У самих витоків!

 «Угоча не коронує!» – так, в свій час, заявляв про себе найменший комітат (адміністративна одиниця) Угорського королівства. Відповідна система поділу зародилась ще в X ст., за короля Іштвана V. Розширюючи свою територію, королівство поповнювалось і новими комітатами. Зокрема вже в XIII ст. на території сучасного Закарпаття існували нові утворення: Унг (або Ужанський; центр – Унґвар, сучасний Ужгород), Берег (центр – Береґсас, сучасне Берегове), Угоча (центр – Севлюш, сучасний Виноградів), Мараморош (центр – Хуст, пізніше – Сигіт, нині Румунія). Така система існувала досить довго і лиш після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні традиційна комітати були скасовані.

Уґоча в письмових джерелах вперше згадується в другій половині XII ст., як королівський мисливський маєток (угор. Ugocsai erdőispánság). У 1299 році королівський комітат набув статусу дворянського – з відповідними привілеями для місцевої знаті. На чолі комітату стояв ішан, що призначався на певний термін самим королем. Одночасно ішпани були і доглядачами головного замку комітату. У періоди посилення централізації повноваження голів комітатів істотно розширювалися, що призвело до появи нового титулу голови комітатського адміністрації – Феішпана або Головного ішпана, який призначав свого заступника – Віцеішпана.

Комітат Уґоча хоч і був одним з наймінюатюрніших з усього королівства, маючи лиш 1213 км², але одним з найбільш важливих. По його території проходив так званий, «Соляний шлях», по якому відправляли сіль з Солотвина по всій Європі. Охороняли його 2 могутні твердині, замки «Ньолаб» та «Канко». Існував і внутрішній поділ всередині самих комітатів. В Угочанському це були округи: Передтисянський (сучасний Виноградів), Затисянський (Халмеу, Румунія), Кіральхаза (сучасне Корролево).

Згідно з сучасними адміністративними кордонами колишній Уґочанський комітат включав Виноградівський, невеликі частини заходу Хустського та півдня Іршавського районів Закарпатської області, а також частину сучасного повіту Сату-Маре в Румунії.

Цікава легенда пов’язана з походженням назви Угочанський комітат, від назви невеликого населеного пункту Угоча (біля сучасного Сасова), що виникло десь у другій половині ХІІ століття. Коли роль центру зайняло Королево, село поступово занепадає, та згодом повністю зникає.

Народні перекази дають іноді досить незвичні, ба навіть фантастичні дані.Нібито поселення Углича – Угоча було на великому острові, що знаходився нижче сучасного мосту на Затисянщині. А заснували його втікачі від жорстокого феодала Дракули із Марамороського села Угля. Нібито на острові було зведено дерев’яну фортецю, оточену земляними валами та глибокими ровами. Завданням островитян було ловити викрадачів солі із Солотвинських копалень. Одного разу велика повінь змила все, що було на острові. Поселення Углича – Угоча зникло безслідно.

Так чи не так, а Угоча згадується вже в документі за 1313 рік у зв’язку з затвердженням Севлюського пароха Петра на посаді митрополита. Вдруге Угоча згадується в 1332-1337 роках у папській десятинній відомості як місцевість із власним священником.

В 1715 році від короля Угорщини Карла III отримав гербову печатку з круговим написом на латині «SIGILLYM COMITATYS DE YGOCHA», яка в 1837 році підтверджена королем Фердинандом V.

Герб на печатці являв собою іспанський щит, поділений на 4 поля. В кожному з яких зображено те, чим славився край. Це і гроно винограду (виноробство), риба та рак (багаті на рибу води річки Тиса), золотий жолудь із зеленими стеблом та листям (густі дубові ліси, повні дичиною). На обрамленні герба розміщено 23 жолуді. Над щитом розташована срібна лілія, праворуч та ліворуч від неї – дві червоні троянди. Лев на гербі Уґочанського комітату походив з родинного герба Перені, які не одне століття займали важливий пост – ішпана комітату, керуючи всією територією. Цей герб перейшов у спадок Виноградівському району, наступнику Угочанського комітату.

Валентина Горнецкі