«Про малярські ноктюрни Василя Скакандія, та дещо інше…»

Епіграф:

«Просто зрідка вночі літати

І писати свої ноктюрни…»

З вірша Ніни Кур’яти.

Мілану Кундері належить таке бачення: «А ми, в Європі, хто ми такі? Я згадую фразу Фрідріха Шлегеля, котру той написав в останні роки 18-го століття: «Французька революція, «Вільгельм Мейстер» Гете, «Wissenschaftslehre» Фіхте – це величні тенденції нашої епохи». Поставити роман і філософський трактат на один рівень з найважливішою політичною подією – це і є Європа – Європа, що народилася з Декартом і Сервантесом: Європа сучасності…

А що сьогодні? Хто осмілився б придати те ж значення якому – небудь творінню культури (мистецтва, філософії) і, до прикладу, зникнення комунізму в Європі?

Невже твори мистецтва такої значимості більше не можуть існувати? Чи ми втратили здатність розпізнати подібні твори?

Ці питання не мають смислу. Сучасну Європу слід шукати не тут. Та, в котрій ми живемо, більше НЕ ШУКАЄ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ в дзеркалі своєї філософії і свого мистецтва. Але де тоді дзеркало? Де нам шукати свій образ?…».

Знакові питання поставлені видатним письменником потребують шукати відповіді. Відповіді не можуть бути однозначними і одновимірними… Дійсно, важко віднайти в Європі кінця ХХ-го, початку ХХІ-го століття видатні твори гуманітарного простору, важко, але вони в невеликій кількості таки є. Населення заможних європейських країн занадто захоплене споживацькою філософією буття: ситна їжа, кілька автівок на родину, подорожі, відпочинок,  та й не працеголіки…; а читання книжок, захоплення класичною і народною музикою, живописом минулих століть і сучасним? Такі вподобання у них не на пріоритетних місцях.

Як не дивно, але зубожіле громадянство України, серед якого представники творчих професій, на тлі розкошуючих, провладних корупціонерів (глитаїв!); демонструють високі зразки європейського рівня – в поезії, прозі, та у царині малярства і музики. Щодо творів мистецтва величної значимості, то вони існують, зокрема, створені окремими живописцями Закарпаття.

Один із небагатьох митців такого рівня, то Василь Скакандій, народний художник України. В його арсеналі: неординарні твори жанрової і станкової графіки, живопис, фантастичні акварелі. Творчий шлях художника позначений персональними виставками – в Ужгороді (п’ять!), Братиславі (дві), Кошіце, Пряшеві, Сніні (Словаччина), і також участю в багатьох колективних… Минулого року відбулася презентація акварельних робіт різних авторів в «Галереї Ілько» під назвою «Лірика Карпат». Виставка мала успіх. «А Галерея Ілько -найкраща в Закарпатті», – так вважає Василь Юлійович.

В десятирічному віці старший брат Іван відвів Василя до образотворчої студії Золтана Баконія, там діти навчалися із задоволенням, а педагог вмів привити любов до живопису. Твори дітвори, що опановувала таємниці малярства під керівництвом Золтана Степановича були представлені в 50-ти країнах! Поет Василь Зубач написав душевну річ «Гніздо одинокого птаха», шкода, не на рідній мові. Цей твір, – то вшанування діяльності видатного наставника майбутніх митців.

Вже в роки навчання у Київському художньому інституті, графічне відділення, мав можливість оволодіти мистецькими знаннями і навиками з допомогою таких наставників, як В. Касіян, Г. Якутович, професор І. Селіванов, котрий був керівником дипломної роботи пана Василя. Здобув вищу освіту, повернувся додому до Ужгорода, родина Скакандіїв тоді мешкала вже в обласному центрі, пристав до праці художнім редактором видавництва «Карпати»…Якраз у цей період став затятим читачем, знайомився з кращими взірцями української і зарубіжної літератури. Заприязнився з письменниками, поетами, ілюстрував їхні книжки, із закарпатських творців письменства і поезії – це Петро Скунць, Іван Чендей.

Але молодого митця тягнуло до більш жвавого життя, він починає частіше їздити на пленери у товаристві таких потужних художників як – Ф. Манайло. Г. Глюк. А. Кашшай, про якого каже: «То була фантастична людина…». І ось такий спомин…: «Прийшов момент повернення до акварелі, у акварельному письмі знаходжу себе найбільше, бо це поєднання живопису і графіки. Техніка складна, але цікава, «працює» вода, поєднуються фарби з фарбами, і потім – що з того виходить…».

