Традиції ткацтва, вишивки і в’язання мешканців міста Виноградів др. пол. ХХ-поч. ХХІ століття

Давні і недавні пам’ятки народного мистецтва доносять розмаїте образотворче мислення прабатьків, передають нащадкам розуміння краси і мудрість як відображення поглядів, переживань, роздумів, прагнень.

З давніх-давен наші пращури оволодівали різними ре­меслами для виконання необхідної господарської роботи. Невідомі майстри виготовляли ручні знаряддя праці, предмети домашнього вжитку та меблі. Зараз всі ці речі називаються виробами народного мистецтва, а раніше чи не в кожній сім’ї ткали, шили, вишивали, займались різьбою по дереву та обробляли шкіру. Кожен виріб автор прикрашав орнаментом, в якому зображена втаємничена інформація символів і знаків. З часом узори змінювалися, позбулися першочергового значення, а елементи декору на предметах декоративно-ужиткового мистецтва відіграють функцію естетичного оздоблення.

Ткацтво. 

В середині ХХ століття окремі містяни ще тримали вівці. Старожили розповідають, що з обробленої вовни ткали покровці (доріжки) та петек (кожух). Задля виготовлення одягової тканини та полотна для побутових потреб вирощували коноплі. Ткацьке виробництво складалось з усталеного комплексу технічних прийомів, що сформувались працею багатьох поколінь.

Поодинокі ткалі на сьогодні залишились в місті, а колись ткання було звичною справою родин. Багато старожилів з неабиякою гордістю розповідали про свою участь у процесі виготовлення тканини. З сумом вони підмічали, що знання і вміння не передали молодшому поколінню, «бо то вже не треба». До сьогодні відрізи з власноруч виготовленого домотканого полотна зберігають як данину спогадам. А виноградівчанка Катерина Гусар немов реліквію вдома берегла ничильниці та бердо.

Полотно. 

Жителі міста, хоч і не мали великих наділів землі, все ж вирощували коноплі. Розповідає Катерина Фулитко: «Жили ми бідно. Мама постійно відділяла ділянку на городі для посіву коноплі (м.н. «конопні»). Добре пам’ятаю весь процес обробітку ткацької сировини, а виготовлене полотно, зазвичай, використовували для побутових цілей».  

З 50-х років ХХ століття жителі міста все рідше використовують доморобне полотно для пошиття предметів одягу. В основному з нього шили скатертини та рушники. Багато містян купляли полотно у жителів прилеглих сіл, які виготовляли тканину, як для власних потреб, так і для продажу. Традиційно відрізи полотна можна було придбати або обміняти у «рондьошів». Такі торгівці – дуже цікаві персонажі тогочасного життя.

«Рондьоші» – це кочові продавці, що на підводі переміщалися вулицями міста і голосно вигукували: «Цуря, ряндя, петеча!». Чимало старожилів прийшлось опитати, щоб дізнатися переклад цього виразу. Зупинилася на тому, що це – «одежа, тканина, кожухи». «Коли чули малими дітлахами, як кричали візники, то з радістю збігалися. Бувало, що й отримували в дарунок деяку дрібничку, наприклад, олівець», – згадує Іван Біланчук. В «рондьошів» можна було як купити, так і обміняти товар на товар. Особливою удачею для жінок-вишивальниць було віднайти серед розмаїтого краму вишивальні нитки «муліне».  

Доріжки. 

Поступово із розвитком легкої промисловості необхідність у домашньому виготовленні тканин втрачається. Жінки зосереджуються тільки на виготовленні доріжок – «покровців». Для ткання застосовуюь грубі нитки і мотузки, але багато хто традиційно використовує смуги тканини (подертий старий одяг). Покровці якогось визначеного візерунку не мають. Це – просто строкаті смугасті килимки.

«По старинці» виготовляє вдома покровці містянка Марія Костак. «Для міцності і «товарного вигляду» поздовжній край покровця повинен мати ущільнення ниток основи», – розповідає дочка ткалі Мар’яна Савко. Кросна для ткання зазвичай розкладають взимку. Подекуди господині, котрі тримали вдома кросна, ткали доріжки «для всієї вулиці». А на хуторі Лемаковиця (вул. Першотравнева) існує почергове використання ткацького верстату. Тобто кросна передають з хати до хати, і потрібно «дочекатися черги на кросна».

