етно look Виноградівщини

В мережі з’явилось відео святкового етно-вбрання з Виноградівського району, яке знято в рамках проекту #СПАДОК, де представлені 16 роликів, з жіночими святковими національними костюмами, характерними певним регіонам України в XIX-XX століттях.   

Варто сказати, що на відео (переглянути)  показано жіночий одяг характерний для так званого «волоського краю» Виноградівщини, який збагачений особливими орнаментами та близький до румунського.

Дослідженням цього краю колись займався відомий закарпатський етнограф Грибанич Ілля. В своєму дослідженні «Народний одяг українських сіл Хижа, Новоселиця, Черна» він досить детально описав основні особливості не тільки святкового, а й повсякденного  одягу місцевих жителів в давнину.

За його словами, жіночий одяг складався з сорочки, спідниці-подолу, фартуха, безрукавки («лайбика») та інших деталей. Вишивка – у формі прямокутника, розміщена навколо квадратного вирізу спереду і ззаду. Орнамент геометричний або рослинний. На деяких сорочках рукави оздоблені вишивкою. Внизу спідниці оздоблювали вигаптованою мережкою («ґорґоловані чіпки»). Поверх спідниці одягали фартух («плат») як з білого домотканого полотна, по краях оздобленого вишивкою, орнамент рослинний, так і з фабричного полотна (анґліованого») білого, зеленого, червоного, жовтого кольору. Внизу фартух оздоблювали мережкою («чіпкою») та двома різноколірними стрічками («пантликами»).

Підперезували одяг тканим поясом. Нитки фарбували («фештували») в червоний, зелений, коричневий колір. Побутував пояс із різноколірного бісеру («пацьорки») шириною в 3-4 см, спереду пришиті три ґудзики («гомбиці») білого, синього, жовтого кольору. Зав’язували пояс спереду.

Дівчата та жінки прикрашали шию смужкою («баршун»), сплетеною з різноколірного бісеру (3-6-9 ниток). Із нагрудних прикрас побутувало намисто («реци») в одну нитку з різноколірного бісеру. Жінки заплітали волосся в дві коси, прикрашаючи її стрічками («пантлики») червоного, синього, білого, зеленого кольорів. Голову покривали хусткою («ширінка»), у молодих – яскравого кольору, у старших – темного. Дівчата ходили у вінках, які виготовляли з дроту, потім обвивали його полотном і прикрашали різноколірним бісером та дзеркальцями круглої форми.

Взуттям слугували постоли, виготовлені з волової, коров’ячої, свинячої – обробленої або сиром’ятної шкіри. На свято до церкви носили чорні «ранцошні» з твердими халявами («сари») і м’якою шийкою чоботи. Шкіру купували в маґазині і відносили до шевця («шустер»), який  виготовляв  взуття.

Перш ніж взути постоли, ступню ноги і трохи вище обгортали прямокутним шматком конопляного полотна та обмотували їх білими шнурками або мотузками («надтоки»).  Жінки  плели з вовняних ниток шкарпетки («штрімпфлі») білого, сірого, чорного кольору – для себе і для чоловіків. Жінки також носили ще один вид взуття – плетені з білої вовни «папучі», внизу підшивали вичинену шкіру з кози.

Натхненники проекту, обіцяють доповнити  Закарпаття і новими цікавими сукнями з інших районів.

Валентина Горнецкі