Великодні традиції Виноградівщини др. пол. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.

Складові декоративно-вжиткового мистецтва органічно вплетені в життєдіяльність сучасної людини. У давніх образах зручних утилітарних форм приховані символи природи, особливості побуту місцевого люду та складні перипетії нашої історії. Поряд з гончарством, вишивкою та ткацтвом, писанкарство займає окрему нішу.

На Виноградівщині практично в незмінному вигляді у багатьох сім’ях дотримуються звичаїв та обрядів святкування Великодня, які перейняли від прабатьків. Стародавні традиції виготовлення писанок не втрачають своєї актуальності і сьогодні.

В середині ХХ ст. розповсюджені були воскова та натурально-листкова техніки декорування яєць. До свят традиційно орнаментували тільки сирі та варені яйця. Зазвичай кожне село відрізнялося своїми особливостями виготовлення великодніх яєць. В розписі воском побутували одноколірні писанки. Для відтворення рослинного орнаменту використовували елементи – «листок», «квітка», «брунька», «галузка», «виноград». Також зустрічаються орнаменти з мотивами, які відображають предмети побуту і праці людини. Вони мали дуже прості форми –  «грабельки», «ланцюги», «пліт». Загалом зображували, як каже містянка Терезія Чегіль, «ко на што валовшен» (хто що вміє). Для забарвлення  використовували природні барвники, які поступово підмінились купованими фарбами хімічного походження, що надавало писанкам яскравішого кольорового звучання. Крім того, характерним компонентом  у розписах писанок є традиційні текстові слова-вітання, такі як «Христос Воскрес», «Воістину Воскрес».

Досить поширеною зостається і на сьогодні натурально-листкова техніка декорування яєць. Для цього накладають листочок або декілька листочків на яйце, загортають у капрон і опускають у підготовлений відвар з лушпиння цибулі. Після того, як яйця зваряться і охолонуть, з них знімають усі накладки і отримують відбитки листків на теракотовому тлі яйця.

«Звичайно, що більшу кількість писанок розписували в сім’ях, де були дівчата»

Згадує містянка Ольга Магочі. Писанки здебільшого роздавали поливальникам, хлопцям які приходили з водою (пізніше з парфумами), щоб полити на дівчину. В хату заходили під декламування вірша:

У кішкерті м ходив,

Червону ружу м найшов,

Хотіла зів’яти,

Чи мож дівку пілляти?

«У селі писанки розписували у великодню п’ятницю. Всі бажаючі розписати писанки для похресників збиралися в однієї майстрині. Віск розтоплювали у маленькому блюдці (мисочці). Писачки, які називали «пищиками», кожен робив собі сам. Кінець дерев’яної палочки розміру олівця розщеплювали і встромлювали шматок дроту («дзьобик») або вбивали гвіздок. Цим нехитрим писачком  наносили малюнок розтопленим воском на зварене яйце. Віск у блюдці підігрівали на шпорові (опалювально-варильна піч)»

Ділиться спогадами жителька села Великі Ком’яти Марія Тоні.

Марія Іванівна добре пам’ятає, що зазвичай на яйці такі елементи, як «грабельки», «петельки» зображували по ширині яйця. Також зображували квіти тюльпани і ромашки з листками (поздовж форми), писали «Христос Воскрес». Після нанесення зображення яйце тонували. Для цього використовували зеленку, синє чорнило, чорну та червону туш. Залишали на деякий час на тканині підсохнути. Опісля, як підсохне, зшкрябували віск з малюнку і натирали олією.

«Так само побутував натурально-листковий метод оздоблення яйця,

– продовжує ділитися секретами писанкарства Марія Іванівна.

– Для цього молоді листочки ниткою прикріплювали до яйця і варили в лушпині цибулі».

Писанки зберігали на цілий рік у серванті «як  великодній оберіг». Останнім часом жінка декорує яйця виробничими наклейками.

