Врятовані ще на сто років

РоздумиВрятовані ще на сто років

Врятовані ще на сто років

Церква скульптур, вівтаря, що крутиться та картини зі святими замість розмальованих стін…

Серед чотирьох храмових споруд  у селі Фанчиково Костел Найсвятішого Імені Ісуса найдавніший.

Окрім архітектурних деталей, виділяється двома скульптурними фігурками святих, що розміщені у нішах на передній стіні фасаду. Скульптурки дерев`яні – Ян Непомуцький і Богородиця з дитям. Під час ремонтних робіт самої споруди їх прийшлося зняти. Звичайно, що і вони потребували відновлення. Час, погода (вони стояли не прикриті) зробили свою справу. Руйнування були з категорії найважчих. Попереднє фарбування давнє і примітивне, фарба виблідла, потріскалась, деревина місцями прогнила, струхлявіла, не вистачало пальців на руках.

Монах і священик Францисканського ордену о. Маріо запропонував мені спробувати відновити ці, можна сказати, артефакти. Реставрацією я раніше не займалася, але, маючи деякі навики в малюванні, моделюванні, зважила свої можливості і вирішила спробувати врятувати історичні пам`ятки.

Робота була клопіткою і фізично тривалою. Я зносила потрісканий на дрібки шар олійної фарби, що залишився місцями. Можна сказати, по міліметрах виколупувала старий наліт. Скульптурки висотою близько одного метра з багатьма різноплоскісними поверхнями, то ж часу і сил пішло багато. Зараз скульптурки святих на своєму місці і продовжують служити фанчиківцям, як обереги. Та мене зацікавила історія виникнення, авторство цих скульптурок. Деревина була настільки зруйнована і пошкоджена, що на ній ніяких відміток не збереглося. Не збереглися вони і в архіві церкви. Багато таких скульптур взагалі залишилися анонімними через той факт, що роботи сакрального мистецтва, вівтарної архітектури ніколи не відмічалися авторами і інколи виконувалися з допомогою учнів то ж висновки щодо виникнення і походження цих скульптур я робила на основі здогадок, припущень, досліджень і це привело мене до несподіваних маленьких відкриттів.

Старовинна парафія, яка знаходилася у селі була засновано у ХІV-му столітті. Під час реформації вона потрапила до рук протестантів і відновилася тільки згодом. У вирі історичних подій була знищена і старовинна дерев`яна церква, що була в селі на тому місці.  Своїм відновленням, яке сталося у 1756 році, парафія завдячує самовідданій роботі священика Яноша Комаромі. Про піднесення парафії свідчить той факт, що певний час її філією був Виноградів. Напевно скульптурки Богородиці і Яна Непомуцького були створені в той період часу, для цього в будівлі робилися ніші. Тож можна припустити, що їм 260 років (!). Це досить поважний вік для дерев`яних скульптур. Також у приміщені церкви знаходиться особливий за своєю будовою Вівтар Жертовний, прикрашений скульптурками ангелів з дерева, Розп`ятя і вівтарі–Діва Марія, св. Йосип, св. Антоній Падуанський, які збереглися набагато краще у закритому приміщенні. Образ Богородиці досить поширений у релігійних конфесіях. Ян Непомуцький – католицький святий, мученик, священик, найпопулярніший святий Чехії. Кам`яні скульптури цього святого, на території Європи досить поширені і відомі. Дерев`яні – рідкісні. Вони створювалися відомими на той час майстрами. Це період розквіту європейської культури, коли скульптура стає невід`ємним елементом архітектури, його доповненням. 1730-1770 роки – найяскравіший період розвитку скульптури в Європі і на Галичині, який визначив перехід від стилю бароко до рококо. Якраз рококова скульптура визначається видовженими пропорціями, динамікою, грандіозністю. Такі ознаки досить видимі і на скульптурках св. Яна і Богородиці. Виходячи з цього, авторами цих скульптур могли бути, якщо не відомі майстри того часу, то їхні учні. Є ймовірність, що такі невеликі за розмірами скульптури робилися, як ескізи-моделі, підготовчі роботи, які з часом почали існувати, як самостійні твори.

