Мій замовник (Бог) не поспішає. Саграда Фамілія

«Це буде подібно лісу. М`яке світло литиметься через віконні пройоми, розміщені на різній висоті так, що вам буде здаватися, що це світять зірки…»

Так про майбутню свою архітектурну споруду сказав Гауді. Пізніше він додасть:

«…зникнуть кути і матерія, щедро постане у своїх округлостях: сонце проникне всюди, з усіх боків і виникне образ раю… Так мій палац стане світліше світла»

Собор Святого Cімейства – Саграда Фамілія являє собою одну із найвеличніших архітектурних споруд сучасного світу. Будівництво собору почалося більше 120 років тому і триває по цей день. Ідея проекту належала книготорговцю Жозепу (Хосе) Марії Бокабел`є, заснувавшому  в 1866 році «Духовну асоціацію шанувальників святого Йосипа».  За його пропозицією в 1882 році було прийнято рішення про зведення храму. За задумом цей храм мав повернути католицькій церкві престиж серед іспанців і дозволяв би молитися всім конфесіям одночасно. Ділянку під забудову вдалося викупити тільки через сім років, в 1881 році. Раніше на цьому місці знаходився іподром. Першим архітектором став професор, викладач Вищої технічної школи архітектури Франсеск Вільяр. Саме він, в свій час, високо оцінив проект фонтану Пласа Каталонія, запропонований молодим Гауді. Знаючи про нестаток фінансування, Вільяр погодився працювати безплатно.

При будівництві собору якось між Бокабелем і Вільяром виникло непорозуміння з приводу матеріалів для будівництва, після чого професор залишив проект. Бакобел`я запропонував своєму другу Марторелю продовжити почате будівництво, але той відмовився, порекомендувавши свого асистента, з яким працював майже три роки. Ним став Антоні Гауді. В той час Гауді експериментував з так званим «мудехарським», або «мавританським» стилем. Мудехари, або араби – мусульманське населення Піренейського півострова, насильно охристиянене в ХІІ – ХVІ століттях. Розвиток традиційного мавританського стилю породив особливий архітектурний напрямок в Іспанії. Загальна  стійкість і солідарність конструкцій, яскраві вітражі, плиткове облицювання, де присутні квіткові мотиви створювали багате підґрунтя для творчості молодого архітектора. Ним уже були спроектовані і збудовані Садиба Гуеля і Ель Каприччо, Дім Вісенса і схвально прийняті замовниками.

Антоні Гауді запросили на роботу і у 1883 році затвердили головним архітектором Саграда Фамілія. Йому йшов 32-ий рік і це замовлення означало повне визнання його таланту. Він переглянув проект попередника і відхилив задум Вільяра побудувати храм в неготичному стилі. У нього визрівав свій план цієї будови та на той час він ще не підозрював, яке особливе місце займе цей проект в його житті.

Мета, з якою молодий Гауді проектував величний собор – зробити Храм Святого Сімейства «останньою великою святинею християнства» потребувала не лише колосальних фінансових вкладень, а й нових архітектурних рішень, методів. І Гауді над цим постійно працював, вдосконалював свій же проект. Так його провідною течією стає стиль модерн, що виник в другій половині ХІХ століття. Модерна архітектура вперше з`явилася у Франції і отримала назву «ар нуво» (нове мистецтво) і звідти проникла в Іспанію, діставши назву «модернізм». Для цього стилю характерна не строгість прямих ліній, а природність, плавність побудованих конструкцій. Якраз з таким підходом Гауді почав створювати свої архітектурні шедеври і став найяскравішим представником цього напрямку. Він прагнув досягти відчуття гармонії з природою, ландшафтом. Його знамените відчуття простору стало атрибутом єднання людини зі Всесвітом. Гауді був віруючою людиною і рахував, що природні закони, в тому числі закон всесвітнього тяжіння, створені Богом, а значить людина не повинна думати, що вони обмежують її можливості. Потрібно не обходити, а заставити працювати їх на себе. Принципи природної архітектури, проповідувані Гауді не мали аналогів і дозволяли йому робити найнеймовірніші відкриття. Експериментуючи з проволоченими каркасами, архітектор розраховував навантаження на всі несущі опори, створюючи ілюзію подолання законів фізики. Багато знайдених таким чином рішень він використав при будівництві Саграда Фамілія.

