Всеукраїнський поетичний фестиваль у Виноградові

Всеукраїнський фестиваль «Карпатський пегас» (проект Спілки письменників України) вдруге відбувся на Виноградівщині. Письменники з різних міст України знайомилися з родзинками краю, організовували майстер-класи для юних талантів.

Першого дня відбулися поетичні читання на базі кінного центру «Селід», де відбувалося тісніше знайомство та прогулянки верхи на конях. Того ж дня письменники побували у районній бібліотеці, яка давно вже стала «зв’язковим» між літераторами Виноградова та інших міст України.

Центральним моментом «Карпатського Пегаса» стало урочисте вручення нагород переможцям конкурсу «Ордена «Лицар Карпат». Торік, до речі, переможцем конкурсу за краще видання стала ужгородка колега Маріанна Шутко. Зараз таку нагороду отримала поетеса із Сум Надія Позняк.

В іншій номінації – кращі поетичні тексти – цього року перемогу отримала поетеса з Івано-Франківська Власта Власенко. За задумом організаторів, пояснив поет Василь Кузан, це найчесніша літературна премія. Тому що члени журі, відомі письменники й літературознавці, які живуть в різних містах України мають перед собою тільки тексти і жодної іншої інформації. Тому визначення переможця було абсолютно об’єктивним. До речі, для Власти Власенко пішла сприятлива хвиля, бо у ці ж дні вона було відзначена премією Бориса Нечерди.

Цього ж дня письменники виступили перед відпочиваючими санаторію Теплиця, а наступного дня побувала в селищі Королево.

Програма «Пегаса» була щедрою на відкриття й цікавинки. Одна з учасниць фестивалю Наталія Бороденко  представила свої картини. Їх унікальність у тому, що замість фарб використано лак для нігтів. Яскраві кольори у поєднанні з романтичними сюжетами привернули увагу виноградівців.

ВИНОГРАДІВ ПІДТВЕРДИВ СТАТУС ЛІТЕРАТУРНОЇ СТОЛИЦІ ЗАКАРПАТТЯ

Окрема тема –  місце проведення фестивалю. Останніми роками тут склався справді севлюський літературний феномен. Коли в один час і в одному місці проявили себе поети й прозаїки, про чию самодостатність говорять перемоги у літературних конкурсах («Зоряний ключ», «Коронація слова»), готовність видавців за свій рахунок друкувати книжки виноградівських письменників.  Практично кожен з літераторів зумів видати одну-дві-три, а то й понад двадцять власних книжок. Майже одночасно виникли два літературні об’єднання – «Красне слово» і «Контрасти». Як підсумок творчого «сплеску» став вихід першого номера літературного альманаху «Західний кордон»,  яку підготував до друку  Василь Кіш.

Збірник охопив 8 авторів, чиї твори відібрано із значно ширшого числа учасників місцевого літературного процесу

Перш за все у альманах увійшли поезії Світлани Кедик з книги «Світ добра», кращого зібрання еротичної поезії. «Світ добра» це перш за все Поезія, набагато точніша, ніж натуралістичні фіксування інтимної теми. Літературний поступ авторки став наслідком саме «тусування» в Інтернеті, виходу на столицю з власним прозовим твором, який удостоївся відомої премії «Коронація слова». Продовженням теми стала збірка «Думки заміжньої жінки”

У наступної поетки і прозаїка кількість слів на одиницю смислової площі значно менша і цією лаконічністю поезія Валентини Костьо контрастує зі «Світом добра».  Звідси – багатозначність образів і своєрідна прозорість віршів. А книжку Валентини Костьо для дітей залюбки надрукувало столичне видавництво( коштом видавництва), ще й ініціювало переклад текстів російською та німецькою мовами.

Спільно з композитором з Воловеччини Валентина Костьо і Світлана Кедик випустили пісенно-поетичний збірник «Коли закінчиться війна».

До збірника не потрапив поет і прозаїк Євген Грін. Коли почалася війна на сході, він добровільно пішов у АТО. Він не покинув писати вірші, і як позначиться на творчості бойове випробування, побачимо після повернення Євгена додому.

Виноградів надихнув на творчість  неукраїномовних авторів. Гумористична фантастика Володимира Маталасова має свій стиль, вироблений знову таки у спілкуванні з колегами на інтернет-сторінках. Його книги фінансують і видають в Росії, на тамтешніх літературних форумах можна прочитати прихильні відгуки про стиль і художній рівень прози виноградівця. Якщо вже зайшла мова про іншомовну літературу Виноградівщини, то не зайве згадати, що найвищу літературну премію Угорщини ( як і цілий ряд інших) має письменник Ласло Варі Фабіян.

Василь Кіш одночасно виступив і автором власних поезій, які за формую нагадують про традиції поетів-шестидесятників – поєднання метафоричності з публіцистикою, окресленість змісту.

Наймолодша учасниця проекту Олександра Онисько на час формування альманаху ще мала виноградівську прописку і була школяркою. Проте рівень її поезії й прози виявився далеко не учнівським. Поєднання юначого максималізму з добротною літературною школою (Патріка Зюскінда й Бродського вона прочитала ще у 6 класі) стали чинниками глибоких  текстів.

Михайло Чухран.  Популярність автора підтверджує «несанкціоноване» поширення віршів на Інтернет-сторінках, а також паперові закарпатські видання, де неминуче вміщуються гумористичні тексти виноградівця.   Його ім’я ставлять на очільне місце редактори поетичних збірок, як локомотив до вагонів. Саме його віршів стосується вислів «Є поети, яким вручають ордени, а є поети, яких читають».  До речі, на «Карпатському Пегасі» досить виразно зазвучала тема автентичності слова. У цьому відношенні компанію Чухранові склали гості з Івано-Франківщини І переможець фестивалю, і письменник, член журі Василь Шкаргун в основу поезії поклали лексичну й фонетичну своєрідність гуцульського діалекту.

Ось зразок: «Паду, єк сніп, на груди найсолодші, так  як ця мла,   на первісні стоги. Зневірений ші раз хрещуси:  Отче, змети из серця ледові сніги».

Автентичне поетичне слово, сказав з цього приводу голова журі, титулований український поет Олександр Косенко, є багатством, безцінним джерелом української літературної літератури, мови взагалі.

Попри те, що гості були налаштовані на те, що у Виноградові пишуть професійну літературу, знайомство з поезією Миколи Садового для них було шоком. «Щоб ви знали, виноградівці, – голова журі Олександр Косенко, – поряд з вами живе великий український поет». Микола Садовий – поет і художник, якого за зізнанням Василя Густі  закарпатська спілка письменників регулярно називала резервом до своїх рядів. І цьому є справедливі підстави. Поезіям Миколи Садового властива брейгелівська відстороненість, гротескність і як наслідок точність образу. Щоправда, життя Садового на побутовому рівні не склалося (дуже м’яко кажучи!), тому й сам поетичний фестиваль проходив без його особистої участі. Тим не менше йому було присвоєно звання дипломанта фестивалю, і цей документ,  можливо, допоможе видати його вірші окремою збіркою, а також дозволить звернутися по соціальну допомогу для поета.

З усього огляду напрошується висновок,  сказав на врученні премії голова закарпатської спілки Василь Густі,  настає час, коли літературна столиця може знаходитися не в адміністративному центрі. Час літературних провінцій минув. 

Василь Горват