Гра акторів з Коломиї принесла велике задоволення виноградівцям

Справді «урожайним» на театральні постановки для виноградівців став перший зимовий день. У нашому місті побував найстаріший театр Галичини – Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича.

У свій 169 сезон у Виноградові одразу поставив три вистави: для школярів початкових класів «Зимові пригоди» Богдана Базилевича; для старшокласників міських шкіл Вертепну дивовижу «Іродова морока» Пантелеймона Куліша; для дорослого населення міста «Гуцульський рік» Гната Хоткевича.

Від адміністратора театру Богдана Печинюка почула цікаву історію. Колись у Коломиї проживала дуже харизматична людина, молодий греко-католицький священик Іван Озаркевич. Коло його інтересів не замикалося лише на духовності гуцульського населення. При нім у містечку був зведений собор Архістратига Михаїла. У пам’яті людей залишилася постать цього умудреного життям громадського діяча, просвітителя, поета і перекладача, художника і засновника першого на теренах західноукраїнських земель самодіяльного театру.

Після піврічної підготовки силами місцевої інтелігенції та студентської молоді 8 червня 1848 року у Коломиї була поставлена вистава, наближена до життя підгірських гуцулів «Дівка на виданню» або «На милування немає силування» (перероблена Іваном Озаркевичем п’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка»). На місцеву публіку вона справила небувале враження. Вдруге переповнену залу у місті Лева артисти зібрали 19 жовтня 1848–го. Цим виступом вони започаткували театральний рух, який поширився до Перемишля, Тернополя, Станіслава, Косова та інших міст Галичини і Покуття.

У Коломиї грали вистави по четвергах. Своїми виступами аматори сцени популяризували перлини народної творчості не лише в рідному краї, але і за його межами. Тут розпочалося сценічне життя і розкрилися артистичні обдарування Івана та Іванни Біберовичів, Володимира Блавацького, Михайла Качковського, Миколи Бенцеля, Василя Симчича (глядачі пам’ятають його у ролях Захара Беркута в однойменному кінофільмі, отця Мирона у картині «Білий птах з чорною відзнакою», у космогоричному фільмі «Тіні забутих предків» вірменського кінорежисера Сергія Параджанова). композитора Михайла Вербицького, народного художника України Данила Нарбута, заслуженої артистки України Оксани Затворської, Івана Когутяка, Григорія Манько, Тараса Мельничука – лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, поета-дисидента Юрія Тодоріва, Ігоря Салія, Діни Жолобайло та інших.

Театр став лауреатом численних світових та українських театральних форумів. Роботи цього колективу здобули визнання в містах Единбург (Шотландія), Лодзі та Емблонг (Польща), Хебу (Чехія), Сучава (Румунія), Херсоні, Полтаві, Кіровограді, Тернополі…

На сцені Коломийського театру на вулиці Вічевий майдан сім років поспіль проводяться фестивалі «Коломийське представлення». У складі його журі відомі кіноактори Ада Роговцева, Іван Гаврилюк, Лариса Кадирова… Коломийці з інтересом переглядають вистави майже всіх вітчизняних драматичних театрів та запрошений сюди з сусідніх країн ближнього і дальнього зарубіжжя.

За 169 років свого існування сценічне життя отримали понад сотні вистав на твори відомих українських письменників Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Бурлака», Михайла Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», Любові Яновської «Відьма», «Лісова квітка», «На сіножаті», Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», Лесі Українки «Лісова пісня», Івана Котляревського «Енеїда», Івана Франка «Украдене щастя», Григорія Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю» та Тараса Шевченка «Назар Стодоля». В них знайшли органічне поєднання слово і музика. Відчувався високий громадянський тонус, щире служіння артистів рідного народу, проголошення ними загальнолюдських цінностей і ідеалів, тонке відчуття кожним актором своєї ролі…

…На сцені йшли останні приготування до початку вистави «Гуцульський рік» Гната Хоткевича. На згадку прийшли пережиті автором події. Щоб уникнути переслідувань і нагляду поліції у 1906 році уродженець Харківщини Гнат Хоткевич змушений був переїхати на Західну Україну. Поселився у Львові. Тут він познайомився і потоваришував з Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Володимиром Гнатюком, Станіславом Людкевичем, Йосипом Стадником та Дмитром Січинським. Так він проник у світ думок і почуттів карпатських горян. З глибокою симпатією він поставився до простого люду, його життя і побуту, звичаїв, обрядів і традицій. Творча манера письменника зачарувала гуцулів. Багатий і самобутній світ українців Карпат відчутній у циклі художніх творів, які він написав на протязі шестирічного проживання у Львові.

У залі гасне світло. Погляди людей прикуті до сцени на якій розгортається цікава подія, відтворюється святвечір, що надходить у просту гуцульську родину. Дивовижні звичаї розгортаються за родинним столом. Сюди зараз збирається вся родина: неприкаяна господиня Параска (Люба Моцок), господар (Зіноваій Симчич), Василина (Оксана Курко), закоханий у доньку господаря Василь (Артур Філімонов), недоумкуватий Марцінко (Олег Кравчук), молодиця (Надія Комарова), Дмитро (Богдан Базилевич), Іван (Володимир Гелецький). Вони збираються святкувати народження Божого дитяти. З неослабним інтересом сприймається сцена колядування, радість від появи на небі першої зірниці, честування за столом, спільна молитва…

У другій сцені розігруються Великодні свята. Цікаві розповіді, вигадані історії, забави, залицяння дячка (Сергій Лефор) та Параски (Люба Моцок).

Третя сцена передає звичаї пов’язані зі смертю господині… У четвертій глядача зворушує і вражає колоритне гуцульське весілля. Молода княгиня та молодий князь низько вклоняються батькам, що збудували хату, братам що водили хлопців до двору, сестрам, що навчили коси плести, сусідам і знайомим, які прийшли на весілля. Запальний танок, деревце молодої, коровай на вишиванім рушнику, слова клятви на подружню вірність – все це проходить на сцені і відтворює побут гуцулів Карпат. Чудово розроблена декорація до вистави, сценічні костюми, нерозривність родинного зв’язку все це простежується у виставі від її першого і до останнього актів. Глядачі дуже тепло сприйняли цю роботу театрального колективу і довгими нестихаючими оплесками нагородили всіх учасників цього заворожуючого, неймовірно цікавого фольклорного дійства, що знайомить молоду генерацію українців з її неповторними самобутніми витоками культури, духовності і національного менталітету.