Домоткані покрівці зостаються украй необхідними і до сьогодні. Їх стелять на долівку, ними покривають лавки, а, буває, використовують як серветку на журнальний столик.

Вишивка. 

Вишивка др. пол. ХХ століття має основне застосування – декорування тканин інтер’єрного призначення.

Починається кожна вишивка з підготовки матеріалу – вибору тканини, ниток. Орнаменти зазвичай передавалися (перезнімалися) молодими дівчатами на вечорницях. Збиралися сусідки в одній хаті, спілкувалися, розповідали оповідки і співали. Певно тому у вишивках завжди присутня тактовна неспішність та органічний зв’язок між полотном, нитками і візерунком.

Скатертина. 

Вишиваними скатертями застилали столи на свята. Марія Шнайдер показала свої скатертини, які виготовила за усталеними в краї традиціях. Два відрізи білого тканого полотна з’єднані між собою мережкою, що вив’язана гачком. На одній скатертині два вужчі краї мають декор – група орнаментальних смуг з елементами рослинно-геометричного орнаменту, що ритмічно повторюються. Узор вишитий технікою «лічильна гладь» нитками червоного кольору. Краї оздоблені бахромою. На іншій скатертині бачимо декор з двох різних по товщині орнаментальних рядів стилізованих рослинних елементів, вишиті технікою «хрестик» нитками голубого, фіолетового та червоного кольорів. Два вужчі краї скатерті оздоблені гачкованою мережкою.

В скатертині, що зберігає містянка Терезія Чегіль, два відрізи з доморобного полотна зшиті. Для оздоблення скатерті використаний мотив «дерево життя», що чергується по периметру зі стилізованим зображенням троянди. Декоративні елементи вишиті техніками «хрестик» та «лічильна гладь» нитками зеленого, фіолетового, червоного, рожевого та жовтого кольорів. Краї скатертини підшиті.

На скатерці Юлії Суплінчак декор: ажурна вишивка «білим по білому» та два ряди мережки «роздільний прутик» повздовж вужчих країв. Краї підігнуті.

Позаяк в магазинах вже появилася канва (полотно для вишивання), то майстрині широко її використовували для основи скатертей і серветок.

У Йоганни Орел бачимо скатертини з канви білого кольору квадратної форми. В одній скатертині декор зі стилізованих квітів та мотиву «півень» розміщений по периметру, а в іншій – по середині одноосьова композиція зі стилізованих рослин та тварин. Зображення виконані технікою вишивки «хрестик» нитками чорного та червоного кольорів. Оздоблення підігнутих країв скатертини – зубцювання мережкою «павучок».

Серветки. 

Поява нових меблів в 70-80-тих роках зумовила виникнення декоративних серветок, доріжок, накидок на журнальні столики, телевізори, крісла тощо. Для їх оздоблення вишивальниці використовують мотиви невластиві традиційному мистецтву. Узори здебільшого почерпнуті зі зразків, що друкувалися в відомих на той час журналах та книгах. Однак, інколи зустрічається і аналогія з традиційною народною вишивкою.

Серветки використовували в якості підставки для скульптурок, ваз, складових сервізу або, як самодостатній декоративний елемент, для журнального столика, тумбочки чи комода.

Новим вигадкам майстринь-вишивальниць сприяла наявність в продажу різного ґатунку тканин. Вони почали вишивати святкові тематичні серветки, як от «на Різдво» у Ельвіри Гудак. На серветках квадратної форми в чотирьох кутах вишита композиція з свічки, хвої та ялинкової прикраси. Вишивка виконана техніками «гладь» та «петлевий шов».

Серветки для прикрашення сервантів Христини Кіндюх та Юлії Борко з білого або кольорового ситцю квадратної форми оздоблені петельним швом. В кутах розміщений рослинний орнамент (мотив «братчики», «ромашки»), що вишитий технікою «гладь». Стібки виконані по намальованому контуру, який вишивали тамбурним швом нитками чорного кольору. Рослинні елементи вишивали в одному або декілька кольорах. Торці серветки могли бути зарубцьовані, обшиті декоративним швом та вив’язані гачком.

Полотно для вишивання (канва) сприяло широкому використанню технік вишивки «хрестик» та «ялинка» в декоруванні серветок, а згодом і подушок, килимків на стіну. Зазвичай жінки вишивали геометричний або рослинно-геометричний орнамент та широко використовували в обрамленні елемент «ламана лінія» або «зигзаг». Завершували краї серветки бахромою.