В середині 1740-их років  при дворі магната Миколи Потоцького у Львові з`являється відомий у Європі скульптор Іоан Геогр Пінзель. Він приїхав на запрошення відомого архітектора Бернарда Меретина і почав працювати над такими відомими всім скульптурами у соборі святого Юра, костелі св. Мартина. Також його скульптури збереглися у Бучачі – св. Ян Непомук, Ходовичах, Городенці, Гвіздці. Для творів Пінзеля характерна емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис. Це вишукані і витончені роботи. Поява Пінзеля на Галичині сприяла створенню львівської школи скульпторів. З`явилися не менш відомі майстри різблярської справи, як Томаш Гуттер, Конрад Кутчернайтер, Себастьян Фесінгер. Розквіт епохи рококо ознаменували такі приближені до Пінзеля скульптори, як Антон Осинський, Іван та Матвій Полейовські, Іван Оброцький і інші. Гадаю, що вони були замовлені Яном Комаромі і привезені спеціально для цього костелу якраз із майстерень згаданої вище школи скульпторів. Чому саме Ян Непомук? Є версія, що той же Пінзель родом з Чехії. Він у своїх творчих задумах привіз до нашого краю образ святого і втілив його у багатьох скульптурах, відповідно і скульптури для храмів і церков виконувалися за аналогією скульптур великого майстра. До речі, друга половина 17 ст. – це період значного піднесення шанування святого. Ще один мотив – скульптура ототожнювалася з покровителям Яном Комаромі.

Щодо авторства, то гадаю, що у скульптур різні автори. Це моє припущення базується на спостереженні і аналізі деяких рис, деталей. Що стосується св. Яна Непомуцького, то впевнено можу сказати, що його робив майстер, що мав хорошу школу і досвід. Анатомічно фігура святого бездоганно виконана. Вражає мініатюрно різблені фаланги пальців, складки одягу, моделювання обличчя. Присутня динаміка у всій постаті. На зовсім тонких пальцях помітні позначки нігтів чого зовсім нема на руках другої скульптури. Руки Богородиці не мають ознак деталізації, специфічної обробки – грубіші. Можливо задум трактував такий підхід, адже вона однією рукою тримає дитину і цей жест дуже впевнений, рука тверда, камінна. Вона ніколи не хитнеться під Ісусом. Материнська рука. Або інший варіант – робота над руками по якійсь причині не завершена.  Ріст Богородиці також завищений, не враховуючи корони. По суті фігура св. Яна виглядає зменшеною. Можливо візуально це так не помітно, як я описую. Та знову ж таки: постать Богородиці  статична, монументальна, возвишена, майже нерухома. Корона у вигляді шапки говорить, що образи Богородиці в такій короні на голові почали створювати з ХVІІ століття. До того часу корона мала вигляд вінця, подібну носили володарі тої пори. Окрім форми, вона не має ніякого фігурного декору. Тонкі, стислі губи Богородиці абсолютна протилежність фігурі св. Яна, де губи пухкі, чуттєві, «розмовляючі» (динаміка в міміці). Складки одягу теж по-різному на обох скульптурах. Монаший одяг св. Яна горизонтально спадаючий з подовжніми складками додає фігурі якогось коливання. Богородиця гарно оформлена драпіруванням. Дійсно, вигини одягу і накидки складені продумано. Складається враження, що вона сидить на троні. Це святість матері-королеви. Порушує цю статичність у  композиції Богородиці з дитям, маленький Ісус. Якраз він і оживляє нерухомість усієї скульптури. В більшості канонічних зображень Богородиці з дитям, Ісус, сидячи на руках, дивиться вперед, на глядача. Тут він розвернений голівкою до матері, маленьким кулачком хоче торкнутися її обличчя (до речі зігнута кисть дитяти зігнута в кулачок добре збереглася) Дитина рухлива, а це дещо випадає з канонів, які в пізніших сакральних творах мистецтва зробили маленького Ісуса одним цілим з Богородицею.

Мистецтвознавці стверджують, що після XVIII ст. не було іншого періоду з такою кількістю декоративної різьби, статурної кам’яної та дерев’яної пластики, архітектурної екстер’єрної ліпнини. Єдиною галуззю скульптури, що розвивалася безперервно, було декоративне оздоблення іконостасів. Частинка епохи залишилася у цих двох ледь живих дерев`яних скульптурках, що збереглися у віддаленій від основних культурних центрів місцевості  і наперекір усім незгодам і негоді вони своїм існуванням і своєю сутністю утверджують велику силу Божественного.

Отець Маріо задоволено посміхнувся, коли побачив скульптури після реставрації і сказав, що вони врятовані ще на сто років. Напевно це хороший знак, бо людині підтримка святих в наш час так необхідна.

Ян Непомуцький (1340-1393)– чеський католицький святий, мученик, священик, головний вікарій празького архієпископства, публічний нотаріус, найпоширеніший святий Чехії.