Собор складається з трьох фасадів, які символізують Різдво (східний), Славу, Воскресіння (південний), Страсті Христові (західний). Фасад Різдво завершено ще до Громадянської війни в країні і виконано відповідно оригінальному задуму Гауді. Страсті Христові  відзначаються скульптурною композицією, що уособлює історію розп`яття Христа. Автором цих скульптур став Жузеп Субіракс.  Головні брами фасаду прикрашено цитатами з Біблії на кількох мовах, включаючи рідну каталонську. Фасад Слави має мати текст Апостольского Символу Віри. Найсильніше враження справляють 16 веретеноподібних шпилів, що символізують 12 апостолів, 4 євангелістів, Пресвяту Діву Марію та Ісуса Христа. Вежі євангелістів прикрашено скульптурами традиційних символів: бика(Св. Луки), янгола( Св. Матей), орла(Св. Іван) та лева (Св. Марк). Центральний шпиль має увінчуватися гігантським хрестом.  Менші вежі прикрашені снопами пшениці і виноградом, символізуючи Святе Причастя. Максимальна висота собору – 170 метрів. Це на 1м нижче, ніж гора Монжуїк. Гауді вважав, що його творіння не має перевищувати творіння Боже.

В Санрада Фамілія величність структури комбінується з тонким проробленням деталей. Гауді пояснював це тим, що вся будова символізує собою Небесний Єрусалим. Використані деталі не є випадковими. Майстер детально вивчав і застосовував для свого проекту складну символіку Середньовіччя. З приводу проектування майстер говорив, що в своїх рішеннях керувався виключно законами будівельної механіки. Деякі його розрахунки настільки складні, що повторити їх можливо хіба, що за допомогою нових комп`ютерних програм. Сучасні спеціалісти не перестають дивуватися його своєрідності методик проектування. Все, що міг майстер підгледіти в природі, він використовував для втілення своїх ідей в архітектурі. Наприклад, кам`яний плющ, що спадає по вежах Саграда Фамілія служить не лише прикрасою, а й додатковою опорою.

Проект внутрішнього убранства складають параболічні і гіперболічні вигнуті поверхні. Елементи внутрішнього декору вражають продуманістю ліній, сюжетів, переходів. В гармонійному поєднанні різні стилі: готика, модерн, бароко. Тут християнство переплітається з багатством Сходу і нічого не має зайвого. Вінтажні сходинки, новаторські діагональні опори, колони викладені майолікою… Гауді створив складну систему освітлення, де світло проникаючи крізь пройоми у вежах і вітражі на різних рівнях, створюють картинки магічних світлових ефектів.

Так, як храм будувався виключно на пожертви, то зупинки будівництва траплялися часто. Перша криза 1888-1889 роках могла залишити будівлю  на стадії возведення крипти. Друга серйозна проблема виникла в 1903-1906 роках і лише завдяки зверненню поета Жоана Малагара зі сторінок журналу допомогло в черговий раз звернути увагу на собор. Було зібрано значну суму і будівництво продовжилося. В 1912 році, втретє виникла проблема з бюджетом. В 1914 року пожертв катастрофічно не вистачало і будівельний комітет вирішив законсервувати проект. Гауді рішуче запротестував, пояснюючи, що це зруйнує все збудоване і ремонт буде набагато дорожче. Архітектор вирішив присвятити всі сили цьому будівництву і відмовився від оплати за свої послуги. Він сам почав збирати пожертви серед людей і вже в 1918 році будівництво відновилося. В цьому році помирає Еусебі Гуель, головний прихильник творчості Гауді і найбагатший промисловець.

В 1925 році архітектор переїхав жити в майстерню при соборі. Йому було 73 роки. Він розумів, що не зможе довершити розпочате, тому посилено працював над ескізами, кресленнями, моделями, щоб будівництво змогли продовжити в майбутньому. Ввечері 7 липня 1926 року, Гауді направлявся до церкви святого Філіпа Нері і на перехресті його збив трамвай. Ніхто одразу не впізнав відомого архітектора, тому допомога прибула до постраждалого запізно. Через десять днів Антоні Гауді помер. Місцем останнього спочинку тіла стала та сама недобудована Саграда Фамілія.