У Терезії Чегіль серветка розміру невеликої скатерки з домотканого полотна оздоблена гачкованою мережкою. Декоративний мотив «гілка калини» вишитий «хрестиком» червоними, синіми та зеленими нитками і ритмічно повторюється по всьому периметру.

Для серветок з канви, які показав Тамерлан Терек, в декорі поширеним мотивом є розетка – коло, заповнене стилізованим зображенням багатопелюсткової квітки. Застосовано контурне шиття. Утворені площини заповнювались нитками жовтого, зеленого, коричневого кольорів технікою вишивки «хрестик». Обрамлення – купованою тасьмою.

Традиційно широко застосовували в креденсах на кухні прикраси для поличок – «чіпки». Смуга полотна була декорована по одному повздовжньому краю, який опускали нижче лінії полички. Декор «квіти», «фрукти» вишивали технікою «гладь». Оброблений вишивкою прямий або різьблений край серветки додатково прикрашав виріб. Інколи до смуги ситцю пришивали мереживо, що вив’язували гачком. Згодом для прикрашення поличок використовували покупну мережку.

Окремо варто розглянути такий вид прикраси на кухні як фолвийдов. Такі «настінні серветки» мали практичне застосування – falvédö (фолвидо) або «захист стіни». Зазвичай їх розміщували над кухонним столом.

На настінних серветках технікою «стебловий шов» на білому (рідше кольоровому) тлі вишивали побажання та сцени із життя чи композиції з квітів і фруктів, слова молитви, а інколи надписи носили гумористичний чи іронічний характер («Де порядок бачиш, вітай господиню», «Нема рози без шипів, нема життя без проблем»). Зазвичай зображення було одноколірним. Інколи, як от у Софії Роман, можна зустріти застосування  декількох кольорів ниток для вишивання контуру. «Для дівчат-школярок було престижно вишити свою серветку», – згадує Ольга Гал (Вігула). Їх так само вішали на стіну, але як декоративний елемент убранства оселі. Зображували молоді вишивальниці казкових героїв.

Жінки розповідали, що була «своя мода» на зображення. До прикладу, існувала мода на мотив «черешні», тому майстрині вишивали зображення з черешнями. А ставав популярним мотив «калина» – вишивали калину…

Жителька міста Наталія Максимець пригадує: «Для відтворення зображення використовували два методи перенесення малюнку. Перший: на стіл розстилали вишиту серветку (яку прагнули перезняти), зверху накривали чистою тканиною. Алюмінієву ложку покривали тонким шаром смальцю і проводили нею по виступаючому рельєфу. Утворений рисунок фіксували олівцем. Другий метод: для перенесення малюнку готову серветку покривали копіювальним папером, а зверху вже тканину, і ложкою проводили по виступаючому рельєфі».

Ділиться спомином Іван Біланчук: «У нас вішали фолвийдов позаду залізної печі (м. н. «шпор», «чіковшпор») та над кухонним столом. І, навіть коли вже стіна була захищена керамічною плиткою, все одно на ній красувався фолвийдов».

Рушники. 

В краян рушники (м.н. обруся) були різної довжини та ширини. Так само і їх використання було різним. Ними обрамляли ікони, вішали під дзеркало, зрештою використовували для витирання посуду. Традицію обрамляти ікони рушником завезли переселенці, чи невістки з інших областей країни. Рушник,  яким  витирали помитий посуд, називали «утиральник». Його ткали без визначеного орнаменту, лише декілька поперечних кольорових смужок. Про цікаве використання рушника для замісу хліба розповіла Ганна Ольховська: «Кошик із лози устеляли рушником. Потім всипали муку та інші складові, і так вимішували здобне тісто».

Полотно рушника зазвичай прикрашали по одному краю. Розалія Ковач пригадує, що «в хаті збиралися дівчата і вигадували візерунки, прагнули відобразити квітки, що бачили  кожен день – тюльпани, троянди, ромашки, волошки». Одноколірний рослинний стрічковий орнамент вишили на рушниках Марія Шнайдер та Ольга Шелельо. Один край рушника підігнутий, а інший закінчується бахромою або мережкою, що випліталась з ниток основи.