Нар. 1340 р. село  Непомук, Чехія. Тепер на тому місці стоїть церква в стилі барокко.

В 30 років (1370р.) став нотаріусом празького архієпископа. У 1380 році після закінчення теологічного навчання  був висвячений на священика, став ченцем і отримав високу посаду алтарника в соборі св. Віта. Навчався в Карловому університеті, згодом в університеті Падуї в Італії. У 1381 році він проголошений бакалавром права, а з 1389 числився генеральним вікарієм – другою людиною архієпископства в правових питаннях.

У 1393 році за наказом Вацлава IV Ян Непомуцький разом з іншими двома священника кинуті у в`язницю. 20 березня 1393 року Ян помер під час тортур в Староместському суді і його тіло було кинуто до річки Влтави.

Існує декілька версій смерті Яна Непомуцького.

Через конфлікт світської і церковної влади виникла ворожнеча між королем Вацлавом IV і архієпископом Енштейном. Для короля було важливо мати вплив на призначення церковних чинів. Історичні джерела підтверджують, що Ян підтримував абата, який був заклятим ворогом короля. А ще він насмілювався критикувати короля. Це спричинило неабияку лють у короля. Той перебував у камері тортур і власноруч обпікав святого факелом.

 17 квітня річка повернула тіло, яке знайшли ченці і поховали в своєму монастирі, а пізніше прах перенесли до собору святого Віта.

Ще одною причиною смерті являється відмова Яна видати таємницю сповіді королеви Жофії. Це вважається легендою, яка з`явилася лише у XVст.

Шанування Яна Непомуцького католиками, як святого почалося ще в XVст. Друга половина 17ст. є періодом значного піднесення шанування святого. У цей час з`являється біографія святого на латині від каноніка Ігнатія Длуговецького(1668), а також від єзуїта Богуслава Балбіна (1639), яка була надрукована в Антверпенському виданні Діянь Святих.

У 1683 році на Карловому мосту у Празі був встановлений пам`ятник Яну Непомуцькому роботи Яна Брокоффа. У 1708 році З`явився перший костел св. Яна Непомуцького в Градець-Кралові. А в 1639(?) в Непомуках на місці народження святого закладений  храм Іоану Хрестителю.

До лику святих він зарахований в 1729 році під час окатоличення Чехії.

Ян Непомуцький вважається небесним покровителем сповідників, а також покровителем Праги. Католицька церква вшановує його пам`ять 16 травня.

Багато храмів, скульптур у Чехії освячені на честь святого. Янська площа у Празі також названа в честь святого, так як неподалік було знайдене його тіло.

Атрибутами св. Яна є німб із п`яти сяючих зірок. Подібний німб зображується лише у Діви Марії . Вони з`явилися на місці, де потонуло тіло святого. Також вони означають слово «я мовчав» і нагадують п`ять ран Христа.

Язик, міст, пальма в руці – знак святих, мучеників, переможців.

хрест,вода, книга, бідняк.

Облачення каноніка дуже типове.

Сутана – спіднє літургійне облачення чорного кольору у священників, що досягає щиколотки зі стоячим білим комірцем і застібнута на ґудзики.

Альба – довга біла сорочка, що є символом чистоти тіла і духу.

Рочета –  вкорочена альба, яка досягає колін.

Берет – покриває голову і є знаком певної організації, чорний, квадратний у священників.

Валентина Костьо

Найбільше люблю пізнавати світ, люблю читати, малювати (живопис, графіка, ілюстрація), писати вірші, вивчати мистецтво, в’язати, думати, гуляти, спілкуватися, прибирати в домі. Не люблю куховарити, але з любов’ю готує для сім’ї. Народилася на Волині. Виросла на своїх фантазіях, тому творчий путівник веде мене з дитинства та особливе творче піднесення почалося в зрілому віці. Автор дитячих збірок для дітей: «Намистинки» (ілюстрації авт.) вид-во Олександри Гаркуші, м. Ужгород, 2011р. «Відчуття щастя» вид-во «Майстерклас», м. Київ, 2014р. Персональні виставки живопису та графіки: 2009р. – м. Мукачево, замок Паланок, 2010р. – м. Хуст, галерея «Митець Верховини», 2012р. – м. Виноградів, галерея «Хелена», 2021р. – смт. Опішня, Полтавська обл., Національний музей-заповідник українського гончарства. З 2013 року працюю адміністратором виставкової зали ІМПАСТО в м. Виноградів на Закарпатті. Займаюся виставковою діяльністю.

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва