Великодні спогади…

З давніх-давен до Великодня готувалися заздалегідь… Більшість традицій приготувань ми не зберегли у побуті за наших днів, але згадки про них збереглися.

До Великодня готувалась кожна господа. Містянка Марія Бідзіля до найменших деталей пам’ятає успадковані від дідів-прадідів картини побуту і праці у рідному селі. З винятковим піднесенням ділиться спогадами про підготовку до Великодня:

– Період приходу весни був справжнім святом для хлібороба. Старалися навести лад в хаті і надворі, бо далі були зайняті городами. Виносили з хати кросна. Скатертини і рушники просвіжували (провітрювали). Хату білили як зовні, так і з середини. Інколи у вапно добавляли синьку, тоді хата отримувала голубого кольору окрас. Обов’язково торнац (ганок, веранда) і хату мастили долівку глиною. Тверду глину з городу трамбували у ямки, а рівняли поверхню рідкою сумішшю глини і води.

В середині ХХ ст. на зимових вечорницях, як повідають старожили, дівчата приладжували нове вбрання, оздоблювали орнаментами сорочки, вишивали пасхальні рушники. Ці принципи залишились і по сьогодні.

Для святкових рушників і скатертин традиційно ткали біле сукно. Для скатертини два відрізки зшивались суцільно між собою або мали стрічку мережива (гачковане або покупне) по середині. Традиційним було зображувати декор тільки по двох вужчих кінцях.

Особливо вишуканими та святковими виглядають скатертини, що декоровані вишивкою по всьому периметру полотна. До прикладу, окрім декору на двох вужчих кінцях полотна, ще й містять зображення поодиноких букетів квітів, або по одному елементу «квітка», по ширших краях, а в центрі  – мотив «вазон», «вінок», «розетка». І по всьому периметру скатертини оздоблені мережкою.

В центральній частині святкової скатертини Марії Боршош (с. Великі Ком’яти) у віночку з квітів зображені два ангели, які тримають чашу. На повздовжніх краях зображені грона винограду, а по ширині – ритмічно розміщені букети квітів. Декор виконаний технікою «гладь» та «стебловий шов». Кольорова гама поліхромна.

Кожна майстриня великодній рушник декорувала притримуючись традицій, але вносила щось своє, нові елементи, нові спостереження, нові сполучення кольорів. Так, традиції не тільки зберігались, а й збагачувались, розвивались.

Марія Бідзіля перший обрус на Пасху (великодній рушник) вишила слідуючи традиціям, що поширені були в с. Широке в 60-х роках ХХ ст. В центрі полотна дзеркально розміщені дві троянди, а по периметру – ритмічний ряд чергування елементів «квітка» і «корзина квітів». Кольорова гама поліхромна. Техніка виконання «хрестик». Оздоблення країв довершує макраме з китицями.

В Ірини Турцанаш (с. Хижа) та Ганни Івашко (с. Черна) є ткані рушники з насиченими орнаментальними смугами по всьому полотнищу. Чорно-червона кольорова гама. Оздоблення на краях – «ройти» (бахрома).

У Ганни Ольховської (с. Велика Копаня), Ганни Човбан (с. Сасово), Елізавети Шаркаді (с. Шаланки), Марії Бідзіля, Ольги Чедрик та Наталії Копинець (с. Широке) зберігаються рушники декоровані технікою вирізування («урізом»). Для обшивання обрізаних форм використовувались як білі, так і кольорові нитки.

Нерідко центральним елементом декорування пасхального рушника був вишитий надпис, а по периметру розташовувався стрічковий рослинний орнамент або окремі квіти, приміром як на рушнику Йолани Молнар з с. Холмовець, Ірини Реміцької (с. Онок), Єлизавети Ілько та Ганни Шундулі (с. Сасово). 

Також зустрічались рушники, як от у Ганни Озоганич (с. Теково),  що декорований тільки по одному краю полотна двома орнаментальними рядами. Центральний елемент, «хрест», обрамлений дзеркальним зображенням троянди. По при край розміщений стрічковий орнамент стилізованих квітів. 

Розвиток промислового виробництва поступово витіснив народні ремесла, відтак і виробництво домотканого полотна. Для вишивання почали використовували покупну тканину. Орнаменти майстрині продовжували перезнімати з давніх взірців та одна від одної, але все частіше користувалися ілюстраціями та схемами друкованої періодики.

На початку ХХ ст. вишивальниці поширено використовували заготовку для пасхального рушника під вишивку бісером або нитками. На рушниках зустрічаються вишиті символи та сюжетні композиції. Кольорова гама переважно поліхромна.

Містянка Марія Бідзіля до Великодня кожного року прагне вишити скатертину або серветку для оздоблення помешкання.

«Вишивати, – зізнається майстриня, – легко, це заняття дуже захоплює і хочеться швидше побачити кінцевий результат». Вишиває Марія Юріївна так, «щоб не було вузликів, а виворіт був не гіршим, аніж лицьовий бік».

Пані Марія признається, що не полюбляє повторення в роботах. І до готових схем завзято додає від себе елементи, оригінальне кольорове рішення деталей. Оскільки рушник приурочений до Великодня, то й символи на ньому зображуються відповідні: паски, крашанки, гілочки верби, ангели, хрести і церкви, написи «Христос воскрес!» та «Воістину воскрес!». Досить часто вишиває також перші квіти – як символ приходу весни. З особливою відповідальністю вишивальниця відноситься до обробки країв. Опанувавши декілька видів оздоблення вона спочатку уявляє собі готовий виріб – «чи буде пасувати» – і тільки потім приступає до виконання.

«Для обробки країв виробу бахромою їх не потрібно загинати та підшивати. Вироби обшивають по контуру швом «уперед голкою» або «строчка» на відстані 1,5-3 см (залежно від розміру майбутньої бахроми). Після цього обережно витягують нитки (основи, піткання) уздовж зрізу. Таким чином утворюється бахрома», –

ділиться тонкощами вишивальниця.

Творчий доробок Марії Бідзіля дуже багатий – рушники, серветки, скатерті, панно, подушки і картини. Ними вміло прикрашена власна оселя, але більша частина вишиваних робіт подарована на радість рідним і друзям.

Мистецтво народу втілює в собі його талант, мудрість і життєлюбне світобачення. Твори місцевих вишивальниць передають красу народних звичаїв та обрядів, тішать розмаїттям орнаментів, котрі поступово стали для мене близькими і зрозумілими. Нове ставлення до давніх зразків дало поштовх до їх відтворення, а відтак і збереження.

Ольга Гал