Втеча… від/до Олесі Чепелюк крізь вогонь зізнань

Коли реальність розділяє на чорне і біле, а ти у спектрі шукаєш колір вимальований власними стандартами;

коли буденність змушує робити вибір чоловічої «сильності» на противагу жіночій слабкості;

коли усе надумане, оспіване душею сокровенними рядками лягає в записнику аби через деякий час сформуватись у комп’ютерному файлі;

коли помилки теоретичних знань переважають граматику практики… але тобі все одно хочеться вилізти з-поза меж надуманих принципів аби заховатись, втекти у придуманий вимір нового світу, нехай лише свого, сповненого лише собою, для особистого вдоволення, особистої величі. Ось вона ілюзорна грань між творчістю та плином життя.

Не можу сказати, коли я почала писати, бо завжди пам’ятаю себе з безліччю творчих ідей в голові – мимоволі читаєш її думки – останнім часом в голові крутиться ціла філософська бутафорія, що спонукає до всіляких роздумів, певно я зараз у такому віці…

Коли добре тобі – ПОСМІХНИСЬ,

Коли ж сум на душі – ОЗИРНИСЬ,

Як здавить від жалю – ЗАКРИЧИ,

Як несила стерпіть – НЕ МОВЧИ,

Схочеш дружбу нести – ВІДДАВАЙ,

А захочеш віддать – НЕ ГУКАЙ

Як не можеш любить – ВІДПУСТИ,

Чорну злість не плекай, а ПРОСТИ,

Якщо визначив шлях,то СТУПАЙ,

Буде шанс у житті, то – ХАПАЙ,

Якщо мрію убив – НЕ ЖАЛІЙ!

Хочеш бути? ГОРИ, а НЕ ТЛІЙ!

Гори, а не тлій? – посил до себе чи від себе?

Скоріше за все, тікаючи у особистий вимір авторка кидає такі слова навздогін собі, а те, що читач вловлює суть і приймає, як власну –  вже інший бік тіні творчої здібності зачепити та піднести до усвідомлення пропускаючи крізь себе.

Вона дивним чином поєднує трагізм і гумор, філософію й порожнечу реальності, це аби не було закиду переливання з пустого в порожнє, бо зараз мене не можуть не зачіпати очі:

«…Твої очі… Порожня плоскість, висохле джерело, випалена рана, шрами на зболеному серці. Твої очі… Вже тільки ТВОЇ… І лише ОЧІ… Мій трофей перемоги над загоєною раною!»

Звісно, експерименти зі словом – очевидна зброя чи не кожного автора, от і Олеся озброїлась критичністю мислення аж до зубів сюжетності та кинулась у вир самовідданості, що не розділяє її на жінку-маму, жінку-дружину, жінку-автора, а збирає до купи у сукупному образі – письменниця. Охоплюючи ореол поезії та прози Олеся впадає в драматургію, певно, відчуваючи посил розщеплювати буденність на атоми, аби потім зібрати по-своєму та представити читачу на споглядання з нового ракурсу. Дивна її глибина й далечінь, якою віддаляє себе від людського світу, але приближує до світу творців. Ви спитаєте – хіба творці не люди? Люди – відповім я, люди з необхідністю віддавати себе світу, часом, чужому й байдужому, але інакше не можна.

Ділити себе з іншими. Це як заповідь – люби ближнього свого, як самого себе. Але вона егоїстка! І це закономірно, бо спочатку треба полюбити себе, і лише потім тебе полюблять інші:

Я – егоїстка,

Бо шукаю самотності…

*

Я – егоїстка,

Бо в розвитку творчості…

*

Я – егоїстка,

Бо прагну до щастя…

*

Я – егоїстка,

Бо навік покохала…

*

Я – егоїстка,

Бо свій дім збудувала…

*

Я – егоїстка,

Бо завжди весела…

*

Я – егоїстка,

Будуючи плани,

Не плекаю жалі і скорботи…

*

Розхитану совість вкладаю у рами…

Так хочеться жити

Не як егоїстка!

Днями егоїстична, самолюбива натура Олесі Чепелюк відвідала Виноградів. Пихате старе місто зустріло її мінливістю погоди – дощ-сонечко; сонечко-дощ… все я у житті чорно-білої гами. Але, уявляєте, вона приїхала яскрава та усміхнена. Перегатила веселкою посмішки читальну залу книгозбірні, невимушено занурила в театр авторського читання, а далі знялася маленькою віхолою тендітного магнетизму й не відпустила. Сама поїхала, а слухача  не відпустила – егоїстка.

Репрезентативна частина заходу відбувалась у стилі інтерв’ю, а неофіційне куштування вина дурманило голову піснями від барда  Ольги П’ятаєвої. Жінка на гітарі доповнила авторську «самолюбивість»  настроєм ностальгії за довгими читацькими вечорами.

Довідково:

Чепелюк Олеся Дмитрівна – драматург, поетеса, прозаїк, публіцист – народилася 24 серпня 1985 р. у м.Хуст.
За фахом – учитель української мови та літератури, пропрацювала 10 років у Хустській гімназії-інтернаті, а також керівником шкільної літстудії «Джерельце» та Хустського мистецько-читацького клубу «Літературна майстерня».
Із 2005 р. – заступник голови Хустського ЛМО «Верховинська плеяда» та Закарпатської філії Всеукраїнського літоб’єднання «Письменники Бойківщини». У травні 2018 р. була прийнята до складу членів журі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «П’єси». (м.Київ)
Автор соціально-психологічної драми на 2 дії «Не зрадь!» (Пам’ятай героїв Небесної Сотні), за яку отримала обласну літературну премію «Дебют Срібної Землі-2016». Її новела «Творець долі» присвячена історичним подіям на Красному полі, увійшла в антологію письменників Бойківського краю «Голосом трембіти».
Пані Олеся – учасник та організатор багатьох літературно-мистецьких культурних заходів, фестивалів, конференцій, автор театральних рецензій у обласній газеті «Срібна Земля» та публікацій в інтернет-виданнях.
У вересні 2017-го розпочинає свою театральну діяльність як керівник літературно-драматичної частини Закарпатського обласного театру драми та комедії, а з 2018-го дебютувала як акторка.
У 2018 р. починає здобувати другу вищу освіту за фахом «Режисура естради та масових заходів».
Ще до виходу книги «Гори! не тлій» деякі поезії, які увійшли до цієї збірки, ожили на сцені театру в музично-театралізованому дійстві «Кришталь душі».
У найближчих планах Олесі: дописати роман, здійснити театральну постановку як режисер і надалі торувати шлях літературного драматурга.

Світлана КЕДИК