Листівки.Табуретка. Вірші. Ведмедики і МИ

«…Наскільки пам’ятаю, перший в моєму житті малюнок пов’язаний з тваринами: біжить кінь, а з під хвоста «яблука» падають. Мені тоді п’ять років було, так цей малюнок по всьому селі з рук в руки передавався. Там, в сільському домі вперше знайомився з мистецтвом. Батько приносив багато книжок про живопис, мав чималу колекцію листівок – в п’ять тисяч екземплярів. Якщо відволіктися від поштової графіки, то можу сказати, що у серйозному живописі пробував себе завжди, та все щось відволікало…»

Це Валентина Костьо цитує художника-ілюстратора-мультиплікатора Володимира Зарубіна. Власне, вечір видався на диво грудневим й казково незимовим. Скажімо, напередодні Нового року, розміром у кілька діб, декілька цікавих осіб поринають в спогади про дитинство. Хто б міг подумати, що звичайні поштові листівки навернуть усі «білі мухи», що тільки є на світі…

Табуретка – атрибут читання. Саме так.

Саме так, колись будучи малими ми розповідали віршика під ялинкою.

Відроджуючи давню традицію у Виноградівській бібліотеці читали на табуретці.

Імпровізація свята почалась з представлення приватної виставки новорічних листівок місцевої художниці Валентини Костьо.

Легким спогадом та під новорічні мелодії Валентина повела в затишок доброго настрою, щирості та віри у казку. Скомпонувавши понад 70 листівок розчулила на дрібки життєві миттєвості присутніх, як наслідок – дещо душевна розмова про ГОЛОВНЕ.

За чаєм, за кавою частуючись домашнім імбирним печивом та цукерками, відчуваючи живу ялинку, і навіть потріскування вогню у каміні… раптом усе стало справжнім, аж занадто, аби повертатись в дорослу реальність.

Бо так хочеться бути дитиною.

З усією дитячою безпосередністю щиро дякую НАМ за те, що МИ знайшли час один для одного.

Відносний відлік зупиняє наші плани: ми не можемо бути там де хочемо, ми не встигаємо прийти туди, де нас чекають, пересуваємо нездійсненні задуми… але ми були, є і будемо. Завжди. Завжди один для одного, а значить – для себе.

Світло згасло. Читальна зала книгозбірні змовкла як тільки ми розійшлись по домівках, кожен з імбирним ведмедиком в кишені (за які дякую своїй любій донечці). Тому, нехай Вам буде солодко і пряно, а смак гіркоти підсилить розуміння простих але надто важливих життєвих дрібниць…