На одному рушнику від Юлії Борко для вишивання декору (геометричний орнамент) використані нитки бордового кольору. Техніка вишивання –  «колодочки», «стовпчики». На іншому – великі стилізовані рослинні мотиви. Контури квітів, листя та стебла вишиті технікою «хрестик» нитками чорного кольору, а створені площини заповнені в техніці «лічильна гладь» жовтими, рожевими, червоними та зеленими нитками. Один край рушників підшитий, а другий оздоблений виплетеною з ниток основи мережкою.

Рушники висіли «на красу» біля рукомийника. Їх підвішували на гвіздочках або ж на поперечній дерев’яній жердині настінного дзеркала. Інколи один рушник підвішували під інший, як розповідала Софія Боршош. На рушниках її мами Анни Іванівни Роман вишиті дві великі стилізовані квіти з стеблом і листками, що розміщені в дзеркальній симетрії, між ними вишитий маленький ромб. В зображенні контур вишитий хрестиком, а створені площини заповнені в техніці вишивки «качалочка» золотистими і чорними нитками. На іншому рушнику орнаментом є розташовані в один ряд три мотиви  «калина». Вишиті «хрестиком» чорними і золотистими нитками. На двох кінцях рушнику Наталії Делі бачимо стилізовані великі троянди з листям. Рушник невеликого розміру, краї підшиті, орнамент вишитий технікою «лічильна гладь». Для стебел і листя використано нитки зеленого кольору, а квіти вишиті нитками фіолетового кольору секційного фарбування.  

Зустрічаються рушники, де над орнаментальною частиною в центрі вишиті ініціали господині. Літеру «М» вишила Медарда (Меланія) Чедрекі на рушнику. Сам рушник декорований на одному краю полотна. Технікою «гладь» вишитий асиметричний букет з жовтих, рожевих, червоних, фіолетових хризантем. Розлогий рослинний мотив доповнюють вставки вишитої білими нитками мережки. Один край підігнутий, на іншому – мережка, що виплетена з ниток основи полотна.  

Тамерлан Терек пригадує, що в їх помешканні однаковий орнамент вишивали «хрестиком» (чорним по білому) на рушнику, який висів «на красу» (для прикрашення), на сумочці для зберігання гребінців та щіток, а також на підвісці для парасолі.

Позаяк фабричне виробництво тканин поступово витіснило доморобну, то майстрині широко використовують канву (сітчата тканина). Звісно і зображуваний декор підпорядкований переплетенню основи полотна. Геометричний, рослинно-геометричний орнамент для весільних рушників використовує Ганна Пойдин. Композиція вишивки рушників складається з трьох орнаментальних рядів, середній з яких значно ширший. Орнамент виконаний технікою вишивки «хрестик» нитками червоного та чорного кольору на двох коротких краях полотна. Закінчення традиційне – бахрома з ниток основи.

 

Подушки. 

Притримуючись традицій господині збагачували інтер’єр різноманітно оздобленими декоративними подушками. Автори використовували аплікацію і вишивку техніками «хрестик», «болгарський хрестик», «ялинка», «гобеленовий шов», «гладь». Для лицевої сторони подушки з вишивкою використовували мішковину або канву. Форми подушок зустрічалися квадратні, прямокутні, круглі та овальні. Зображення містили геометричний орнамент, реалістичне і стилізоване зображення квітів.

Реалістичне зображення квітів бачимо на подушках Марії Вігули та Ольги Шерегі. Для подушок Софії Роман характерна оздоба – рапортна побудова рослинних елементів або дзеркально побудований букет. Вишивальниця використовує контурне шиття чорною ниткою технікою «хрестик». Створені площини заповнені вишивкою нитками секційного фарбування (меланж) технікою «гладь».

В 80-90-х роках для робіт вишивальниць притаманна строкатість. Майстрині радо послуговуються інформацією з друкованих видань. Характерними для цього періоду є роботи Йоганни Орел. На її подушках можна побачити не тільки розмаїті орнаменти, а й сюжетні композиції, зображення людей. В вишиванні використовує широковживані техніки «хрестик», «напівхрестик», «болгарський хрестик».

Свої подушки Марія Вігула та Йолана Тупиця вишивали технікою «барджелло», яка дозволяла відтворювати різноманітні переливи кольорів на тканині.

За довгі роки рукоділля Розалія Ковач зібрала власну колекцію книг і журналів з вишивками, які неодноразово переглядає і надихається на нові творчі ідеї. На сучасній подушці бачимо вишитий нитками червоного кольору орнамент в техніці петельного шва «кatolaszegi».

Одяг. 

