Владислав Беланінець: експозиція спогадів

Я не хочу говорити про долю, бо долю собі він створив сам. І на цьому крапка.

Хист чи бажання?

Муза чи наполеглива праця над собою?

Автентика чи першоджерело особистісних рис?

Отже, жити, щоб вирости. Жити щоб заснувати та винести з особистого «творчого нутра» загальну картину близьку психологічним складом до зовнішнього світу сучасного суспільства. Яка може бути сучасність у змальованих митях сільського колориту, чи пейзажних довершень окремих куточків рідного краю? Яка може бути суть у кольорі, що ятрить серце та душу з першого погляду, наче, перше кохання – з першого споглядання, з першого дотику?….

Дитяча безпосередність та своєрідний світ дитинства – бо його роботи навіяні спогадами, як не дивно, не автора, а споглядача; затаєна мить спокою, що нескориш ані минулим, ані прийдешнім, лише «виростиш» її в собі і підеш заціплений назавжди. Ні, я не перебільшую. Гіпербола моїх думок не зможе перевершити таланту людини, яка починає свій творчий шлях тихим, скромним кроком, але зважено і впевнено.

Я вражена до сліз.

Довідково:

Владислав Беланінець

Народився 1995 року в місті Виноградів. До 9-ти років жив в селі Фанчиково.Після закінчення Перечинської ЗОШ поступив до Закарпатського художнього інституту, факультет живопису. Викладач – Атілла Коприва.

В 2011 році став лауреатом шостого міжнародного мистецького конкурсу-фестивалю, що проходив в Криму.

Після закінчення вузу працював два роки за кодоном.

Живе у Виноградові. Працює в магазині сантехніки.