Які ж риси властиві творчості самобутнього художника? Його роботи явно і завуальовано містять у собі розмаїття складників – поетику, ліризм, музичність, любомудрствіє, любов до рідного краю і його традицій…

Науковець Монтсеррат Гібернау в монографії «Ідентичність націй» писала і про явище гострого зіткнення (поміж поглядами вчених) між правічниками, ладними простежувати коріння сучасних національних культур від прадавніх часів і модерністами, які наголошують на недавньому походженні культур. Є дослідники етносимволічна позиція яких утверджує проміжний підхід до давності національних культур, наприклад, Ентоні Д. Сміт. З погляду філософічного Василь Скакандій швидше правічник, бо приділяє у малярстві серйозне значення  таким цінностям – як міти, священні місця, спогади і традиції властиві етнічній спільноті…

Його акварелі відлунюють різними музичними композиціями. Вони синонімічні ноктюрнам, музичним п’єсам споглядально – ліричного підтексту, споріднені з етюдами Ф. Шопена, К. Дебюссі, М. Равеля. Згадаємо слова Гегеля: «Музика – це найбільш ліричне мистецтво, воно значно ліричніше, ніж сама лірична поезія».  Чи буває малярство ліричним? Так, але наскільки? І яке співвідношення ліризму у трикутнику Музика – Поезія – Живопис?

Розглядаю картини митця і рвуться із закамарків пам’яті назовні такі поетичні рядки:

«Стара бабуся в селі тягне

З колодязя воду

На краю світу

На початку ночі…», – з Юрія Вівташа.

Є така візія, що поруч з «науковою пам’яттю» існує «поетична пам’ять», вона з’єднує реальне бачення і події, що мали шанс відбутися, але не відбулися, та включає в себе «повне життя» про минуле… Погляньте на роботи «Минуле», Вечір в горах», «Верховинський мотив», «Осінні тумани»…

Ще раз поставимо наголос на поетичній струні, що негучно звучить при спогляданні картин живописця.

«Чиясь рука хитає  безголосий дзвін

Боже самотніх похилених над собою

Вже скоро ніч

Скажи їм що Ти є

У них в душі лиш тихе світло ночі

І срібна зірка у високій темноті…», – з Валерія Іллі.

А перед очима постають роботи живописця – «Пейзаж з церквою», «Синевирський мотив», «Ранок»…

Валерій Ілля, першим дав зразки метафоричного та симфоричного письма без проміжних неметафоричних структур, чого до нього не було у світовій поезії. В українській поезії першим подав природне поєднання глибокої народності і сучасних засобів. Це  ще одна відповідь на запитання поставлені М. Кундерою до європейців…

Чи не останні великі філософи століття минулого Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі писали: «… Виходить, Пруст стверджував, що ціле виробляється, що воно вироблене в якості частини нарівні з іншими частинами, що воно не об’єднує  і не робить цілим – навпаки, воно прикладається до них, встановлюючи всього лише спотворені шляхи сполучення між несполучними судинами, трансверсальні єдності елементів, які зберігають всю свою відмінність у своїх власних вимірах. Таке трапляється під час поїздки на залізниці, коли ніколи не можеш отримати в цілісній формі те, що бачиш, і навіть єдності точок зору, оскільки завжди залишається тільки трансверсаль, котру накреслює очманілий мандрівник, перебігаючи від одного вікна до другого, щоб наблизитися, продублювати розірвані і протипоставлені фрагменти…». Джойс оце наблизитися і продублювати називав «re – embody»*.

Карпатський край найлюбіший для Василя Скакандія, бо рідний. Його ставлення до отчої земля співзвучно з словами:

«Що ж то за диво: батьківщини щем душевний?

Де б ти не був – не полишає тебе й на мить.

В чужім краю і почуваєшся непевно,

Хоч нібито і є усі умови жить…».

Іван Нечитайло.

Коли спілкування з відомим митцем добігало до завершення, він промовив: «ХОЧУ ПРИВЕРНУТИ УВАГУ І ПРОБУДИТИ ПОВАГУ ДО МИСТЕЦТВА АКВАРЕЛІ, ЯК ОКРЕМОЇ СКЛАДОВОЇ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ШКОЛИ ЖИВОПИСУ…».

А що ж таке творчість? Просте питання? Навряд чи… Почуймо ще раз М. Кундеру: «Творчість – це не є сукупність всього, що написав автор… Творчість – це результат тривалої праці над якимось естетичним проектом…».

Андрій Будкевич – Буткевич