У селі Широке для розпису яєць використовували парафін або віск. Барвники природні – відвар цибулі чи буряку, а також зеленка і різного кольору чорнила. Зображували переважно весняні квіти. При нанесенні візерунка площину яйця ділили навпіл. Рідше можна було побачити писанку заповнену повздовжніми чи навскісними лініями-кривульками.

Марія Бідзіля з особливим піднесенням розповідає про традиції села:

– В 50-ті роки для розпису яєць використовували парафін. Писачок виготовляли самі. До одного кінця невеликої палички прикріплювали металевий наконечник зі шнурівки. Таким писачком наносили малюнок на поверхню яйця. Для кольорового забарвлення яйце занурювали у розчин анілінових барвників.

В 70-х роках поширено було наносити контур зображення тушшю за допомогою пера. А для заповнення утворених площин підготовляли спеціальні фарби. В ємності (покришка пляшки) невелику кількість безколірного лаку змішували з порошкоподібним пігментом потрібного кольору. Лак швидко висихав, тому майстрині чимдуж наносили утворену фарбу на поверхню яйця.

Переважно зображували орнаментальні мотиви – «риски», «завитки» та  рослинні елементи: «бруньки», «квіти», «листки».

Марія Юріївна розповідає, що опанувала секрети такого розпису від майстрині з Іршавщини. Писанкарка перед Великоднем навідувалась в Підвиноградів, де проводила майстер-класи та розписувала яйця на замовлення.

Ольга Чедрик (с. Широке) радо поділилася спогадами про малювання воском за допомогою саморобного «писака» (м. н. писачка):

– Ми шукали потрібну палочку розміру олівця «край керта (в кінці городу), де починався ліс». Найкраще підходила гілочка бузини і иперя (шовковиці). А потім треба було її відчистити від кори, «обробити рашпілем», щоб основа була круглою і гладенькою. І вже згодом захопливо спостерігали, яким чином мама до одного кінця палочки прив’язувала ниткою металевий наконечник шнурівки.

В п’ятницю, як завершили роботу по господарству, в хаті збиралася «старша челядь», а бувало і пів села збиралось. Зображували на писанках перші весняні квіти – ромашка, тюльпан, чинговчики (конвалії). Барвники для тонування поверхні яйця: зеленка – зелений, марганцівка чи буряковий відвар – червоний, синька – синій. Розписували найменше по дві писанки, які потім дарували похресникам.

Наталя Максимець з с. Чорнотисово пригадує втаємниченість процесу декорування пасхальних яєць:

– Жили бідно. Яйця для святкування Пасхи збирали довгий час. Варили в лушпині цибулі. Для відбитку на шкарлупі прикладували листочки петрушки до яйця і закріплювали капроном.

Іван Біланчук з м. Виноградів згадує:

«Писанки розписували мама і бабуся. Розписували в четвер або п’ятницю великодню. Бабуся Марія Якубівна Біланчук (Трусяк) (1880-1974) з особливим трепетом вирощувала кімнатну квітку олеандр, яку вважала оберегом. Саме листки з цієї квітки використовувала для декорування пасхального яйця. Накладала на біле яйце, закріплюючи капроном, варила в лушпині цибулі».

Про інший спосіб декорування, яким користувалася мама Марія Іванівна Біланчук (Гандера) (1925-1986), повідає надалі Іван Іванович: «Розтоплений парафін накрапувала на шкарлупу у вигляді хреста або спіралі, що символізує безкінечність. Опісля занурювала у приготовлений розчин порошкоподібного барвника. Для цієї рідини була спеціальна бадога (низенька кругла посудина). Окрім кольору «індиго», який дуже закарбувався в пам’яті, використовувала ще й червоний барвник. Писанки були одноколірні.

Після висихання фарби парафін зшкрябували ножиком, а яйце натирали за допомогою тканини соняшниковою олією. Зазвичай розписували до 20 штук. Роздавали поливальникам».

Порошкоподібні барвники купляли у рондьошів. Рондьоші – кочові продавці різноманітного краму. На возі, до якого запряжений був один кінь, можна було знайти від предметів верхнього одягу до канцелярських дрібниць і солодощів. Товар можна було купити або обміняти. Старожили з приємністю згадують позитивні емоції від голосного вигуку рондьоша: «Цуря, ряньдя, петеча!» Адже нерідко візник малим дітям дарував свищика або льодяника.