Після смерті архітектора, його роботи вийшли з моди і довгий час зазнавали принизливого відношення, засуджувалися за вульгарність і ексцентричність, еклектику. Творчість Гауді несподівано стала непотрібною ще й через політичні причини. В 1936 році в Іспанії розпочалася громадянська війна, яка закінчилася встановленням диктатури фашизму і тут зовсім не було місця фантазіям Гауді. Та навіть в такі важкі часи знаходилися люди, які щиро вірили в майбутнє собору. В 1978 році в Іспанії була прийнята нова конституція. Каталонці проголосували за автономію. Вперше за чотири десятиліття в них з`явилася можливість відкрито заявити світу про минуле і майбутнє своєї Вітчизни. В цьому плані творчість Гауді знаходить шанс реабілітації, а Саграда Фамілія  стає візитівкою країни. Наразі католицька церква розглядає питання про занесення Гауди до ряду святих. А 2002 рік рішенням ЮНЕСКО був об`явлений роком Гауді.

Затяжне будівництво собору зумовлювалося  складністю виготовлення кам`яних блоків, що формують ексцентричні форми собору. Згідно з комп`ютерною моделлю кожен х них потребує індивідуальної обробки. Та незважаючи на недобудову, собор став однією з головних пам`яток Барселони. Храм відвідують мільйони туристів, а це більше, ніж відвідування музею Прадо та палацу Альгамбра. На даний час ні в кого не виникає сумнівів, щодо геніальності архітектурного творіння, його неповторності і унікальності. Та свого часу модерністські ідеї Гауді сприймалися неоднозначно, викликаючи до захоплення, то нищівну критику. Зі смертю Гауді настав час затухання модернізму, на його зміну прийшов неокласицизм. Інтерес до творчості каталонського архітектора відновився завдяки Сальвадору Далі. В 1933 році він підготував захоплюючий нарис до журналу   «Мінотавр» про архітектора-каталонця. Він назвав його самим оригінальним явищем в історії мистецтва і виклав свої роздуми щодо складних архітектурних споруд, використовуючи складну метафорику. Із робіт Гауді Далі високо цінив Дім Міла. Він часто там бував, уловлюючи деякі його елементи для своєї творчості. На жаль стаття була сприйнята хіба що колегами Далі. В 1956 році йому вдалося організувати в барселонському парку Гуеля торжество в честь Гауді, де були зібрані додаткові кошти на продовження будівництва Саграда Фамілія.

Засновник сучасної архітектури Ле Корбюз`є,  перебуваючи в Іспанії виявляв неабияке захоплення Домом Міла і називав Гауді великим майстром архітектури, а з церкви Колонії зробив замальовки. Однак в подальшому французький архітектор назвав Гауді « крикливим соромом Барселони» і «монстром у творчості». Та напевно це викликали ревність і заздрість, адже Ле Корбюз`є не був прихильником новаторських ідей і його проекти будов нагадували мильниці. Лише церква Нотр-Дам-дю-О (Діви Марії на висотах), збудована критиком Гауді в 1955 році в місті Роншане, по стилістиці нагадує Саграда Фамілію.

В 1910 році в Парижі пройшла виставка образотворчого мистецтва, де були виставлені роботи Гауді. Всупереч багаточисельним позитивним відгукам французький поет-авангардист Аполінер Гійом заявив, що архітекторам не має смислу шукати натхнення в спорудах Гауді, так як його декорування свідчить про дурний смак. Чотири роки опісля він змінив свою думку про творчість Гауді і назвав його найяскравішою особистістю серед плеяди сучасних архітекторів. Стверджував, що його творіння додають Барселоні життєву силу. Найбільше Аполінера захоплював Дім Міла за ідеально пророблений «настрій».

Серед тих, хто однозначно визнавав довершеність творів Гауді – Джон Рьоскін, англійський мислитель, теоретик архітектури. В юності Антоні Гауди потрапив під вплив саме його ідей. Він відкрито виявляв своє ставлення до модернізації архітектурних форм. Особливе значення надавав орнаментуванню, як засобу передачі особистого відношення автора до створюваного ним. На його думку архітектор в першу чергу має бути скульптором, а потім інженером. Люба стандартизація орнаменту  приводить до загибелі архітектури, як живого явища.