У зв’язку з різними суспільно-економічними та соціально-політичними причинами у контексті народного одягу відбулися складні зміни. Старожили ледь пам’ятають традиційний одяг, що шили з домотканого полотна. В другій половині ХХ століття одяг зазвичай купували фабричного виробництва або шили з фабричних матеріалів.

В великій пошані були місцеві кравчині («шивкині»). Розалія Ковач пригадує, що для себе перевагу надавала одній швачці, бо «їй найкраще вдавалося пошити гострі кінці коміра сорочки».

В другій половині ХХ століття поширено було прикрашати вишивкою міський одяг. В класичній чоловічій сорочці вишивка є на грудях, манжетах та на комірі. Геометричний орнамент вишитий нитками жовтого, червоного, голубого, зеленого та чорного кольорів. Це бачимо на сорочці, що вишивала мама Марії Шнайдер Йолана Василівна.

В чоловічих сорочках, що зберігала в старій ладі Юлія Суплінчак та знайшла в купленій хаті Зінаїда Лакатош вишиті були пазуха, низ рукава (рукав прямий, відкритий) та низький комір-стійка. Геометричний орнамент вишитий технікою «хрестик» нитками жовтого, червоного, зеленого і чорного кольорів.

Крій та оздоблення жіночих суконь було дуже різноманітним. Свою сукню з червоної тканини Юлія Суплінчак оздобила спіралевидним орнаментом, який вишила технікою «тамбурний шов» нитками білого кольору. А от Марія Шнайдер власну сукню прикрасила квітковим орнаментом, що вишила «гладдю». Людмила Яцканич горловину блузки з білого ситцю оздобила зубцюванням та вишивкою мотиву «квіти» петлевим швом.

Для декорування сучасних чоловічих, жіночих та дитячих сорочок Ганна Пойдин використовує угорську кольорову гладь «калочаї» ( kalocsai). Вишивкою традиційно прикрашає комір, пазуху та манжети.

На початку ХХ століття поширилась тенденція вишивки бісером. Наталка Копинець для оздоблення власної сорочки використала мотив «маки», які вишила спереду на грудях та на рукавах.  

На весіллях традицією було дарувати «сокачкам» (поваркам) фартухи. Нерідко вони були з білої тканини з вишивкою. Фартух (м.н. плат) Марії Шнайдер обшитий петлевим швом нитками червоного кольору та має різнокольоровий квітковий орнамент, який вишитий «гладдю», на кишені та по нижньому краю.

Килимки. 

Килимам на стіну притаманні геометричні орнаменти, як от бачимо у Марії Вігули або ж елементи ромбів, восьмикутників, у які вписано мотиви стилізованих квітів як у Марії Логутової. Переважно їх вишивали на мішковині техніками «хрестик» або «ялинка». В зображенні застосовували контур, який вишивали чорною ниткою в тій техніці, що й інші елементи. Створені площини заповнювали кольоровими нитками за вподобанням. Таким чином цілком однакові композиції отримували різне «звучання».

У містян побутував звичай прикрашали килимками з вишивкою одвірки. Прикрасу шили з мішковини, як бачимо у Марії Вігули. Орнаментом заповнювали всю тканину, до нижнього краю пришивали куповану тасьму.  Пізніше для прикраси на кімнатні двері використовували канву або іншу тканину. Декор вишивали тільки по нижньому краю і обрамляли мережкою, чи бахромою. А от мама Івана Біланчука Ганна Іванівна вельми полюбляла прикрасу для дверей вив’язувати гачком.

Бувало, що один візерунок могли використовувати в орнаментуванні подушки, килимка на стіну біля ліжка, та для прикраси на одвірок кімнатних дверей.

Вишивані картини. 

Історичні передумови сприяли тісним контактам жителів Виноградівщини із закордонням. Жінки вишивальниці, не забуваючи традиції використання рукотворної вишивки у побуті, швидко реагували на появу нових малюнків та схем, навчалися модним технікам шитва.

Як декоративний елемент на стінах стали використовувати вишивані картини. Зображували птахів, тварин, сюжети з життя, пейзажі чи букети квітів. Вишивали техніками «хрестик» або гобеленовою технікою вишивки (м. н. «гоблєн»).

На картині Михайла Борко мотив «букет червоних троянд» розташований в центрі, вишитий «хрестом» на чорному полотні.