Містянка Ольга Магочі згадує як вони в 60-ті роки розписували писанки на Великдень:

– Розписували в великодню п’ятницю. Для цього збиралися гуртом дівчата і хлопці. Дорослі спостерігали і направляли процес. Якогось конкретного традиційного узору не було. Зображували по бажанню. Віск розтоплювали в бляшанці або маленькому горнятку. Воскові малюнки на яйце наносили за допомогою гусячого пера. Зображували квіти, листки або «цятки» (крапки) та різноманітні варіації ліній «хвилька», а хлопці виводили геометричні фігурки. Кольори для фону – червоний, жовтий, синій.

Найзагадковішим вважали завершення роботи, коли затамувавши подих в очікуванні проявленого малюнку зшкрябували віск з поверхні яйця.

Також відварювали яйця в лушпині цибулі. Рослини вибирали з фігурним листям. Цей спосіб і по сьогодні використовує Ольга Василівна на пасхальні свята. Писанками прикрашали Великодній кошик та роздавали поливальникам. Згадує, як хизувались один перед одним кількістю зібраних писанок. Бувало, що після закінчення свят, яйце висихало і його зберігали «на красу» в серванті.

До Великодня кожна господиня декорувала яйця притримуючись традицій, але вносились і нові цікавинки. Моріка Петраш згадує свою бабку Моріку Пішпекі: «Розписували воском, який наносили на яйце за допомогою цвяха. Виводили прості квіти доповнюючи зображення різними «каракулями». Барвники були природного забарвлення. Буряк виварювали для червоного кольору, моркву – для жовтого і міцний чай – для коричневого.

Також для декорування пасхального яйця використовували смуги з камери велосипедного колеса. Їх натягували на яйце повздовж або поперек. В ширших вирізали кружечки та ромбики».

А ще згадує цікавий метод декорування. Зі старої барвистої одежини відрізали невелику частину тканини. Нею обгортали біле яйце, фіксували перев’язуючи нитками. Під час варіння барви тканини закріплювались на поверхні яйця.

Загалом декорували 30-50 яєць для всіх членів сім’ї.

Розалія Ковач з с. Підвиноградів згадує, що вони в дитинстві мали особливу місію на Великдень, бо саме їм доручали декорування яєць. Жили бідно, батьки багато працювали, старші діти доглядали молодших. Тому молоді писанкарі відповідально і з веселощами ставились до цього процесу. Принципи оздоблення переймали у старших дівчат. Найпоширеніша була техніка накладування рослин на яйце.

«Яйце змочували у воді і так прикладували відібрані листочки або дрібні квіти. Головне оби був чіткий рельєфний відбиток. Також для оздоблення яйця використовували смуги велосипедної камери.

На селі багато курей тримали і лушпиння цибулі з зими збирали. А ще ж можна було отримати різне забарвлення. Все залежало від сорту цибулі і насиченості відвару. Більше лушпиння – май файноє забарвлення», – ділиться спогадами Розалія Ковач.

Для розпису воском кожен сам собі виготовляв нехитрий засіб для роботи – до прутика закріплювали залізний наконечник шнурівки. В окремій посудині розтоплювали залишки свічок. Використовувані елементи декору – «ялинка», «квітка», «зірочка», «крапка». А кому не вдавалися орнаменти, то зображували геометричні узори – «зигзаг», «ромбик».

Після нанесення орнаменту яйце занурювали в барвник. Надавали перевагу зеленому та червоному. Опісля залишки свічки зшкрябували ножиком та натирали яйце олією. Писанки роздавали похресникам, коли ті приходили поливатись. Підмічу, що окрім писанки, поливальники отримували і колачик (м. н. калачика).

