Володимир Зарубін та поштові новорічні листівки

Двісті п’ятдесят маркованих листівок, більше сімдесят конвертів помножені на мільйонні тиражі та понад сто мультфільмів створив художник-ілюстратор-мультиплікатор Володимир Зарубін. Колекціонування зарубінських листівок є самостійною темою у філокартії. В 2007 році вийшов каталог його листівок, який став унікальним цільним виданням-шедевром. Перша його листівка вийшла друком у 1962 році і загальний тираж перейшов давно мега цифру – 1 588 270 000 (майже один мільярд шістсот мільйонів екземплярів)

Народився Володимир Іванович Зарубін в селі Андріяновка Покровського району, Орловської області 7 серпня 1925 року. Зараз цього поселення не існує, воно зникло з карти. Його батько був інженером-дорожником і часто з родиною перебував у відрядженнях. Як на той час, мав хорошу освіту – закінчив Борисоглебську церковно-вчительську школу. У Володимира було два брати: старший Веніамін та молодший Олександр. Володимир загинув в кінці війні.

На початку війни сім’я Зарубіних перебувала в Лисичанську (територія України). Коли місто зайняли німецькі окупанти, його з іншими підлітками вивезли до Німеччини. В таборі Руре йому прийшлось багато пережити, але у 45-ому союзники – американські війська звільнили всіх полонених, і згодом Володимир повертається та декілька років служить в армії. Уже тоді він почав всерйоз малювати, та це не було єдиним захопленням. Займався боксом і дуже любив стрільбу. Після демобілізації повернувся до Лисичанська. Через деякий час перебрався в Москву до брата і влаштувався працювати на завод ( зараз це «Гиперон) художником. Тут він познайомився з майбутньою дружиною Надією Улянкіною. Ще працюючи на заводі, поступив на курси мультиплікаторів (яких тепер називають аніматорами) на кіностудію «Союзмультфільм», де після закінчення навчання залишився працювати. Та поряд з мультиплікацією захопився поштовою мініатюрою, а конкретно листівки, конверти, а також ілюстрував книги. Працював натхненно, тому багато раз був відмічений нагородами та подяками. В 1973 році він став переможцем соцзмагання на студії. І тут стався інфаркт. Робота мультиплікатора одночасно і цікава, творча та з іншого боку – виснажлива та напружена із планами, вимогами керівництва, тому це сказалося на здоров’ї. До Союзу Кінематографістів Зарубіна прийняли наприкінці 70-их, через десять років після подачі заявки. Зате, часто називали кращим мультиплікатором СРСР. Після інфаркту Володимир залишив роботу на кіностудії, і зайнявся листівками вже безпосередньо вдома.

На початку дев’яностих художник почав співпрацювати з одним видавництвом, яке піднялося на таланті Зарубіна, але завело його в глухий кут, не оплачуючи за роботу. Володимир не зміг таке пережити і після чергового інфаркту помер 21 червня 1996 року. Дружина не прожила і року після його смерті та померла через халатність лікарів. А видавництво існує і дотепер.

Ось так про свій творчий шлях розказав в одному інтерв’ю Володимир Зарубін:

«Наскільки пам’ятаю, перший в моєму житті малюнок пов’язаний з тваринами: біжить кінь, а з під хвоста «яблука» падають. Мені тоді п’ять років було, так цей малюнок по всьому селі з рук в руки передавався. Там, в сільському домі вперше знайомився з мистецтвом. Батько приносив багато книжок про живопис, мав чималу колекцію листівок – в п’ять тисяч екземплярів. Якщо відволіктися від поштової графіки, то можу сказати, що у серйозному живописі пробував себе завжди, та все щось відволікало.

Якщо бути точнішим, то я створив сто три мультфільми, у співпраці, звичайно, з іншими художниками. Наприклад «Мауглі» із десяти частин – дві з половиною мої. Працював у двох перших випусках «Ну, постривай!» Нишпорка в «Бременських музикантах» також мій. Багато працював у Котьоночкіна, у Цехановського.

А на «Союзмультфільм» я прийшов із завода. Ким я тільки там не був! І слюсарем, і браковщиком, і черговим майстром, і… кранівницею. Тобто рахувався на цих посадах, а був весь час заводським художником. І якось побачив оголошення, що набираються бажаючі на курси мультиплікаторів, і все…

Створенням листівок і конвертів зайнявся порівняно пізно. Знаєте, хотілося знайти віддушину, бо робота мультиплікатора виснажлива, нервова. Ось і попробував свої сили спочатку у «Крокодилі», у «Малишеві», «Ізогізе».

Перша поштова листівка вийшла під редакцією Юрія Ряховського. Він допоміг знайти себе у поштовій графіці. А вже звірята –
ведмежата, зайчики, їжачки і інші герої – тільки мої. Але із цими милими персонажами бували складнощі на худрадах. Подивились, наприклад, ескіз і починають його «чистити» із позиції соцреалізму. « А де це ви бачили собаку, що ходить на двох лапах». Або «який ведмідь, буде кричати в лісі «Ау!». Як пояснити? Або ось іще історія з весняною листівкою, на якій їжачок дарує їжачисі півнячий льодяник. Їжак у мене був в чоботях. Заставили чоботи зняти на худраді. Листівку я переробив. Та їжака стало шкода – нелегко бути босим в березневому снігу. То я йому одну лапу підняв, щоб не мерзла. Таким чином багато моїх ескізів «зрізала» худрада. А недавно попросили їх показати і, уявляєте, вони пішли в друк!

Якось спробував пейзажну листівку до восьмого березня. Та це для мене не характерно. Давно пробував зробити першотравневу – чужа для мене тема, зрозумів одразу.

З дитинства люблю звірят, завжди перед вікном кормушки, куди прилітають птахи. Малюю конверти та листівки з цими милими звірятами з надією, щоб це допомогло людям стати трішки добрішими»