Виставка ілюстрацій! Хіба таке виставляють?

І знову захована зала «Імпасто» десь там у будівлі колишнього кінотеатру, десь там у підвалі… світить віконцем крізь люстерко зачинених дверей. І нічого не приваблює зайти всередину, окрім того розсіяного, біло-жовтого світла. Але сьогодні звичні сірі стіни, тішать око дивними ексозиціями – ілюстраціями.

Хіба таке виставляють?

А хіба можна таке не виставляти!?

Певно так само подумали й дівчата, які організували подібну акцію не тільки з малюнками, а ще й з гарячим чаєм та смаколиками.

Отже – Діана Добош, Ольга Тіводор, Габріела Тегзе та Валентина Костьо.

У нашому маленькому містечку на подібних тусівках зустрічаєш одинакові обличчя, чуєш одинакові прізвища… і здається їх занадто повно, всюди і одразу. Але я точно знаю, що занадтих речей не буває. Саме тому їх  – творчих особистостей, достатньо аби заповнити собою культурний простір Виноградівщини.

Діана Добош скромно представила свої ілюстрації до дитячої книжечки Михайла Чухрана, що нещодавно вийшла друком – «Потятко»; також привідкрила загалу дещо утаємничений, але не менш інтригуючий світ майбутньої книги Здени Тесличко «Без гравітацій»; а ще показала цикл односюжетних ілюстрацій  з шрифтовим доповненням.

Ольга Тіводор, розпочала з чарівної усмішки, та усмішка «зустрічала» гостей  прямісінько при вході в галерею, перелистуючи поглядом емоції  сюжетів повільно вела вниз – до зали, де гості з розумним виразом обличчя слухали пояснення від Олі – що таке ілюстрація. Але ця глядацька розумність ніяк не могла приховати Олину безпосередність та дитячий блиск в очах. А  представила вона роботи, що мають увійти до майбутньої книги Михайла Чухрана «Соляний путь». Так ось вийшло з Михайлом Михайловичем, що він як не тут, то там, а як не там, то тут…

Поволі, навики комп’ютерної роботи з малюнками, стала описувати Габріела Тегзе. Так, ця прогресивна молодь поїхавши вчитись до культурного Львова привезла звідти Галицький креатив по-Закарпатськи. Може саме тому у Габріели виходять такі  дуже добрі монстрики, з таким особливим теплом дружньо-сімейного затишку…

А Валентина Костьо ледве здружившись з «facebook» скромно зауважила, що в неї на комп’тер часу немає, саме тому вона лишається прихильницею «ручного малювання». Валині малюнки до власних дитячих казочок викликають спогади дитинства, якогось того, особливого, мультяшного… наївного і щирого. Цикл робіт, геть не малюнкових, створених до «Весняної саги», власне твору «Вінценосна» закрутив довкола себе інтригу як барвами, так і уявою. Напротивагу, ефимерне оголене жіноче тіло  на склі, моргало  світловими кліками та невловимо кликало за собою туди   у – «Думки заміжньої жінки». А обабіч цього, розкинувся простір чи то «Світу добра» чи то «Планети Любові» чорно-білими фігурами у кольоровім вінку…

Ну, а далі… А що далі? Далі  дівчат вітали, дарували їм квіти, зацінювали роботи та пили чай… Ось така тепла атмосфера, ще на самому початку вечора, підігріта танцями від гурту «Галактика»…

Втішена словами Івана Бровді, правда, він своїм солідно-мистецьким поглядом трішки  «заникав солі і цукрової пудри» для дівчат,  подарував по троянді нетрадиційним способом, себто, верх ногами, та побажав дівчатам творчої наснаги.

Своє слово не зміг не вставити Василь Кіш – усміхнено, впевнено, захоплено…

Ну а я, випила 50 грам гарячого чаю, за день народження Валентини Костьо, яка справляла його учора; закусила куснем тістечка з маком і пішла залишивши в залі уяву,  і може, цієї ночі малюнки оживуть. Ну звісно, аби наступного ранку чемно стати на своє місце і терпляче протягом дня вдивлятись у погляди цікавих гостей…

Світлана КЕДИК

Фото: Олега Ільчина