Притримуючись традицій на Великдень Ольга Вігула (м. Виноградів) декорувала яйця в натурально-листковій техніці та використовувала смуги велосипедної камери, які утворювали чіткі та прості лінії на тілі яйця. «Бувало, що в процесі варіння, на резині появлялись тріщини і смуги не були чіткими (правильними), але ми не засмучувались, бо це додавало оригінальності та винятковості, – згадує містянка. – З появою в продажу фарб на водній основі, їх почали застосовувати для декорування яєць. Найчастіше зображували перші квіти – тюльпани і конвалії».

Жителька с. Нове Село Католіна Молнар продовжує до нині використовувати традиційне декорування великодніх яєць гумійов (відрізані смуги з камери волосипедного колеса). Майстриня ділиться технологією: «Смуги натягали на яйце «навхрест», поздовж і поперек яйця. Відтак відварювали в лушпині цибулі. Дарували похресникам та поливальникам».

Також згадує особливості загадкового розпису воском. Саморобними писачками накрапували зображення квітів та півників. Для блиску після зшкрябування воску яйце натирали свинячим жиром.

В с. Онок для декорування яєць використовували парафін і бджолиний віск. Згадує Ганна Демчик:

«В селі писачок називали «іца». Писачки робили самі. До палочки довжиною 15-20 см навхрест привязували трісочку. Розбавлені водою порошкоподібні барвники пензлем наносили на яйце. Порошок купляли у рондьошів, кочових продавців. Найбільше полюбляли зображувати конвалії. Також малювали тюльпани і ромашки. Використовували фарби таких кольорів: яскравий рожевий, червоний, синій волошковий та зелений трав’яний».

В другій половині ХХ століття появились в продажу фломастери. То  вже їх використовували для декорування яйця. Оповідачі зазначають, що часто барвник через шкарлупу проникав на білок звареного яйця.

Лариса Білак (с. Онок) згадує:

– Традиційно яйця на Великдень відварювали в цибулинні. Але великого поширення набув метод декорування – розпис фломастерами. Зображували квіти (ромашки, волошки) та гриби. Кількість – біля 50 шт. За традицією маточки (хресні мами) своїм похресникам найменше дарували по 3 писанки.

Кожна сім’я розписувала для своїх потреб. «Бувало, що подароване яйце дуже подобалось, бо відрізнялося яскравими барвами, то залишали «для краси» в серванті»,– розповідає Лариса Василівна.

Про традиції с. Хижа розповіла Ірина Турцанаш:

– Декорували яйце накладанням рослин, які фіксували капроном. Переважно це були найперші рослини навесні – петрушка, лугер (конюшина), крішпанок (самшит), барвінок.

Також використовували смуги шини (3-5 мм), що відрізали з використаних резинових камер коліс велосипеда. Кожна господиня декорувала на свій смак. Смуги розташовувались «навхрест», поперек і повздовж яйця. Інколи зустрічались смуги з вирізаними отворами. Для цього смуга повинна була бути ширшою.

Нині поширення набуває декорування яйця наклейками промислового виробництва. Наклейки зазвичай покривають всю площину яйця. Також використовують і контурні наклейки. Для цього відварюють яйце у лушпині цибулі. Після того, як охолоне яйце, наклейки розташовували у довільній композиції.  Писанки в основному дарували дітям похресникам та родичам.

Містянин Михайло Талабіра згадує свої дитячі роки в с. Олешник. Традиційно на Великдень вони займалися розписом писанок. Попри згадувані вже традиційні техніки тут застосовували і травлення кислотою. Тобто кислотою витравлювали орнамент на шкарлупі яйця, яка була пофарбована в певний колір.

Михайло Іванович згадує:

– Яйця виварювали в лушпині цибулі. Акумуляторну кислоту наливали в шкільні чорнильниці. Сірниками або канцелярськими перами виводили елементи орнаменту. Це були «кружечок», «хрестик», «грабельки», «барвінок» та надписи «Христос воскрес», «Воістину Воскрес». Бувало, що підмальовували зображення фломастерами.

