиг Феєрбах зазначив: ,,… мистецтво не видає свої творіння за щось інше, чим вони є насправді, тобто інше ніж твори мистецтва; релігія ж видає видумані створіння за створіння дійсні’’.

Естетичне відношення до світу так само як і релігійне включає в себе обов`язкове емоційне переживання. Напевно саме це дозволяє і мистецтву і релігії тісно тримати людську істоту у своєму полоні впродовж усього її існування.

Валентина Костьо