«Богородиця» – образ святості чи пошук незримого?

У творчих пошуках «вічні теми» не виключення. Пречиста, Діва Марія, Богородиця – канонічний образ святості, символ, який, увіровавший, носить в душі, як істину, мірило всіх цінностей, опора духу. Одвічна бездоганність, лоно з якого народжується життя, образ в якому ми шукаємо підтримки і спасіння.

В художньому сенсі – це сакральна постать, що вміщає в собі силу незримого образу. Як вона відтворюється? Як і багато тисячоліть до цього підсвідомою уявою. Потреба окреслити цей образ виникла в людини давно. Не зникає вона і до тепер, коли позаду численні спроби адаптувати його під сучасне життя. Скептики зауважують: «Не чіпайте святість!», ту сталу і стислу форму до якої звикла людина. Але художні спроби відходять від деталізацій, від схем і макетів. Пошуки нового образу на тлі первинного – це не глум над святістю, а лише намагання через художні засоби зробити символ універсальним, образ лаконічним і безсмертним. Художник визріває для цього, як і сам віруючий має час для усвідомлення своєї віри. І в якийсь час відчуття цього образу являється однаково обом, але можливо в різних формах. Художник відтворює, а не копіюю образ. Збирає його за власними інтуїтивними спробами переосмислення. Ці твори інакші, вони не іконописні, тому викликають різні судження і полеміку. Мистецький твір – це прояв творчості, індивідуального прийняття образу. Однозначно, що він виявляється несподіваним.