Іван Гецко (с. Онок) з особливим трепетом згадує свої дитячі малюнки на шкарлупі яйця:

– Я любив малювати. І з великою охотою наносив писачком (паличка з насадкою) воскові малюнки. Віск розтоплювали в бляшанці. Якихось  певних орнаментальних догм не дотримувався, малював, що забажаю. Тонкими лініями виводив різні невигадливі візерунки, квіти, зірки. Пробував зобразити козу і качку.

Дорослі, як правило, ділили поверхню яйця поздовжніми лініями навпіл. Зображували «грабельки», «тюльпан». Збирали яйця десь тиждень. Похресників було багато. Після служби біля воріт церкви роздавали писанки  похресникам. Від двох до п’яти штук. Діти шанобливо загортали дарунок в хустину.

Вже пізніше, в більш дорослому віці, Іван Іванович фарбами (гуаш, акварель) розмальовував шкарлупу яйця сюжетними зображеннями. Закріплював малюнок розчином цукру.

Ольга Барничко згадує дитячі роки в с. Боржавське і мамині воскові писанки. Особливо те, як мама їх орнаментувала і «як писало робила з гусячого пера».

«Вже після переїзду до міста писанки писали всією вулицею. Збиралися в великодню п’ятницю. В кришечки наливали невелику кількість лаку для підлоги і змішували з харчовими барвниками. Особливо цікаво було змішувати похідні кольори. До прикладу, як з червоного і жовтого отримується оранжевий.

Спочатку наносили чорний контур малюнку. А вже потім заповнювали площини певним вибраним кольором. Зображення мало нагадувати відродження природи навесні. Тому переважно зображували квіти, але були і сюжетні малюнки, приміром «лебеді на озері»,

– ділиться досвідом Ольга Іванівна.

В с. Боржавське була традиція маточкам своїм похресникам з подарунками та різними солодощами дарувати по п’ять писанок.

• 

• 

• 

Про «захопливе дійство» розпису писанок розповіла Анна Копча з с. Боржавське. Згадує як організовувала процес розпису воском мама Анна Данилівна, яка навчилася цьому від своєї мами.

Писанки розписувались в великодню п’ятницю. «З самого ранку мама розписувала для себе, а згодом для сусідів (тож розписувала писанки для пів вулиці), – згадує Анна Михайлівна. – Що саме буде зображено на писанці майстриня наперед не знала, орнамент народжувався в процесі роботи».

Писачки виготовляли самі. Паличка «мало тонша за мізинчик» розщеплювалась на кінці. В щілину вставляли порожнистий стрижень пера гуски, закріплювали перев’язуючи ниткою. Кожна писанкарка в селі мала свої улюблені елементи орнаменту, але й були сталі принципи декорування яйця. Вони передавалися від старших молодим писанкаркам. Зображували «квітка», «зірочка», «курча».

Існує переказ, що назва села походить від місцевої назви дзвоників, які виготовляли з мідних сплавів місцеві майстри. Дзвіночки називали «чінговчики», «чінгови». Їх використовували для оздоблення збруї коней разом з барвистими китицями. Також дзвоники вішають на шию корів. З цього сплаву також виготовляли спеціальні посудини з ручкою, в яких розтоплювали воскові свічки. Під час роботи по оздобленню яйця цю посудину постійно тримали на шпорі (опалювально-варильна піч).

Писанки виготовляли переважно одноколірні. Але, як згадує Анна Михайлівна, бували і двоколірні: жовте і зелене, жовте і червоне. Порошкоподібні барвники купляли у «шефтешки», жінки, що мандрувала від села до села з найнеобхіднішим господарським крамом. Барвники вона  продавали тільки перед Великоднем. Серед багатства кольорів кожна господиня вибирала для себе за потребою і вподобанням.

Після того, як висохнуть писанки, віск акуратно зшкрябували ножиком, а яйце натирали олією для блиску.

«Не всі натирали, бо котрісь і так гарні були»,

–  ділиться досвідом Анна Копча.

• 

• 

• 

 Наталка Бронзей згадує, що в с. Черна на Великдень на ярмарку біля церкви можна було купити лизунці та пацьорки з тіста. Виготовлені писанки господині роздавали дітям в родині. А декорували їх відварюючи у лушпині цибулі з накладками трав. Звичаю поливатися на другий день свят не було.