Письменник-соціаліст Жордж Оруел у свій книзі «Згадуючи Каталонію» висказав свою думку про побачений собор у Барселоні, назвавши його жахливим:

«Вперше с тих пір, як я попав у Барселону, пішов подивитися на Саграда Фамілія, сучасний собор, який, можна сказати, є одною з найбільш потворних споруд у світі. Собор має чотири пробиті багатьма «бійницями» шпилі, по силуету, як пляшки глінтвейну. На відміну від більшості церков Барселони, він не був зруйнований під час революції – кажуть його пощадили через «художню цінність» . Гадаю анархісти проявили дурний смак, не підірвавши його, коли в них була така можливість».

Особисте життя архітектора  таке ж таємниче і загадкове, як і його творіння. В молоді роки, студентом він полюбляв модно одягатися і вів досить активне світське життя. В зрілі роки почав цінувати простоту і помірність, що в старості привело до аскетизму. Ставши архітектором Саграда Фамілія, Гауді досконально взявся вивчати католицьку символіку. За порадою друга священика  вивчав історію християнства і богослів`я. Заодно відвідував вечірню службу  в церкві святого Філіппе. Так з часом він перетворився на глибоко набожну і релігійно освідчену людину. Та така набожність мала і зворотній бік. В 1894 році Гауді несподівано об`явив сорокаденний піст і ледь не поплатився життям. Його врятував отець Валлеса. Тоді Гауді сказав, що Саграда Фамілія – головна справа його життя. Гауді так ніколи і не створив власної сім`ї. Про особисте життя він не любив розголошуватися. Чи через особливу сором`язливість, чи через постійну зайнятість романтичні історії закінчувалися нічим. Про останній роман Гауді його друг, поет Жоан Малагар в 1904 році опублікував оповідання. В ньому Гауді познайомився з іноземкою, заміжньою дамою, до якої він мав симпатію майже чотири роки. Якось тайком поїхав до неї, але так і не знайшов сили зустрітися і тільки ненароком, від`їжджаючи, побачив її з вагону поїзда. Він залишився холостяком, навіки зарученим з власною творчою музою, її величністю архітектурою.

«Людина – не творець, вона першовідкривач. Хто дошукується законів природи в підтримку своїм новим творінням, той допомагає Творцю».

«Самобутнє – це те, що новими засобами прокладає шлях до простоти початкових рішень».

«У світі є дві ідеальні форми – дерево і хмарина»

Гауді

Собор Саграда Фамілія – одна із самих цікавих та інтригуючих споруд світової архітектури. Це не лише прекрасне творіння, а й музикальний інструмент. Собор має вісім дзвіниць (по плану їх мало бути 12, символізуючи дванадцять учнів Христа). Гауді придумав оригінальний спосіб, як розмістити в середині тих дзвіниць дзвони: за його проектом вони мають трубчату форму, а їх довжина складає декілька метрів. В порівнянні зі звичними дзвонами на них краще грати. Вивчаючи різні дзвони на церквах Барселони, він добився і потрібного звучання для своїх дзвонів. Вони мали включатися за допомогою спеціального електричного пристрою. Недавні дослідження показали, що дійсно ці вежі будувалися під дзвіниці. До тепер вчені вивчають будову Гаудівських дзвонів, але робота просувається надто повільно, щоб не пошкодити їх. Гауді був пристрасним прихильником музики, особливо Вагнера. В середині собору він придумав розмістити місця для двохтисячної капели. Коли Будівництво Саграда Фамілія буде завершено, спів хору і дзвонів во славу Господа напевно почує весь світ.

«Ось, я будую дім імені Господа, Бога мого, для посвячення йому…І дім, який я будую величний, тому що величний Бог наш, вище всіх богів.

І обклав дім дорогоцінним камінням для краси… і покрив дім , пороги, стіни і двері золотом і вирізав на стінах херувимів…»

Біблія. 2-а Хроніки, гл. 2-3

Погодьтеся, присутня незрима паралель між грандіозним Храмом для Господа Гауді з біблійним Домом Соломона.

Валентина Костьо