Угочанщина на межі століть (кінець XIX початок XX ст.)

Кінець XIX початок XX – це період великих економічних, науково-технічних та політичних потрясінь. Відбувались численні національно-визвольні рухи, що приводили до зникнення одних держав та створення нових. 8 лютого 1867 p. утворилась Австро-Угорська імперія, до складу якої входив Угочанський комітат (адміністративна одиниця, сучасний Виноградівський район). Ставши частиною нової держави, Закарпаття залишилось без права на власне самоврядування.

Але за 50 років існування імперії відбулись також численні соціально-економічні зміни, головною з яких слала промислова «революція», що радикально змінила «обличчя» цього регіону.

Не оминув цей процес і Угочанщину, що як і решта територій, поринула в активні містобудівні процеси. Значна частина пам’яток архітектури, що нині охороняються нашою державою, споруджені саме на межі ХІХ та ХХ ст. Архітектори цього періоду, прагнучи опанувати естетичні можливості нових будівельних матеріалів і будівельної техніки, іноді досягали значних результатів. Найяскравішим виявленням нових можливостей архітектури стало застосування щойно винайдених цементу, бетону, залізобетону та збірних конструкцій.

Технологічний прогрес та популярність освіти і книгодрукування підняли інтелектуальний рівень суспільства, що зробило навчання привілеєм навіть найбідніших. Ця тенденція посприяла будівництву численних шкіл та інших навчальних закладів.

В цей час будуються школи в Королеві, Хижах, Текові, Великій Копані, Чорнотисові та декілька шкіл в самому місті Севлюш. Не обминули і потреб дітей сиріт, для яких також був створений освітній заклад. В 1904-1906 роках побудовані корпуси нинішнього будинку для розумово відсталих дітей, що розпочав свою роботу в 1907 році. До цього закладу перевели дітей з міського будинку дитини і приймали безпритульних дітей та дітей з фізичними та розумовими вадами Угочанської, Мараморошської і Сатумарської жуп (комітатів).

Крім освітньої сфери активізувалось також заміське будівництво. Лише за кілька кілометрі від районного центру, на Затисянщині, збудований «панський» маєток родини Фогороші, одноповерхову будівлю в неокласичному стилі, а в 1896 колишній міністр сільського господарства Австро-Угорщини Ендре Дьордь обзавівся новою резиденцією в цій же місцевості.

Сакральна архітектура міста, також збагатилась одним новим об’єктом, а саме синагогою. Її будівництво розпочалось за ініціативи рабина Клайна. Спершу він побудував приміщення, які розміщені позаду головної споруди, а з часом – велику синагогу. Зазнавши численних змін за радянських часів, зараз вона повертається до початкового вигляду.

З розвитком науки і техніки покращувався і добробут населення та інфраструктура міст. Активно встановлювалось вуличне освітлення, проводилась телефонізація та електрифікація. Телефонний зв’язок зокрема, почав здійснюватись з 1916 року. Перші телеграфні відділення були створені в Хусті, Виноградові та Вилку.

Не менш важливим було прокладання залізниць, як місцевого так і міжнародного значення, а також залізничних вокзалів (Виноградів, Мукачеве). В 1871-1880 роках, прокладені залізниці, які сполучали Чоп – Берегово – Виноградів, Виноградів – Королево – Хуст – Тячів – Мараморош – Сігет, Королево – Сотмарнемет. Через напрям Чоп – Королево встановлювався зв’язок Закарпаття із закордоном (Угорщина, Трансільванія) та внутрішнім ринком. Не менш важливе значення в пасажирських та вантажних перевезеннях відігравала і вузькоколійна залізниця Виноградів – Хмільник. Крім розвитку залізниць намітились покращення і в дорожній сфері. Головна державна магістраль сполучала Ужгород – Берегово – Виноградів – Хуст – Рахів – Ясіня.

Тож можна сміливо стверджувати, що цей період для Угочі (Виноградівщини) став надзвичайно активним та продуктивним, багато в чому визначивши сучасний вигляд краю.

Валентина Горнецкі