Василь Штефан (м. Виноградів) розповідає, що в 60-70-х роках в їх сім’ї яйця для свята збирали довгий період. Бабка, як найстарший член сім’ї, заправляла (організовувала) всім процесом підготовки до Великодня. Жили бідно. «Особливо запам’ятався огорнутий таїнством процес пошуку під шаром снігу якої-небудь травинки для орнаментування яйця. Зазвичай це були листки петрушки. Зрештою, використовувалась будь-яка рослинка, що вже проростала на керті (городі) чи в шансові (канава на узбіччі дороги).  Писанки роздавали похресникам та поливальникам. Поряд з писанками з рослинними відбитками, розписували і воском. Для цього виготовляли писачок. Це був ціпок (патичок) довжиною 10-15 см в який т-образом встромлювали гвіздок. В бляшанці розтоплювали залишки воскових свічок. На яйці виводили довільні орнаментальні мотиви. Округла головка гвіздка при занурені захоплює не багато розтопленого воску, тому виконуються лише невеликі і порівняно прості елементи орнаменту – «риск» та «крапка». Орнаментовані яйця відварювали в лушпинні цибулі. Віск відділявся від поверхні сам по собі. Вже в 70-х роках використовували штучні барвники для фарбування яйця. І на завершення процесу декорування яйце натирали жиром», – ділиться спогадами Василь Штефан.

Жителька міста Марія Данко згадує свої традиції оздоблення яєць на Великдень, що побутували в рідному селі Мала Копаня у 70-і роки ХХ століття:

«Зазвичай закріплювали листя до яйця і відварювали в лушпині цибулі. Для розпису воском, який опанувала самотужки, використовувала власноруч виготовлений писачок. До патичка закріпила залізний наконечник шнурівки, що слугував резервуаром для розтопленого воску. В невеликій бляшаній або керамічній посудині розтоплювали бджолиний віск. Посудина постійно нагрівалася на найменшому вогні. Віск має бути гарячим, але не кипіти. Писачком зачерпується віск і починається розпис».

Цей метод потребував від господині чимало вміння і вправності виконання. Улюбленими були орнаментальні мотиви – «луйтерка» (драбина) та «квіточка». Для зображення «драбини» яйце поділялось на повздовжні сегменти (8 і більше), які через одну заповнювались поперечними лініями. Орнамент «квіточка» відрізняється накінцевим розташуванням елементу на яйці, а поперечний поділ був у вигляді лінії «зигзаг».

Найпростіший декор яйця «на боби» (у горошок). Для цього спочатку занурюють в розтоплений віск гострий кінець яйця, потім – широкий, далі акуратно опускають боки, щоб утворювались круглі або овальні воскові плями. Після цього яйце занурювались в підготовлений розчин фарби. Найулюбленіші кольори Марії Василівни – помаранчевий, зелений та синій. Писанки зазвичай роздавали похресникам біля церкви або поливальникам. На тепер вже разом з традиційним розписом прикрашає великодні яйця сучасними засобами – наклейками промислового виробництва. Наклейка покриває майже всю поверхню яйця.

Містянка Галина Перегняк полюбляє на Великдень прикрашати кошик крашанками. Традиційна технологія виготовлення крашанки дуже проста. Яйця просто відварюють у лушпині цибулі. Виготовлені таким способом крашанки мають жовто-коричневий колір різної інтенсивності.

В збереженні традиційного писанкарства не слід забувати про роль окремих індивідуальностей, талановитих майстрів, які часто й формують традиції.

