Особливості традиції ткацтва і вишивання у селах долини р. Боржава на Виноградівщині

Для народного декоративно-прикладного мистецтва характерний постійний зв’язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення соціально-економічні та культурні зміни, що відбувалися у житті народу.

Закономірно, що кожен майстер вносив щось нове, своє. Це могли бути нові елементи в орнаменті для оформлення предмету побуту, чи нові сполучення кольорів, чи нове у трактуванні такого знайомого елементу.

Багатьох майстринь нема вже серед нас, але їхні роботи збереглися в домівках дітей чи внуків. Неодноразово мені приходилось знайомитись з творами, що з трепетом показували нащадки автора, чи просто щасливчики отриманого в подарунок рушника. Ні про які виставки вони не думали, робили для себе, щоб подобалось рідним та надавало естетичної насолоди споглядаючи. Творча ручна робота завжди слугувала відрадою від повсякденних турбот.

Прості селянки добре розуміли ткацьку науку. Вміння вишивати і ткати ще кілька десятиліть тому вважалось неодмінною рисою місцевих жінок. Одноманітні, відточені до автоматизму, цілком однакові ритмічні рухи рук, і нитка за ниткою вимальовуються різні візерунки. Ці орнаментальні мотиви наперед відомі лише майстрині. Вона в уяві формує те, що згодом побачать оточуючі.

Ткане полотно для обладнання та оздоблення житла за функціональним призначенням можна поділити на декілька груп.

Рушники. Рушники були різні за довжиною та шириною. Так само і використання було різним. Цікаво, що рушник, яким витирали помитий посуд, називали «убруся на чибря». Рушники для побутового призначення ткали без визначеного орнаменту, лише декілька поперечних кольорових смужок. А вже святкові рушники пишно декорувались різнокольоровим орнаментом. Технікою «хрестик» та «гладь» вишивали жінки рослинні орнаменти.

Рушники зазвичай прикрашались по одному краю полотнища. Обов’язковим було завершення гачкованим мереживом Рідше зустрічався зооморфний орнамент, як от на рушнику Анни Юричко (1903р/н) (с.В.Ком’яти).

Рідше у оздоблені рушників зустрічається орнамент виконаний технікою вирізування («урізом»), як от у рушників Юлії Миско (1921 р/н) та Марії Миско (1961 р/н), Анна Юричко (1909р/н) з с. Великі Ком’яти, а також Єлизавети Шаркаді (1918 р/н) і Етели Глеби (1923 р/н) з с. Шаланки. Вирізані отвори могли обшивати як білими так і кольоровими нитками.

Скатертина. Для скатертин ткали традиційно біле сукно. Довжина була 130-150 см, а ширина – 100-110см. Два відрізки зшивались суцільно між собою або мали стрічку мережива. Традиційним було зображувати декор тільки по двох вужчих кінцях серпанковим рослинним орнаментом. Особливо вишуканими та святковими виглядають скатертини, що мають окрім декору на двох вужчих кінцях полотна, ще й містять зображення поодиноких букетів квітів або по одному елементу «квітка» по ширших краях, а по середині – центральний елемент декорування скатертини.

Жителька с. В.Ком’яти Маргарита Левко (1950 р/н) полюбляла використовувати кольорові нитки в процесі ткання сукна для рушників та скатертей. Потім уже за бажанням могла вишити на кольоровому полотнищі поодинокі елементи рослинного орнаменту на всьому тлі скатертини.

Велике значення «для достатку» надавалось декору центральної частини скатертини. Тут зображували вазу з квітами, як у Гафії Микити (1909 р/н) (с. М. Ком’яти), або вінок з квітів, як у Анни Юричко (1909 р/н) (с. В. Ком’яти). У Сосницької Ганни з с. Онок є скатертина, де для центру скатертини вибрано мотив «розетка». А от Наталія Кобаль з с. Великі Ком’яти з великою шаною зберігає святкову скатертину бабусі Марії Шаркаді (1924 р/н) на якій по центру у віночку з квітів зображені два ангели, які тримають чашу. На повздовжніх краях скатертини зображені грона винограду, а по ширині – композиції з квітів.

Василь Січ з с. Онок радо познайомив мене зі скатертинами, що зберігаються в його родині. Орнамент на цих скатертинах містить зображення великих червоно-оранжевих квітів з темнозеленим листям. В центрі зображено стилізований хрест або квітка. Мереживо на повздовжніх кінцях скатертини вив’язане гачком або виконане в техніці «вирізування».

Серветки. Серветки були яскравим елементом убранства житла. Ткали малими за розміром у різнокольорову смужку , як от у Марії Шаркаді (1935 р/н) з с. В.Ком’яти. Пізніше використовували білу куповану тканину або кольорову, як от у Бурі Юлії з с. Онок. Форма була різноманітна – квадрат, овал, прямокутник, рідше – круг. Тут господиня проявляла свій хист і фантазію. Торці серветки могли бути зарубцьовані, обшиті декоративним швом, вив’язані гачком. Рослинні елементи вишивали в одному або декілька кольорах техніками «хрестик» та «гладь».

Як оздоба в оселі широко використовувались настінні серветки.

На них технікою «стебловий шов» на білому (рідше кольоровому) тлі вишивали побажання та сцени із життя.

Килими. Окрема мова про килимові доріжки («домоткані покрівці»). Їх безліч було виткано, подаровано, продано. Особливо бережне ставлення до цього виду тканих виробів. Їх радо ткали на придане і ,почасти, це все, що залишається від предків нащадкам. В селі Великі Ком’яти ткали покрівці з орнаментом «на капусту», «ружі», « на партиці», як ось у Марії Шаркаді (1935 р/н) та Марії Шаркаді (1924 р/н). А для покривання ліжок два однакові відрізки зшивали докупи, а дехто обшивав стрічкою з ситцевої тканини («з простого полотна»).

Вишивані картини. Пізніше стало потреба в прикрашені помешкань вишиваними картинами. Зображували птахів, тварин або букети квітів. Цікаво, що традицією було мати в помешканні два однакових зображення.

Поява в житті селян сучасних житлових приміщень і нових меблів зумовила виникнення нових типів тканин – декоративних серветок, доріжок, накидок на журнальні столики, телевізори, крісла тощо.

Старовинні домоткані вироби майже повністю вийшли із повсякденного вжитку. Втрачається їх роль як суто утилітарних виробів, зате посилюється їх декоративна функція в інтер’єрі. Вони як живі артефакти промовляють до нас. Вони не дають перерватися доленосній нитці, що проводить нас із сивої минувшини в майбутнє.