Володимир Зарубін та поштові новорічні листівки

Історія шедевруВолодимир Зарубін та поштові новорічні листівки

Володимир Зарубін та поштові новорічні листівки

Двісті п’ятдесят маркованих листівок, більше сімдесят конвертів помножені на мільйонні тиражі та понад сто мультфільмів створив художник-ілюстратор-мультиплікатор Володимир Зарубін. Колекціонування зарубінських листівок є самостійною темою у філокартії. В 2007 році вийшов каталог його листівок, який став унікальним цільним виданням-шедевром. Перша його листівка вийшла друком у 1962 році і загальний тираж перейшов давно мега цифру – 1 588 270 000 (майже один мільярд шістсот мільйонів екземплярів)

Народився Володимир Іванович Зарубін в селі Андріяновка Покровського району, Орловської області 7 серпня 1925 року. Зараз цього поселення не існує, воно зникло з карти. Його батько був інженером-дорожником і часто з родиною перебував у відрядженнях. Як на той час, мав хорошу освіту – закінчив Борисоглебську церковно-вчительську школу. У Володимира було два брати: старший Веніамін та молодший Олександр. Володимир загинув в кінці війні.

На початку війни сім’я Зарубіних перебувала в Лисичанську (територія України). Коли місто зайняли німецькі окупанти, його з іншими підлітками вивезли до Німеччини. В таборі Руре йому прийшлось багато пережити, але у 45-ому союзники – американські війська звільнили всіх полонених, і згодом Володимир повертається та декілька років служить в армії. Уже тоді він почав всерйоз малювати, та це не було єдиним захопленням. Займався боксом і дуже любив стрільбу. Після демобілізації повернувся до Лисичанська. Через деякий час перебрався в Москву до брата і влаштувався працювати на завод ( зараз це «Гиперон) художником. Тут він познайомився з майбутньою дружиною Надією Улянкіною. Ще працюючи на заводі, поступив на курси мультиплікаторів (яких тепер називають аніматорами) на кіностудію «Союзмультфільм», де після закінчення навчання залишився працювати. Та поряд з мультиплікацією захопився поштовою мініатюрою, а конкретно листівки, конверти, а також ілюстрував книги. Працював натхненно, тому багато раз був відмічений нагородами та подяками. В 1973 році він став переможцем соцзмагання на студії. І тут стався інфаркт. Робота мультиплікатора одночасно і цікава, творча та з іншого боку – виснажлива та напружена із планами, вимогами керівництва, тому це сказалося на здоров’ї. До Союзу Кінематографістів Зарубіна прийняли наприкінці 70-их, через десять років після подачі заявки. Зате, часто називали кращим мультиплікатором СРСР. Після інфаркту Володимир залишив роботу на кіностудії, і зайнявся листівками вже безпосередньо вдома.

На початку дев’яностих художник почав співпрацювати з одним видавництвом, яке піднялося на таланті Зарубіна, але завело його в глухий кут, не оплачуючи за роботу. Володимир не зміг таке пережити і після чергового інфаркту помер 21 червня 1996 року. Дружина не прожила і року після його смерті та померла через халатність лікарів. А видавництво існує і дотепер.

Ось так про свій творчий шлях розказав в одному інтерв’ю  Володимир Зарубін:

«Наскільки пам’ятаю, перший в моєму житті малюнок пов’язаний з тваринами: біжить кінь, а з під хвоста «яблука» падають. Мені тоді п’ять років було, так цей малюнок по всьому селі з рук в руки передавався. Там, в сільському домі вперше знайомився з мистецтвом. Батько приносив багато книжок про живопис, мав чималу колекцію листівок – в п’ять тисяч екземплярів. Якщо відволіктися від поштової графіки, то можу сказати, що у серйозному живописі пробував себе завжди, та все щось відволікало.

Якщо бути точнішим, то я створив сто три мультфільми, у співпраці, звичайно, з іншими художниками. Наприклад «Мауглі» із десяти частин – дві з половиною мої. Працював у двох перших випусках «Ну, постривай!» Нишпорка в «Бременських музикантах» також мій. Багато працював у Котьоночкіна, у Цехановського.

А на «Союзмультфільм» я прийшов із завода. Ким я тільки там не був! І слюсарем, і браковщиком, і черговим майстром, і… кранівницею. Тобто рахувався на цих посадах, а був весь час заводським художником. І якось побачив оголошення, що набираються бажаючі на курси мультиплікаторів, і все…

Створенням листівок і конвертів зайнявся порівняно пізно. Знаєте, хотілося знайти віддушину, бо робота мультиплікатора виснажлива, нервова. Ось і попробував свої сили спочатку у «Крокодилі», у «Малишеві», «Ізогізе».

Перша поштова листівка вийшла під редакцією Юрія Ряховського. Він допоміг знайти себе у поштовій графіці. А вже звірята –

ведмежата, зайчики, їжачки і інші герої – тільки мої. Але із цими милими персонажами бували складнощі на худрадах. Подивились, наприклад, ескіз і починають його «чистити» із позиції соцреалізму. « А де це ви бачили собаку, що ходить на двох лапах». Або «який ведмідь, буде кричати в лісі «Ау!». Як пояснити? Або ось іще історія з весняною листівкою, на якій їжачок дарує їжачисі півнячий льодяник. Їжак у мене був в чоботях. Заставили чоботи зняти на худраді. Листівку я переробив. Та їжака стало шкода – нелегко бути босим в березневому снігу. То я йому одну лапу підняв, щоб не мерзла. Таким чином багато моїх ескізів «зрізала» худрада. А недавно попросили їх показати і, уявляєте, вони пішли в друк!

Якось спробував пейзажну листівку до восьмого березня. Та це для мене не характерно. Давно пробував зробити першотравневу – чужа для мене тема, зрозумів одразу.

З дитинства люблю звірят, завжди перед вікном кормушки, куди прилітають птахи. Малюю конверти та листівки з цими милими звірятами з надією, щоб це допомогло людям стати трішки добрішими»

Валентина Костьо

Найбільше люблю пізнавати світ, люблю читати, малювати (живопис, графіка, ілюстрація), писати вірші, вивчати мистецтво, в’язати, думати, гуляти, спілкуватися, прибирати в домі. Не люблю куховарити, але з любов’ю готує для сім’ї. Народилася на Волині. Виросла на своїх фантазіях, тому творчий путівник веде мене з дитинства та особливе творче піднесення почалося в зрілому віці. Автор дитячих збірок для дітей: «Намистинки» (ілюстрації авт.) вид-во Олександри Гаркуші, м. Ужгород, 2011р. «Відчуття щастя» вид-во «Майстерклас», м. Київ, 2014р. Персональні виставки живопису та графіки: 2009р. – м. Мукачево, замок Паланок, 2010р. – м. Хуст, галерея «Митець Верховини», 2012р. – м. Виноградів, галерея «Хелена», 2021р. – смт. Опішня, Полтавська обл., Національний музей-заповідник українського гончарства. З 2013 року працюю адміністратором виставкової зали ІМПАСТО в м. Виноградів на Закарпатті. Займаюся виставковою діяльністю.

Залишити відповідь

c

Lorem ipsum dolor sit amet, unum adhuc graece mea ad. Pri odio quas insolens ne, et mea quem deserunt. Vix ex deserunt torqu atos sea vide quo te summo nusqu.

Підпишіться на нас!

А ми триматимемо Вас в курсі останніх новин мистецтва