Своєрідні і унікальні писанки майже сорок років напередодні Великодня малює Іда Адам з с. Шаланки. Тонкощі воскової писанки вона перейняла від свекрухи Агнети Адам та майстринь Маргарити Йоно і Іди Йоно. Спочатку малювала писанки для своїх дітей, а зараз розписує писанки вже разом зі своїми доньками для внуків. На білій поверхні звареного яйця за допомогою писачка і розтопленого воску вимальовує різноманітні орнаменти. Це переважно квіти: «тюльпан», «фіалка», «піон», «ромашка», «гвоздика», «троянда» або «виноград», «листочок», «колосок пшениці». Також в декоруванні яйця використовує надписи «Христос Воскрес» чи «Зі святом». Потім акуратно ватним тампоном покриває рельєф візерунку спеціальним порошком кольору золота. Згодом залишки витираються м’якою тканиною чи паперовою серветкою, а на восковому візерунку «золото» залишається.

В переддень Великодня традиційно Іда Тіводорівна радо ділиться тонкощами традиційного розпису на численних майстер-класах.

Великодні писанки стають окрасою кожної оселі. В містянки Людмили Тороцкезі прикрашений стіл святковою скатертиною неодмінно доповнюють писанки. Господиня оздоблює яйця в традиційній натурально-листковій техніці. До двох боків прикладає листочки петрушки та клеверу, закріплює в капроні вузликами на кінцях. Відварює в лушпині цибулі. Обов’язково, як охолонуть, натираються олією. Таким чином підсилюється звучання кольору і писанки набувають яскравого блиску.

Пойдин Ганна (м. Виноградів) до створення на Великдень святкової атмосфери в помешканні вирішила підійти творчо – наважилась на експеримент. Приготувала білі яйця з гладкою поверхнею, які видула і підсушила. Для нанесення декору використала перманентний маркер. Орнаменти – стилізовані елементи народної угорської вишивки.

Другий день Великодніх свят  називається ще «обливаним понеділком», бо цього дня за стародавнім звичаєм хлопці обливають дівчат водою. Тінда Попович (с. Шаланки) повідає:

– Традиційно у нашому селі хлопці заходять у хату проказуючи вірші:

Én kis kerész legény vagyok

Rózsa fákat locsolgatok

Találtam egy piros rózsát

Szabad meglocsolni.

*

Zöld erdóben jártans

Kék ibolyát láttam

El akart hervadni

Szabad meglocsolni

*

Rozsa viz a kezembe

Hadd öntsem a fejedre!

*

Piros tojás fehér nyuszi

Locrolásért jár egy puszi! (угор.)

……

Я маленький хлопчик – садівник

Поливаю кущі троянд

Я знайшов червону троянду

Можна полити?

 *

Я гуляв зеленим лісом 

Побачив синю фіалку

Вона хотіла зів’янути

Можна полити?

*

Трояндова вода в руці

Дозвольте полити на голову!
*

Червоне яйце, білий зайчик

За полив – поцілунок

Мелінда Молнар відзначає традицію в с. Нове Село дарування квітки нарцис хлопцям, «які приходили до дівчат поливатися». Квіткою прикрашали нагрудну кишеню піджака парубка. Цей звичай поширений серед молоді і сьогодні.

Так уже повелось в народі, що до Великодня кожна господиня намагається зробити свою оселю найохайнішою і найчепурнішою. Моріка Петраш (м. Виноградів) згадує, що в світлиці під стіл стелили сіно, а бабка Моріка Пішпекі спеціально сплітала вінок з форзиції, яким прикрашала двері. Однак найголовнішим атрибутом був, і залишається по сьогодні, великодній рушник.

«Кожна господиня декорувала його за своїм вподобанням, але центральним був вишитий уквітчаний надпис «Христос воскрес»,

– згадує Ольга Вігула (м. Виноградів).

 Марія Бідзіля (м. Виноградів) традиційно до Великодня прикрашає оселю вишитими серветками. А їх у майстрині є чимало, адже кожного року до свята прагне вишити нову серветку.

Традиція декорування писанок на Великдень знаками-орнаментами передавалася з роду в рід. Їх розпис є завжди індивідуальний. Незважаючи на численні зміни вподобань та історичні перипетії великодня писанка дійшла до наших днів і здобуває нові форми. Сучасні майстри вдало користуються культурним надбанням народу додаючи своє оригінальне бачення.

Ольга Гал