Вишивані картини Катерини Фулитко різножанрові: пейзажі та натюрморти, портрети людей, ікони. Катерина Олександрівна використовує техніки «хрестик» та «на півхрестик», зашиває всю площину полотна.  

• 

• 

Також для вишивки використовували надруковане на марлевій тканині кольорове зображення. «Марлевою тканиною з малюнком накривали цупкіше полотно, під час вишивання голку з ниткою просмикували через обидві тканини. «Після закінчення процесу нитки марлевої тканини просто витягували», – ділиться спогадами Наталія Максимець. 

Пізніше з’явилися відрізи канви з надрукованим кольоровим зображенням. Власне, на ній же й вишивали технікою «напівхрестик», «хрестик» нитками «муліне» або «ірис».

На початку ХХІ століття тенденція дещо змінилася. В продаж надходять схеми вишивок з підібраними нитками. Також зустрічалися схеми для вишивання картин кольоровим бісером. Пізніше з’явилися схеми, де для вишивки була відведена тільки частина живописного малюнку. Такі вишивані картини бачимо у містянок Любов Штефан та Наталки Копинець.

В’язання гачком. 

В середині ХХ століття з вовняних ниток вив’язували предмети одягу. Терезію Чегіль навчила в’язати старша сестра Ірина ще в дитячі роки. Це стало основним її заняттям в багатодітній родині. «Як тільки дов’яжу останню пару носків для наймолодшого брата, то в старшого вже порвалися», – пригадує Терезія Михайлівна.  

Окрім предметів одягу жінки вив’язували серветки, якими вміло прикрашали житло. Ажурні вироби різного розміру розміщували на серванті, дзеркалі, чи комоді. Витонченість традиційного мережаного орнаменту бачимо в роботах Катерини Гусар. Для вив’язування виробів вона традиційно використовувала білу нитку (10-ку).

Скатертини або рушники часто завершувались гачкованою мережкою. Іван Білачук згадує: «В нашій хаті вишивали орнаменти на домотканій скатертині. Коноплі не сіяли, але полотно можна було придбати. Особливо «спритною» мама Марія Іванівна проявляла себе в в’язанні гачком – «горголовання» (horgolás (угор) – в’язання гачком)». Нею були вив’язані на вікна фіранки (фіргонки). «Окрім традиційного вишиваного рушника для кошика на Великдень, мама в’язала гачком серветку, якою потім покривала кошик», – додає Іван Іванович.

В 70-80-ті роки для в’язання предметів одягу та аксесуарів почали використовували кольорові нитки «ірис». Відштовхуючись від традицій, майстрині збагачували звиклі форми своїх робіт, надавали нового і неповторного колориту.  

Потрібно зауважити, що поряд з серветками і предметами одягу жінки практикували вив’язувати покривала на ліжка. Для цього виготовляли певну кількість однакових елементів і зшивали їх між собою.

Користуючись інформацією друкованих видань майстрині багато експериментували. Вони придумували власні композиції або слідували опису та схемам вив’язування наведеної серветки, наприклад, як Людмила Яцканич. Її серветки набували різних обрисів та, навіть, були об’ємними. В помешканні майстрині гачковані вироби прикрашають полиці шафи, тумбочки, а також журнальний столик і телевізор. В описі багатоманітного доробку неможливо оминути характерні жіночі комірці Людмили Іванівни.

Традиція на «горголовані» (в’язані гачком) речі не минає і по сьогоднішній день. Серветки містянок Христини Попович та Розалії Ковач прикрашають помешкання їх рідних та друзів. А от Вікторія Продан захопливо експериментує у створені дитячих іграшок «амігурумі», бо кожен виріб має бути своєрідний і унікальний.

Закінчення. 

Народне мистецтво за всіх часів було виразником світогляду його творців. А будь-яка традиція може повноцінно функціонувати тільки за умов постійної підтримки її носіїв.

Описані традиції другої пол. ХХ та поч. ХХІ століть засвідчують непохитну вірність народним звичаям і чуйність до всього нового, прогресивного. Зв’язок художніх традицій, як і постійні процеси взаємозв’язків, взаємовпливів з іншими видами народної творчості не переривається.

На сьогодні чимало майстринь є активними користувачами  Інтернету. Утворені в віртуальній мережі тематичні групи сприяють збереженню традицій вишивки, в’язання та пристосування традиційних практик до сучасності, використовуючи національну та локальну специфіку.

Ольга Гал